Ви точно помітили, що ми у Varosh захоплюємося людьми, які не чекають змін, а втілюють їх. Іноді це не окремі люди, а цілі команди. Серед таких, зокрема, й Ужгородська швейна фабрика, яка від початку повномасштабного вторгнення російських окупантів переформатувала звичне виробництво, аби допомагати наближати Перемогу.
Про ці зміни спілкуємось із керівницею приватного акціонерного товариства «Ужгородська швейна фабрика» Мирославою Каламуняк.
Підприємство, яке було створене ще 1946 року, під ТМ «Парада» продукувало модний жіночий одяг – пальта, сукні, костюми тощо, – популярний не тільки на українському ринку, а й далеко за його межами. Виконували на фабриці і замовлення для світових брендів. Однак війна внесла свої корективи – нині працівники підприємства шиють й одяг для українських захисників.
З перших днів тут почали виготовляти не тільки військову форму, а й інші потрібні речі: натівські плитоноски для бронежилетів, польові аптечки, прапори, мішки для гільз, термобілизну, рукавиці, ремінці тощо.
Лекала військової форми для жінок
Коли бізнес малими кроками починав оговтуватися від шоку повномасштабного вторгнення росіян, з’явилася потреба виготовляти військову форму не тільки для українських захисників, а й для захисниць. Саме з цією метою до керівництва Ужгородської швейної фабрики звернулися представниці громадської організації «Землячки. Український фронт», яка займається допомогою жінкам у Збройних Силах.
Важливим внеском підприємства у створення військової форми для жінок, якої до повномасштабної війни в нас майже не існувало, було розроблення відповідних лекал для її пошиття.
«До нас звернулася громадська організація «Землячки» із проханням розробити такий взірець лекал, створити комплекс усіх необхідних розкладок на різні розміри жіночої військової форми. Ми опрацювали кращі експериментальні зразки, й наша працівниця Олександра сконструювала необхідні лекала, за якими потім і почали відшивати одяг для українських захисниць», – розповідає Мирослава Каламуняк.
За словами волонтерів громадської організації «Землячки», хоча лекала для пошиття жіночої військової форми розробляла Ужгородська швейна фабрика спільно з ГО, пошиттям займалася Харківська фабрика «Lap», яка змогла реорганізувати цех, аби люди не втрачали робочі місця та розвивалось українське виробництво – попри війну й постійні обстріли міста росіянами.
Мирослава Каламуняк додає, що лекала для форми розробляли з урахуванням особливостей жіночої фізіології: «Оскільки ми багато років шиємо одяг для жінок, то розуміли особливості і куртки, і штанів, тому це не було складно. Була просто робота – робота, яку вміємо виконувати, плюс розуміння, наскільки це потрібно в такий час».
«Ми були першими, хто розробив польову аптечку»
Очільниця підприємства розповідає: «Ми також розробляли багато інших речей: плитоноски, сумки, підсумки, наплічники – все те, технічне завдання до чого можна було знайти на сайті Міністерства оборони, а потім із цієї цифрової інформації зробити форму, лекала. Що стосується одягу для жінок-військових – зразки виготовлялися з нуля.
Ми були першими, хто розробив польову аптечку, одними з перших почали шити плитоноски. Я ніколи не думала, скільки речей потрібно солдату…».
Мирослава Каламуняк зазначає, що знайти відповідні тканини спочатку було непросто:
«У нас є усього два чи три підприємства, які виготовляли цю тканину для армії, – зокрема, чернігівське було пошкоджене в перші ж дні війни і відновлювали його довго, літаки не літали – що теж унеможливило доставляння таким способом тканин із-за кордону. Зараз уже і поставки налагоджені, і наші підприємства працюють».
Також із моменту, коли в Ужгород у пошуках прихистку почали активно приїжджати мешканці інших областей, чимало внутрішньо переміщених осіб долучилися до рядів працівниць швейної фабрики.
«Зараз на фабриці працюють 250 працівників. Із прецевлаштованими переселенками ця цифра зростала до 290, зокрема було багато швачок із Харкова. Але все змінювалося хвилями – одні приходили, інші їхали. Хтось повертався додому, хтось виїжджав за кордон. Зараз на фабриці залишається близько десятка працівниць із числа внутрішньо переміщених осіб. Ми допомогли їм із житлом. Як вже згадувала, допомагаємо із розробкою лекал і релокованим підприємствам – завжди відкриті і готові відгукнутися», – каже Мирослава Каламуняк.
Очільниця Ужгородської швейної фабрики додає, що особливості підприємства цьому сприяють:
«У нас є повний цикл виробництва, що відрізняє від інших фабрик, бо працюємо від картинки: робимо лекала, шиємо взірець, підганяємо під фігуру, робимо розмноження в спеціальній програмі за розмірами й зростом, друкуємо довгі плахти, які потім накладаються на тканину, наступний крок – викройки».
Військова форма для захисників і потреби для госпіталів
Військову форму до повномасштабного вторгнення на Ужгородській швейній фабриці не шили, однак зараз, за наявності замовлень, це роблять чи не щодня. Підприємство працює як із державним замовленням – поставки в Міністерство оборони України, так і частково з великими компаніями, яким, наприклад, треба щось доукомплектувати. Мирослава Каламуняк розповідає, що співпрацюють, зокрема, із великим релокованим підприємством із Запоріжжя, якому допомагали освоїтись на новому місці та запустити виробництво.
«У період, коли є замовлення, ми виготовляємо близько 100-120 виробів української військової форми щодня. Відповідно – це 2 000 речей на місяць. Економічно це не дуже вигідно, як, наприклад, європейські замовлення, але ми з розуміння до цього ставимося і робимо те, що потрібно зараз для держави», – зазначає очільниця Ужгородської швейної фабрики.
Пані Мирослава додає: «Наразі ми не маємо військових замовлень, бо те, що було на зиму, виконали, а нових, на весну, ще не отримали. Однак роботи в нас вистачає, а поміж тим волонтеримо трохи. Шили спеціальні шорти для поранених військових у госпіталях, тепер готуємо до запуску чоловічі піжами, постійно є якісь потреби… Маленькі справи додають нам сил і впевненості, що разом переможемо».
Працівники підприємства регулярно донатять, організовують та долучаються до зборів, зокрема для закупівлі тепловізора, дрона й інших потреб військових.
Мирослава Каламуняк підсумовує, що навіть, здавалося б, не дотична до війни професія швеї є також надзвичайно важлива для спільної справи:
«Я думаю, в наш час усі професії по-своєму важливі і корисні для держави, її економічної спроможності й не тільки. Адже ми всі дуже хочемо якнайшвидшого переможного завершення війни та миру».
Діяльність Ужгородської швейної фабрики із активної допомоги фронту підкреслюють і слова на банері при вході на підприємство – «Працюємо заради Перемоги. З нами Бог і Україна!».
Юлія Войціховська, Varosh
Фото надані співрозмовницею
