Life

Передова крізь об’єктив. Ужгородський відеограф Олександр Штібель про виворіт війни і поїздки до закарпатських військових

24 Лютого 2023 1 276

Ось уже рік, як Україна – у війні. Жорстокій, кривавій і несправедливій. У війні, що випалює душі й серця, зжирає ресурси країни та людські життя. Колись після нашої великої перемоги про цю війну писатимуть книги і зніматимуть фільми. Її вивчатимуть історики та військові фахівці майбутнього. Вочевидь, використовуючи для досліджень фото й відео, які за перший пекельний рік війни вже складають багатомільйонний архів.

Серед цього безмежного океану болючих хронік, можливо, будуть і роботи ужгородця Олександра Штібеля – відеографа, який за час повномасштабного вторгнення встиг побувати на більшості «гарячих» напрямків, де побачив і відзняв для історії виворіт війни.

Recovered 1677225080 660x440

Маркетолог за освітою, до повномасштабної війни Олександр Штібель створював відеоконтент для рекламних агенцій і знімав урочисті та святкові події, працюючи, серед іншого, також із FPV дронами (такі дрони дають змогу спостерігати трансляцію в режимі реального часу з камери коптера у спеціальних окулярах чи шоломі і створювати відео «від першої особи» – ред.). Однак заборона на використання квадрокоптерів з початком російського вторгнення поставила можливість таких зйомок «на паузу». 

«Коли почалась повномасштабна війна, я почав думати, чим і як я можу бути корисний з тим, що вмію. До повномасштабного вторгнення я вже у кількох проєктах співпрацював із Закарпатською ОВА, тож прийшов і запропонував, що можу висвітлювати якісь патріотичні події, процес підготовки і роботи військових. Так ми почали взаємодіяти: і локально, як от зйомки тренувань ТРО, роботи волонтерів, патріотичні заходи й ініціативи, і з виїздами у «гарячі точки», – розповідає Олександр.

Про поїздки та їх мету

Поїздки, про які говорить Олександр – це регулярні відвідини військових підрозділів, що стримують ворога на різних напрямках. Зазвичай до бійців навідуються раз на місяць, якщо йдеться про ініціативи Закарпатської ОВА. Одночасно є й інші виїзди на фронт у складі волонтерських та громадських організацій. Мета – передати бійцям різноманітну допомогу: починаючи від турнікетів і грілок, завершуючи автомобілями, безпілотними літальними апаратами, приладами нічного бачення тощо. А ще – поспілкуватись із захисниками, передати їм привіти й подяки з умовно мирних територій та з перших вуст почути про актуальні проблеми, потреби й запити.

1 Rec

За словами Олександра, «Пріоритет – військові, насамперед, з Закарпаття – це наша 128-а гірсько-штурмова бригада, ССО, ТРО, деякі інші військові з’єднання, в яких воюють закарпатці. Звичайно, що ми прагнемо підтримати насамперед своїх: Закарпаття – маленьке, дуже в багатьох із нас родичі, друзі, знайомі у війську. Бійцям приємно, коли представники місцевої влади, волонтери приїздять, без страху п’ють з ними чай і безпосередньо на місці з’ясовують, які є оперативні задачі з забезпечення, аби відтак їх закривати. Це підіймає бойовий дух, вони розуміють, що вони не одні, за них переживають, про них думають, за них вболівають».

 

Про війну

За рік Олександр Штібель знімав війну на більшості напрямків: на Херсонщину завітали буквально за кілька днів після деокупації, на Сумщині й Чернігівщині були після вигнання росіян та відновлення контролю по лінії кордону, а на початку лютого вже цього року навідалися у Бахмут, де тривають активні бойові дії. 

«Перше, що усвідомлюєш, опиняючись в епіцентрі подій – це жахливі масштаби і наслідки війни. Коли їдеш звільненою Херсонщиною, повз усі села, що були в окупації і де відбувалися бойові дії, розумієш, що тут після всього немає життя. Так, там подекуди й далі живуть люди, але, разом з тим – буквально все зруйновано. У будинках, навіть у тих, які дивом вцілілі й вистояли, неможливо жити – вони зрешечені осколками й вибухами. Ми їхали, дивилися вдалечінь у поля і бачили ракети, що стирчали з землі – прилетіли, не розірвалися й залишилися в нашій землі…

При цьому, увесь час нам на зустріч виходили люди з жовто-блакитними прапорами. І ти їдеш і думаєш: якщо ви на п’ятий день після звільнення стоїте на вулицях із прапорами, вочевидь, для вас ця перемога – це справді найцінніше, що може бути… Коли в мене після повернення знайомі запитували: чи справді на Херсонщині все відбувалося так, як показували й писали медіа, я щоразу згадував цих людей з українськими прапорами, усвідомлюючи, що деокупація для них була направду питанням життя чи смерті», – згадує Олександр.

 

Про Бахмут і смерть, що завжди поруч

Незадовго до нашої зустрічі Олександр саме повернувся із Бахмута, куди разом із командою Закарпатської ОВА відвозив допомогу й зустрічався із бійцями 128-ої закарпатської окремої гірсько-штурмової бригади, ССО, корпусу Нацполіції. Побував і у легендарному вже підрозділі аеророзвідки Роберта Бровді, відомого як «Птахи Мадяра». У цій поїздці, згадує, трапилася ситуація, яка довго «не відпускала» опісля, коли прийшло усвідомлення: смерть на війні завжди ходить поруч, дихаючи в потилицю.

«Це була, напевно, найбільш важка, тривожна і напружена поїздка – позиції ворога буквально за пів кілометра, постійно щось «прилітає» й вибухає, ти бачиш авіацію, що пускає залпи. Над тобою постійно літають дрони, буває – підлітають на метрів 30, і ти не знаєш, чи це наші працюють, чи це ворожий. І от, вочевидь, один із російських коптерів нас таки «змалював»…

… Тоді ми хотіли зробити групове фото біля літачка – це один із найвідоміших пам’ятників міста, візитівка Бахмута. Нам треба було швидко пересуватися, ми їхали з «Птахами Мадяра», вже поверталися у місце розташування після зроблених фото. І от їдемо, Роберт Бровді саме розповідає, що має потужного янгола-охоронця і вдячний йому за опіку, але й навіть так краще зайвий раз не пересуватися обстрілюваним містом – і тут по нас «прилітає». Нас вберегло, що ми саме їхали повз багатоповерхівку, і погано скоригований росіянами постріл влучив у її дашок з іншого боку, не перелетівши саму будівлю – на нас лише посипалася цегла і каміння. Якби снаряд пролетів кількома метрами вище, то «ліг» би якщо б не по нам, то десь у безпосередній близькості», – розповідає Олександр..

11 Rec

Про відео- та фотозйомку в зоні бойових дій

Так склалося, що інцидент у Бахмуті, про який згадав Олександр, вдалось зафіксувати на відео. Яке, втім, до цього часу ніде не публікувалося: члени команди вважали це недоречним. Однак, коли ми домовились про зустріч, вже пройшов певний час, тож редакції все таки вдалося отримати його для публікації. Ось цей момент:

 

Загалом же до відео- й фотозйомки у місцях ведення бойових дій, відповідно, посилені й суворі вимоги. Найголовніше для оператора – не висвітлити зайвого, аби не зашкодити військовим. Треба знати не лише, що можна знімати, але й де знімати – починаючи від облич людей і закінчуючи візерунком чи кольором дому, що сусідить зі штабом. Адже за, на перший погляд, незначними деталями ворог може встановити місце розташування наших бійців. Крім того, важливо дотримуватися таймінгу щодо оприлюднення відзнятих матеріалів. 

Олександр каже: «Бували ситуації, коли військові ще не завершили операцію, а журналісти, які були на місці, ще до її завершення видали матеріали в ефір. Російська сторона, відслідкувавши інформацію та проаналізувавши, перекинула на локацію підсилення… Тому ми завжди витримуємо певний час і нерідко перед публікацією ще й узгоджуємо відзнятий матеріал з командирами. Вже готовий матеріал отримують всі підрозділи й розповсюджують на власний розсуд. Ті, що я бачив останні серед своїх відео у соцмережах, набирали сотні тисяч переглядів, що мені як спеціалісту, звісно, дуже приємно та важливо». 

Про щоденний подвиг військових

Зазвичай відео про героїзм і титанічну роботу українських військових, які «вірусяться» в інтернеті – це про екшен, каже Олександр як професійний оператор. А як людина, яка бачила щоденну працю військових на передовій, додає: багато хто з глядачів таких відео не усвідомлює, що більшість часу військових займає, насамперед, облаштування щоденного побуту: 

«Як вони харчуються, де вони сплять, з якими проблемами стикаються в плані, наприклад, обігрівання чи вологості. І багато таких моментів, про які ти навіть не здогадуєшся. Лише опинившись безпосередньо поруч із військовими, усвідомлюєш повноту і масштаб… Ти дивишся в очі хлопців і розумієш, що війна для них вже стала звичною справою, буденністю. Коли бачиш, як побратими здороваються між собою, бажають один одному удачі, сідають по автівках і роз’їжджаються по бойових завданнях, ти думаєш – блін, ви зараз їдете, і ніхто не дає гарантій, що всі з вас повернуться живими і що ви побачитесь наступного разу…».

Слідкуючи за ситуацією на фронті далеко від лінії зіткнення з інформаційних зведень, війну сприймаєш, так би мовити, крізь призму, умовно, тактики та стратегії, каже Олександр. Однак, завжди варто пам’ятати: за кожним повідомленням на кшталт «стримали наступ», «втримали позиції», «пішли в контрнаступ» стоїть титанічна робота і, що найважливіше – людські життя. 

9

На Херсонщині

«Для кожного солдата, хто нині в окопі, це в буквальному сенсі – війна на виживання…Війна, в якій немає правил, немає справедливості, немає шаблонів, якими ми мислимо на мирних територіях. Коли ти говориш безпосередньо з солдатами, які протистоять ворогу, бачиш усе зсередини, то розумієш, яка за всім цим надлюдська робота, наскільки це важко. Це воїну з окопу йти в наступ, це йому тримати оборону, це йому штурмувати позиції. Ми тут звикли думати: захисники на фронті, вони будуть стояти, будуть іти в бій, відбивати ворога, і нам здається, що так буде вічно. Але так вічно не буде: вони – живі люди, яким необхідний відпочинок, ротація, відновлення, вони сильно залежать від бойового духу, мотивації», – говорить Олександр. 

 

Саме тому обов’язок кожного українця нині – максимальна підтримка армії всіма можливими способами й засобами. І поїздки на фронт, каже Олександр Штібель, здійснюватимуться й надалі – надзвичайно важливі, і також впливають на хід цієї війни.

«Я пишаюся тим, що мої роботи розміщують бойові підрозділи на своїх сторінках у соцмережах, надсилають рідним та близьким. Для мене це велика честь. Саме для цього я відвідую разом з командою передові позиції на фронті, для того щоб підтримати побратимів далеко від рідної домівки, зберегти миттєвості та події, які бійці будуть згадувати після нашої перемоги. А вона, я упевнений, буде обов’язково за нами», – підсумував Олександр. 

Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії.

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Тетяна Клим-Кашуба, Varosh

Фото та відео надані Олександром Штібелем

0 #