Без сумніву найуспішніший закарпатський журналіст розповів нам у листуванні про свій ритм, професійний віраж, роль редактора, улюблені книжки та Закарпаття.
За підсумками 2012 року колектив програми «ТСН.Тиждень» зібрав найбільше нагород телевізійної премії «Телетріумф»: Алла Мазур стала найкращою ведучою інформаційно-аналітичної програми, Ольга Кашпор – найкращим репортером, а власне програма – найкращою серед інформаційно-аналітичних.
У кожній з цих нагород є частина заслуги і Роберта Опаленика, який хоч і залишається поза кадром, безпосередньо впливає на те, про що йдеться у кожному випуску «ТСН. Тиждень».
Редактором цієї програми він працює з 2009 року. До цього були «лаштунки» інших інформаційних програм на 1+1. А починав Роберт з телеканалу М-студіо в рідному Мукачеві.
Ми спробували висмикнути його з інформаційних буднів, аби розпитати бодай про кілька тонкощів професії та роботи на найвищому рівні.
– Що повинна знати та вміти молода людина, аби ви запропонували їй роботу в своїй команді?
– Я працюю в програмі, яка, по суті, є наступним кроком для вже зрілих журналістів. Зрілих, не в сенсі віку. А в сенсі власного стилю, репортерської хватки і здатності самостійно робити висновки із розрізнених фактів. Їх , до речі, ще треба й самому добути, оцінити, перевірити на достовірність …, а потім упакувати в цікаву історію. І, не дай Боже, заумну. І бути готовим до неприємностей за свій гострий язик.
– Якими якостями повинен володіти журналіст, щоб бути успішним в сучасних медіа?
– Треба встигати за мінливим світом. Журналіст з одного боку – охоронна сигналізація суспільства, з іншого – продавець інформаційного краму. Балансувати важко, але кому вдається – тому успіх забезпечений.
– Чи обов’язково журналісту, який працює в місцевих ЗМІ, переїздити до великих міст (столиці) та працювати на центральних медіа, аби бути успішним та самореалізуватися повністю?
– Хотілося б сказати «НІ». І це – було б гарним тоном щодо колег в регіонах. Але лукавити не буду. Нині кар’єра журналіста напряму пов’язана з великими газетами, теле- і радіоканалами. Журналістика – не мистецтво, а виробництво. Робота в засобах масової інформації має ключовий термін – «МАСОВА» . А отже – чим більша глядацька, читацька, слухацька аудиторія, тим вагоміша твоя робота. Тут треба уточнити, я кажу не про талант, уміння чи досвід, а лише про майданчик, де ти можеш викласти свої статті і сюжети.
– Що потрібна вміти та робити, аби до 35 років стати редактором програми рівня «ТСН. Тиждень»?
– Редактор – це лише у нас – наступний крок в журналістській кар’єрі. Там, де замість класного репортера з’являється редактор, там глядач , читач, слухач втрачає, а з ним і видання. Але іншого шляху у вітчизняних медіа для журналіста часто нема.
У західному світі статус класного репортера робить з тебе солідного кореспондента, а далі – щабель коментатора. А потім власний проект. У нас цей кар’єрний ескалатор не працює.
Що ж до мене, то я мав цікавий професійний віраж. Троє людей Георгій Горонді, Іван Баранов і я задумали і головне – здійснили у Мукачеві цікавий проект. Він існує донині – телеканал М-Студіо (На щастя для Закарпаття, глядачів, журналістів знайшлася людина, яка цей затратний проект і досі підтримує. Насправді, це рідкість). В Мукачеві я був головним редактором, а в Києві репортером. Паралельно вів міське радіо, працював у міській газеті, був власкором у загальноукраїнській газеті. На якомусь етапі , уже переїхавши у Київ, я зміг переконати своїх роботодавців, що канал потребує підсумкової програми . А я готовий зробити перший випуск. Мені повірили.
– Як ви особисто впорядковуєте свій час, чи користуєтесь щоденниками, або онлай-органайзерами типу Wonderlist? Скільки у відсотковому відношенні у вас займає робота, хобі, сім’я?
– Мені надзвичайно поталанило: я заробляю на хліб тим, що люблю. Працюю там, де хотів би. Часто горджусь тим, що зробив. Тішуся людьми, які мене оточують. Одним словом, не робота, а … мрія)
У більшості випадків я сам собі планую час. Це означає, що насправді працюєш більше.
Втім, від технологій не сховаєшся. І повідомлення на смартфоні з’являються поза твоєю волею. Автоматичні календарі, он-лайн щоденники, віртуальний секретар – тепер це наша реальність.
– Чи вистачає часу на читання книг? Які книги порадили б прочитати молодій людині, яка закінчила або закінчує виш?
– Моя квартира нагадує бібліотеку. А з деякими книгозбірнями – може й позмагатися. Навіть за кількістю (не кажу вже про якість) книжок. Дружина і я – пристрасні читачі. У нас різні смаки – тож і бібліотек фактично дві. І в цьому хитрість, бо я читаю і те, до чого б моя рука сама не потягнулася. Естетичний модерн і найекстремальніші літературні експерименти, після позитивного відгуку дружини (до речі, ми все життя працюємо разом) ковтаю з легкістю. Останнє наше літературне надбання… китайське. Нобелівський лауреат Мо Янь створив справжній фурор своїми текстами. Бо про письменників з Китаю ми нічого не знали. До речі, його захоплюючу «Країну вина», без міцних нервів – краще й не брати в руки. Власне як і дику прозу ( дітям до16+ ) Еріки Джейм «50 відтінків сірого» . Цю книжку пристойній людині рекомендують тільки пошепки…
Втім, ростуть мої діти. Бачу розкриті томи з повного зібрання Гессе і тішуся. Бо людей, які не подарували собі його «Степового вовка» як і Апдайка, Еко, Селінджера, Сарамаго, Азімова, Бредбері, Фіцжеральда і, водночас, Земляка, Підмогильного, Стефаника варто тільки пожаліти.
Та останнім часом паперових книжок додому не купуємо. Гортаємо сторінки віртуальні.
– Що вас мотивує якісно та системно працювати – статус, гроші, сім’я, колектив, визнання, як нагороди Телетріумфу?
– Все перелічене і, водночас, нічого з цього конкретно. Бо я додав би сюди і самореалізацію, і бажання змінювати свою країну на краще, і співчуття до тих, кого наша робота рятує або допомагає. Компонентів для мотивації багато. Це як про щастя. У нього безліч облич. І лиш біда у всіх однакова.
– Експерти в один голос пророкують подальше стирання меж між Інтернетом і ТБ. Чи погоджуєтесь з цією думкою і як ви бачити майбутнє цього злиття?
– Після повідомлення про те, що у США інтернет заробив на рекламі стільки ж , скільки й телебачення, сумнівів у бізнес-мотивації такого злиття уже немає. Технологічно світ до об’єднання ТБ і НЕТ теж наближається. Поки нема простої і стандартизованої моделі, як ці інтерактивні канали будуть виглядати . Втім є багато цікавих напрацювань.
В Україні теж йдуть роботи в цьому напрямі. Всі великі канали про своє інтернет-існування думають і вкладають гроші. До телебачення, яке кожен створюватиме собі сам, лишилось небагато часу.
– Чи є альтернатива з точки зору охоплення максимальної аудиторії «чорнусі» та «розвагам»?
– Я бачив недавно німецький фільм, який відповідає на ваше запитання. За сюжетом там продюсер вирішив боротися з «чорнухою» і зробити добре телебачення. Його вигнали із-за низьких глядацьких рейтингів і він придумав план. Навчився впливати на цифри – а ви напевно знаєте, що ці виміри ведуться автоматично всюди, де існує ТБ. І саме на них орієнтуються керівники каналів, коли вирішують відкривати чи закривають програми, фільми, серіали тощо . У кіно є хеппі-енд: сфальшувавши рейтинги, цей телеробінгуд змусив продюсерів робити більше позитивних програм, а більше добрих програм змінило врешті і медіасмаки суспільства.
До чого я веду? Поки такого телеробінгуда в Україні нема. А ті, хто лається на чорнуху, продовжують її вперто дивитися, автоматично голосуючи «ЗА»
– Тобто чи є тематика, яка може позмагатися за увагу великої кількості глядачів з «чорнухою» та «розвагами»?
– Та певно, що є. Але скажіть, навіщо продавцю привозити заморські делікатеси, коли тут з руками відривають пиріжки з лівером.
– Чи часто буваєте на Закарпатті, як воно змінюється і чи змінюється взагалі?
– Буваю явно менше, ніж хотів би. Але, коли їду – їду додому.
Їду до мами, хай Бог дає їй ще сто років життя.
Їду до геніальних племінників, які ставлять у ступор недитячими питаннями, дивують своїми модерними поглядами на світ і радують світлим розумом.
Їду до брата, який в холодній ужгородській філармонії збирає повні зали на вражаючі музичні експерименти камерного оркестру.
Їду в край, який завжди був частиною західного світу і одночасно світом вкрай патріархальним. Дивовижне поєднання. Втім, жити на Закарпатті завжди було непросто. Закарпатець і заробітчанин майже синоніми. Можливо, колись настане час і ґаздівська жилка перетворить Закарпаття у край достатку. Бо є все необхідне для цього.
Дмитро Тужанський, Фото Ліни Кононенко, для Varosh.com.ua
