Війна

Українська школа в евакуації. Як влаштована освіта для дітей українських біженців у Братиславі

5 Грудня 2022 823
Dyskleimer

З часу повномасштабного вторгнення до сусідньої Словаччини потрапили сотні сімей, котрі залишаються там і досі, чекаючи на українську Перемогу.  За 9 місяців життя у новій країні українці встигли знайти роботу, постійне місце волонтерства (друге навіть швидше) та потроху влаштували свій побут. Але питання освіти для українських дітей, їхнього зв’язку з батьківщиною досі залишається актуальним.

Станом на 31 жовтня 2022 року у словацьких школах навчається майже 10300 учнів з України. Таку інформацію оприлюднило на своєму сайті Міністерством освіти, науки, досліджень і спорту Словацької Республіки. Згідно з даними, найбільше учнів відвідує початкову школу, їх понад 7026. До гімназій ходить до 500 українців. Найбільше учнів з України відвідує школи в Братиславському краї, адже основне навантаження по прийому людей взяла на себе столиця.

Багато сімей планують повернення в Україну після Перемоги, тому діти продовжують навчатися в українських школах онлайн навіть після насиченого дня у словацьких.

— Ми знаємо, що дистанційні інструменти не замінюють щоденної потреби у спілкуванні з однолітками, — каже Тетяна Петюренко, вчителька української мови з ГО “Українська недільна школа у Братиславі”.

Як українські активісти влаштували школу для сотень школярів з різних куточків України, які проблеми освіти вирішують та як допомагають зберігати зв’язок з українською системою освіти — у нашому матеріалі.

Tytul

Адаптація у словацьких школах

Словацьке Міністерство освіти повсюдно декларує свою готовність допомогти школярам з України й це видно по практичних діях. Наприклад, на сайті Міністерства освіти СР є окремий розділ, присвячений питанню освіти для українців.  У словацьких школах багато роблять для адаптації дітей. Наприклад, у кожній школі є посада українськомовного асистента, аби спілкуватися з дітьми під час уроків та з батьками після них. Учні можуть спілкуватися з психологами. Школа також пропонує учням пройти безкоштовний поглиблений курс словацької мови, тривалістю від 8 або 12 тижнів. Оскільки мови схожі, то діти можуть швидко подолати мовний бар’єр і не боятися комунікувати зі словаками.

За спостереженнями пані Тетяни, яка також працює асистенткою для учнів з України в одній з братиславських шкіл, адаптація та результативність вивчення мови залежить в першу чергу від учня.

— Ті діти, чиї батьки планують повертатися додому, з меншим бажанням вчаться у словацьких школах. Вони розуміють тимчасовість свого перебування тут і хочуть якомога менше прикипіти до нового місця. І навпаки, якщо родина прийняла рішення залишитися, якщо, наприклад, батько давно працював у Словаччині й зараз забрав до себе сім’ю, то діти більш мотивовані вчитися. 

Українська школа у Братиславі

У країні діє також формат діаспорної школи, де до повномасштабного вторгнення займалися діти, які народилися у Словаччині, і, відповідно, українська мова для них не рідна, а успадкована. Тут діти навчаються тільки один день в тиждень — у п’ятницю.

— На початку навчального року 2021-го було біля 70 дітей.  Але навчання тут може компенсувати тільки брак спілкування, але аж ніяк не навчальну програму. Бо акцент школи на вивченні мови, історії та культури України, без вивчення точних наук тощо, — каже Тетяна, яка працює вчителькою української мови в Українській недільній школі у Братиславі.

 

Вже з перших днів свого перебування на території Словаччини, батьки, які шукати для дітей школу та можливість побути у колі своїх, почали звертатися й до недільних шкіл.

Відтак з вересня до діаспорної школи в Братиславі ходить біля 120 учнів. Майже половина з них — діти українських біженців, які прибули у країну після 24 лютого. Ба більше — цьогоріч у закладі відкрили ще й клас для першокласників. 

— Словацькі школи їх просто фізично не змогли прийняти — немає місця. Місцеві школи були перенавантажені вже давно. Тому діти навчаються онлайн в українській школі, а до нас фізично приходять щоп’ятниці.  Звичайно, маючи тільки один день, неможливо повноцінно встигати за навчальним навантаженням, тож вчителі або пояснюють незрозуміле, або повторюють складні теми, — продовжує пані Тетяна. 

Вчителі також звертають увагу, що в молодші школярі дуже швидко адаптуються до нового середовища. 

— Помічаю, що вони своє ім’я пишуть латинкою, або в одному слові використовують символи з двох алфавітів. Після повернення в Україну у них може бути ще й тривалий процес адаптації вдома. 

Також викладачі спостерігають тенденцію, що батьки учнів, навпаки українізуються.

— Багато російськомовних батьків звертаються до нас, аби вивчити українську. Мене дуже розчулює, коли мами наших учнів, вирішуючи якісь шкільні питання кажуть: “Вибачте за погану українську, я тільки починаю нею говорити”. В такі моменти дуже хочеться їх підтримати. 

Українська школа в евакуації

З квітня у Братиславі почала діяти у вечірню зміну школа для дітей українських біженців Українська школа в евакуації”.

Керівниця організації-засновниці NGO “Sme spoluГанна Швачка згадує, що навесні 2022 року був величезний запит від батьків, які тільки приїхали, дати можливість дітям продовжити навчання.

— 24 лютого, у перший день війни, ми відкрили гарячу лінію для українських біженців, які планували їхати до Словаччини, аби врятуватися від війни. Окрім загальних питань про облаштування побуту мами найчастіше питали: “А чи зможуть діти продовжити навчання в українських школах?”

Волонтерками на лінії були вчительки з Української недільної школи у Братиславі, які й почали думати над розв’язанням цього питання. Серед них була й пані Тетяна:

— Треба розуміти, що приїхали діти з Харкова, Маріуполя, Ірпеня, Бучі, тобто з тих міст, де багато шкіл було фізично зруйновано, а доля вчителів склалася по-різному. Така ж ситуація з містами, які зараз тимчасово окуповані. Часто навіть не було кому організувати навчальний процес. Діти мали шукати сили займатися самоосвітою.

Також ситуацію ускладнював і той загальний сильний стрес, який пережили діти. Адже часто вони могли тижнями сидіти у підвалах, ховаючись від бомб, виїжджати з-під обстрілів, а приїхавши отримували життя у новій країні, мову якої вони не знали. І що теж важливо — співжиття на невеликій площі з такими ж стресованими батьками, братами та сестрами.

Батьки у перші дні не давали старшокласників у словацькі школи, адже планували повертатися додому й не бачили сенсу віддавати дитину у школу на кілька місяців під кінець навчального року. До того ж це створювало додаткове навантаження дитині, яка мала завершувати навчання у 2-х школах.

— Також до нас потрапило дуже багато вчителів, теж з числа біженців. Вони не могли сидіти склавши руки, і були готові працювати безкоштовно. Тобто склався пазл: приїхали ті, хто може вчити й ті, хто потребує навчання. Не було лише приміщення, тож ми взялися вирішувати цю проблему, — пригадує Ганна.

— Я в Україні вчилася у школі, де було 3 зміни. Тому ідея створити живе навчання в другу зміну прийшла сама собою. Були пропозиції від місцевого бізнесу дати безкоштовне приміщення, але без ремонту, аби ми його облаштували під свої потреби. Проте ми вирішили шукати щось таке, де вже можна було б проводити уроки, бо до кінця навчального року і так залишалося небагато, — додає Тетяна.

У березні жінок запросили на зустріч з Президенткою Словацької Республіки Зузанною Чапутовою. Окрім обговорення загальних волонтерських питань, вони розповіли й про своє бажання створити школу для українських дітей. Кажуть, що ця ідея видалася дуже слушною, і Президентська Канцелярія допомогла їм з пошуком приміщення.

Так вони знайшли приватну школу Cambridge International School у центрі міста. Оскільки це приватний навчальний заклад, то всі бюрократичні питання було швидко вирішено, й вже за два тижні, 4 квітня, у школі відбулися перші уроки.

Vid Er

— Ми дуже швидко набрали учнів, буквально за два тижні були сформовані класи з 64 школярами. І ще такий же список тих, хто був в черзі. Так само швидко знайшлися українські вчителі, які знали українську навчальну програму. Це важливо, бо навчальні предмети в Україні та Словаччині побудовані по-різному. Вони дуже професійно підійшли до своїх обов’язків, хоча знайшли собі основну роботу, а у нас працювали “pro bono”, — додає Ганна.

Протягом літа Ганні та колегам організації Ukraine-Slovakia SOS / SME SPOLU вдалося залучитися підтримкою UNIСEF та 12 вересня відкрити двері для сімдесяти дітей з різних куточків України. До розкладу дітей, окрім базових предметів, додалися й нові арттерапія, словацька мова, профорієнтація та фінансова грамотність.

Завдяки цьому гранту вчителі можуть влаштовувати додатково екскурсії та різні активності, а головне школярі будуть мати повноцінний навчальний рік з випускним.

Формат навчання залишився незмінним — заняття тривають з понеділка по четвер з 4 по 7 годину вечора, коли закінчуються уроки у CIS. У школі діє 4 класи — для 5-6, 7, 8-9 та 10-11 класу відповідно. В середньому учні мають по 4 уроки на день.

Тетяна каже, що треба врахувати, що ця школа — не офіційний навчальний заклад, а громадська ініціатива двох організацій “Sme spoly” та Української школи у Братиславі, а тому має низку плюсів та мінусів організації навчання:

— Переваги — вчителі мають свободу дій. Ми розуміємо, що це педагоги-практики, які розуміють підхід та орієнтуються на запити учнів. Бо прийшли діти з різним рівнем знань, і ставити високі освітні вимоги не дуже виходить. На початку ми провели вступні тести для дітей. Не з метою оцінити, а з тим, аби вчителі розуміли, з ким вони працюють. Кому дати складніші завдання, з ким треба працювати індивідуально, аби додатково щось пройти.

З недоліків — ми не можемо видати атестат чи будь-який інший офіційний документ про здобуту освіту. Діти мусять вчитися у державній школі: чи українській, чи словацькій.

Helo 1

— Ми розуміємо, що це не повноцінний навчальний процес, але й усвідомлюємо, що вони ходять також в українську школу онлайн, тому завдання вчителів просто пояснити їм те, що вони не розуміють вдома, систематизувати їх навчання та підготувати до іспитів у 9 та 11 класах. Бо вже було анонсовано, що в консульствах діти, які виїхали з України, зможуть скласти шкільні іспити, — додає Ганна. — Наше найперше завдання у цій школі — дати дітям можливість чути рідну мову та спілкуватися зі своїми однолітками-українцями.

Питання функціонування школи залежить від фінансування, і це питання номер 1 для організації.

— Ми не просто працюємо — наш проєкт видно. І наші партнери теж це бачать. Завдання адміністрації школи, яке наразі вадлося вирішити — оплачувати роботу вчителів та в міру можливостей збільшити кількість учнів, — ділиться планами Ганна.

Хвилювання, що після Перемоги українські родини можуть залишитися за кордоном, звичайно, існують. І на це є підстави, адже  багатьом людям просто немає дому, в який можна повернутися, тож вони намагаються зупинитися хоча б тут. Але є приклади, які надихають та дають віру в краще.

Учень “Української школи в евакуації” Давид Кощій з Харкова здав у червні цього року мультипредметний тест при українсьокому консульстві  та вступив до КПІ ім. І.Сікорського.

— Це надихає, бо ж багато випускників мріють навчатися за кордоном, а він свідомо повернуся за мрією в Україну, — ділитсься спогадами Тетяна.

Жінки зізнаються, що такі осередки є у Словаччині необхідністю, і влада теж це розуміє. Адже проблеми з влаштуванням дитини у садочок чи школу були ще й до лютого 2022 року.

— Ми всі дуже вражені, наскільки словаки пройнялися по-людськи нашою бідою. Перші 3 тижні ми не встигали просто фізично відповідати на пропозиції допомоги. Це всіх стосується — від простих людей до бізнесу та чиновників, — пригадує Ганна. — В кінці лютого ми відкрили у Братиславі кілька збірок, куди люди могли приносити свою допомогу. І на одній з таких стали допомагати чиновники того району Братислави, де він знаходився. Навіть самі таку збірку організували, а потім ще й дали приміщення для нашого Українсько-Словацького Дому. І нарешті ми маємо свою домівку, бо раніше ми бігали по офісах інших організацій.

Helo 2

— Словаки готові допомагати й всі намагаються йти назустріч. Ми вдячні за це і своєю чергою готові подолати скепсис тієї частини суспільства, яка дивиться на нас, як на прохачів, й довести — ми є корисною частиною суспільства, яке допомогло нам в біді.

Гичка Галина, Varosh

Фото: Тетяна Петюненко та зі сторінки Української школи у Братиславі

Про людей та ініціативи, які надихають, читайте в наших соцмережах — FacebookInstagram та Тelegram.

0 #
# онлайн-освіта # освіта за кордоном