Війна

Шиють прапори і купують авто для ЗСУ: як закарпатці у Швейцарії допомагають Україні

12 Травня 2022 1 894

Родина з Ужгорода мешкає у Швейцарії (кантон Берн) вже шість років. Це Тетяна, Михайло та двоє їхніх дітей. Михайло – коваль, зварювальник, а Тетяна працює бухгалтером. Вони живуть у сільській гірській місцевості, що трохи нагадує рідне Закарпаття.

Їх розмірене тихе життя враз змінилося 24 лютого, як у всіх українців. Російські бомби й ракети атакували міста та села України. Почалася війна — безглузда, страшна і руйнівна.

Як відреагували на це українці, які мешкають у Швейцарії, запитуємо у Тетяни Горват.

Титулка

Ми дуже рано встаємо, оскільки до роботи довго їхати. Той ранок я не забуду ніколи. Мене розбудив Міша, і сказав це страшне слово “війна”. Наступні два дні пройшли як у мороку. Я плакала, мабуть, по 100 разів на день, здавалося, що навкруги все розвалюється… Відчувалася якась безпомічність і безпорадність.

У суботу ми поїхали у Берн, де відбулася перша велика демонстрація проти війни та російської агресії. Тоді зібралося близько двадцяти тисяч людей — це був найбільший мітинг в Берні за останні двадцять років. До речі, саме після цього мітингу нейтральна Швейцарія вирішила приєднатись до санкцій ЄС проти Росії.

Keystone Manuel Lopez

Фото: Keystone Manuel Lopez

Звісно, зв’язалися з усіма знайомими українцями, які мешкають в нашій місцевості. Виявилося, що серед наших знайомих лише у нас був прапор України. Тобто навіть у деяких швейцарців вони були, а в українців ні.

Вже вдома я вирішила, що буду шити прапори. Зрозуміла, що це вкрай важливо, адже ще будуть мітинги, а отже треба буде й прапори. Загалом про Україну у Швейцарії пересічні жителі не знали практично нічого.

Зараз, мабуть, вже добре знають…

Звісно, зараз так. Всі новини починаються з України. Спочатку Україна, а далі все інше…

Шити я не дуже вмію. У підлітковому віці мама навчила азів перешити спідницю, вкоротити штани. Тож я розмістила пост у Facebook в групі “Українці у Швейцарії”, аби поцікавитися чи комусь ще потрібні українські прапори. Я навіть не очікувала, що буде стільки відгуків за один день мені написало близько 200 людей! Це, звісно, надзвичайно надихнуло.

Прапор це наша зброя, наш заклик, в тому числі до швейцарців. Ми хотіли заявити, що ми є, нас багато і нам потрібна допомога та підтримка. Хотілось, щоб на кожному балконі української родини висів наш прапор.

Спочатку ми думали, що війна в Україні тут нікого не цікавить, що тиждень-два і тут в Європі почнуть цікавитись чимось іншим. Але з кожним днем переконувалися, що ця тема буде в новинах надовго.

Сусіди дали швейну машинку, ми з Мішою подивилися уроки в Youtube, замовили потрібну тканину і почали. Разом у нас все вийшло. Люди з усієї Швейцарії замовляли у нас прапори. Ми ж просили в них оплатити лише за тканину і поштові витрати.

І у процесі роботи ми змогли пережити цей перший місяць, адже відчували, що робимо те, що потрібно саме зараз. Читати й дивитися новини було просто неможливо, але й не читати теж не виходило. Тому приходили з роботи й шили прапори аж до пізньої ночі. Ця тканина, ці кольори набули для нас вже якогось особливого, можна сказати, навіть сакрального значення.

Скільки прапорів вдалося пошити?

Спочатку зробили 150, а потім зробили маленьку перерву на Великодні свята. Ми тоді були дуже виснажені і фізично, і морально. Зараз вже пошили 170 штук. Закупленої тканини у нас вистачить приблизно на 200 прапорів. Я для себе вирішила, що коли зробимо всі 200, то й війна закінчиться. Тому вже сьогодні з ентузіазмом повертаюся до цієї справи.

Загалом на один прапор витрачаємо близько 40 хвилин, а за вечір робили по 5-6 штук мінімум.

Мене дуже тішить, що наші прапори тепер практично по всій Швейцарії — їх вивішують на балконах, у вікнах. Я знаю, бо я просила надсилати фотографії з ними. Наші прапори можна побачити також і на демонстраціях та заходах у багатьох містах. Це дуже надихає.

Ось так і працювали. Українські прапори врятували нас від депресії й розпачу.

А далі ви вирішили щось інше…

Просто одного дня промайнула думка купити автомобіль, і надіслати для потреб наших військових. Телефоную Міші, а він мені каже: “Я теж про це вже думав”. Ось так все і почалося.

Як це робити ми не знали. Абсолютно. Написала на закарпатську групу на фейсбуці, попросила поради. І вже буквально через годину зі мною зв’язався чоловік з Ужгорода Любомир Багрій. Він запропонував взяти на себе всі клопоти щодо розподілення автомобілів в Україні та деякі питання з митницею. Наразі у нас вже налагоджений зв’язок, тож передаємо також медикаменти, гуманітарну допомогу та все те, що вдається зібрати у Швейцарії для України.

Як відбувається процес купівлі автомобіля?

У нас вже виробився певний алгоритм дій. Перше зібрати гроші, друге знайти потрібне авто, третє перевезти авто до кордону з Україною (і це виявилося найскладнішим питанням), і останнє, четверте, оформлення на митниці та передача машини військовим.

Спочатку я писала листи у гаражі, які займаються продажем вживаних авто з питанням чи не бажають вони допомогти армії України. Очевидно, це був хибний шлях, оскільки жодної відповіді не було, всі проігнорували. Потім написали листа з проханням про нашу ініціативу і розіслали всім небагатьом знайомим швейцарцям. І прості люди відгукнулися. Знайшли майстра по ремонту машин тут у Швейцарії, родом з Ужгорода, він запропонував одну машину надати безкоштовно, а другу за невелику ціну. Ми також відкрили окремий рахунок для збору коштів.

Так купили перші автомобілі. А декілька днів тому мені написала абсолютно незнайома людина Стефан Ваха, і запропонував своє авто безкоштовно для України. Зараз готуємо цю машину на відправку.

Чому важко з транспортуванням до України?

Це дійсно проблема. Купити відносно недорогу машину і перевезти до України своїм ходом дуже складно треба робити техогляд, транзитні номери, шукати водія. Є інший шлях знайти перевізника з евакуатором або автовозом. Тобто щоб евакуатор приїхав, завантажив машини й повіз. Так ми й зробили. Часом, це коштує дорожче за саме авто. Виникла й неочікувана проблема після запровадження безмитного ввозу ТЗ в Україну для приватних осіб перевізники підняли ціни у два-три рази. Для нас це було шоком, ми, звісно, не розраховували ще й на це.

На даний час нам вдалося купити й надіслати для потреб ЗСУ 10 авто, ще три будуть в Україні в другій половині травня.

Хто надсилає гроші?

Зазвичай це наші знайомі, друзі швейцарці. Наприклад, Міша вирішив спробувати й на своїй роботі й вернувся до свого шефа. Той сам перерахував немаленьку суму, а також видрукував наш лист-звернення і під час “вранішньої кави” поклав його на стіл, де збираються всі працівники.

Реакція була різною. Дуже розчулило, коли один з працівників просто приніс свою скарбничку, куди родина відкладала гроші на відпустку. І сказав, що це зараз важливіше. Зауважу, що це прості люди. Просто люди яким не байдуже те, що відбувається в Україні. І це надзвичайно зворушливо.

Також дуже допоміг знайомий, який давно займається благодійними проєктами у Швейцарії, має певний авторитет і довіру Олівер Зегер. Він одразу запропонував свою допомогу. Чотири автівки маємо завдяки його допомозі. Також він допомагає з медикаментами. Це взагалі «супермен» (ми так його називаємо) у нашій допомозі військовим.

Збирати допомогу непросто, адже є певна недовіра від людей як ці кошти будуть використані. Тому отримати допомогу від такої людини як Олівер, людини з великим авторитетом, було дуже важливо.

Наразі наш маленький проєкт вже підійшов до бюджету приблизно 30 тисяч швейцарських франків.

А хто шукає і купує автомобілі?

Починала я, хоча взагалі не розуміла всіх тонкощів. Абсолютно. Але хтось мав розпочати. Потім вже переважно Міша цим займався.

Я просто знайшла всі платформи, де продають вживані автомобілі й почала туди телефонувати. Коли зв’язувалася з продавцем, то казала, що це авто потрібне для України й запитувала чи можуть вони зробити невеличку знижку. І як правило, всі роблять це.

І яка буває знижка?

Зазвичай, до 30% від вартості, іноді навіть 50%. Тобто якщо авто коштує 6000 франків, то це досить суттєво.

Є певні критерії, за якими ми обираємо автомобіль обов’язково має бути повний привід і, бажано, без суттєвих технічних недоліків. Ми ще просимо, аби автівку перевірили в місцевій майстерні, адже машину одразу беруть «в роботу». Важливо, аби вона не зупинилася через якусь несправність.

Дуже допомагає в цьому плані Любомир, наш ужгородський помічник. Він відправляє отримані машини ще на додатковий техогляд в Україні, навіть знайшов автомайстерню, де потрібний ремонт роблять безкоштовно.

Які саме автомобілі вже вдалося відправити для українських військових?

Мікроавтобус Volkswagen t5 поїхав у Луганську область. Також три Subaru Forester – це так зване «фермерське» авто, дуже популярне у Швейцарії. Три Renault, мікроавтобус Opel, Honda і різні інші.

Чи слідкуєте за тим куди саме потрапляють автомобілі в Україні?

Так. Більша частина передана на закарпатський обласний військкомат. Щось поїхало в Луганськ, щось у Київ.

Які виникають складнощі?

Я вже казала, що дуже дорого коштує перевезення, особливо зараз. На жаль, не всі тут думають, як допомогти Україні та ЗСУ. Для когось це просто бізнес.

Таня

Чи не відчувається втома від новин з України у пересічних швейцарців?

Так є таке. Є люди які намагаються уникати новин.

Але постійно чую, як всі засуджують Росію. Хоч більшість швейцарців переносять всю відповідальність лише на Путіна, а росіян вважають просто заручниками режиму. Вони не знають, що більшість росіян підтримує дії свого президента.

Ще приємно чути, коли кажуть, що наші військові, наші ЗСУ надзвичайно сильні! Навіть чула таку фразу чи риторичне запитання: а чи могли б швейцарці так само дати відсіч ворогу? Це при тому, що багато швейцарців тримають вдома зброю і проходять щорічну військову підготовку.

У мене часто питають місцеві: “Як там справи в Україні?” Вони думають, що я знаю більше. Насправді це не так. Тут у новинах часто більше інформації, ніж в українських.

Наразі я бачу, що Швейцарія всебічно підтримує Україну. Українці отримали тут такий привілейований статус, який надавався біженцям лише один раз, після Другої світової війни. Транспорт, медичне обслуговування, школи, проживання це все безкоштовно. Плюс надається грошова соціальна допомога на харчування. Дають дозвіл на працю, але більшість біженців не знають іноземної мови. Тому їм знайти роботу складно.

колаж1

Чи багато у Швейцарії біженців з України?

Так, достатньо багато. Це переважно жінки з дітьми. Так, деякі швейцарці обурені, що зараз для українців робиться значно більше, ніж для інших біженців, які прибували до Швейцарії з інших країн. Я не знаю як на це реагувати. Мені просто прикро це чути.

Бажаю вам пошити 200 прапорів, аби війна нарешті закінчилася. Ми всі про це мріяємо.

Так, сьогодні знову приступаємо до роботи. Так, у нас є відчуття провини, що ми живемо в безпеці, наші діти не чують сирен, у нас все нормально… Але я розумію, що кожен з нас може наблизити Україну до перемоги. Це не обовязково мають бути якісь великі проєкти. Наразі у всіх нас є лише одна глобальна мета наша безумовна Перемога.

Долучитися можна різними способами. Не кожен має можливість воювати на передовій, але хтось має забезпечувати військових, хтось піклуватись про цивільне населення, хтось про тварин, хтось висвітлювати це все у ЗМІ.

Але, я вважаю, що на цей час всі українці мають переглянути власні пріоритети і кожен має щось робити, щоб ми скоріше перемогли. Як сказав мій чоловік настали часи віддавати. Віддавати і віддячувати нашій землі, нашій країні.

Андрій Клоц, спеціально для Varosh

0 #
# допомога військовим # українська діаспора # українці за кордоном # українці у Швейцарії