“Багато людей настільки інтегрувалися, що в них тут уже є свої друзі-місцеві. Є особисте життя. І мені здається, що межа стирається, коли люди просто залишаються тут”, — говорить Інна Пригара. Вона як членкиня ГО “Закарпатська асоціація місцевого розвитку” опікується інтеграцією вимушених переселенців і волонтерить у прихистку для ВПО в Нижньому Селищі. Цьогоріч її команда отримала знак, що громада все робить правильно — є конкретний вимірюваний результат.
Із перших днів повномасштабного вторгнення багато закарпатців і закарпаток докладали зусиль, аби допомогти людям, які були вимушені покинути свої міста. У той самий час місцева влада намагалася зрозуміти, як діяти далі: що буде з ринком праці, безпекою, соціальною інфраструктурою.
У Хустській громаді, якщо не враховувати місто-центр, найбільше вимушених переселенців прийняв Нижньоселищенський старостинський округ.
“Звичайно, що ніхто не міг підготуватися, тому що ніхто не очікував широкомасштабного вторгнення, — згадує голова округу Юрій Попадинець. — Ми думали, що такого не може бути. Із першого ж дня і приватний сектор відгукнувся, і місцева громадська організація, і підприємці — всі шукали спосіб допомогти переселенцям.
Ми не знали людей, які приїжджали. Тому, звісно, спочатку було певне занепокоєння через велику кількість новоприбулих.
Однак, у перші дні, коли ще не було чіткого плану дій або рекомендацій, страху особливого також не було: ми організували групи швидкого реагування для патрулювання, це було погоджено зі Службою безпеки, поліцією та місцевою владою. Це дало людям відчуття безпеки. Місцеві жителі почувалися спокійно, розуміючи, що ситуація під контролем. Приїжджі також усвідомлювали, що є певний порядок, що в разі якихось проблем є до кого звернутися”.
За даними дослідження Міжнародної організації з міграції (МОМ) за серпень 2024 року, у Закарпатській області живе 80 000 вимушених переселенців. При цьому 53% перебувають тут уже більше двох років.
При цьому є така тенденція, що чим довше людина живе у приймаючій громаді, тим менше вона допускає, що невдовзі повернеться до свого регіону.
Лише 7% ВПО, які перебували у переміщенні більше двох років, повідомили про намір покинути поточне місце перебування в короткостроковій перспективі.
“Приблизно три чверті цієї групи висловили намір залишитися у своєму поточному місці перебування на тривалий період, — йдеться в дослідженні МОМ. — Серед ВПО, які мають намір залишитися у своєму поточному місці перебування, більше трьох місяців (а це 69%), 47% мали намір оселитися там та інтегруватися, що підкреслює важливість підходів, зосереджених на довготривалих рішеннях. Серед ВПО, які планують повернутися до свого місця походження в довгостроковій перспективі (14%), майже дві третини повідомили, що планують повернутися лише після завершення війни”.
То що ж такого сталося в Нижньому Селищі, що надихнуло і волонтерів, і місцевих жителів?
Навесні 2024 року в трьох селах Закарпаття — Нанковому, Н.Селищі та Копашневі — жителі збирали кошти на ремонт 13 км дороги, що проходить через їхні населені пункти. До збору долучилися не лише місцеві мешканці, але й люди, які евакуювалися сюди після початку повномасштабного вторгнення.
Збори мешканців села. Фото з групи Нижньоселищенського округу у Фейсбуці
Адміністраторка тимчасового прихистку для ВПО “Селиський шелтер” Оксана Нефьодова згадує, що у мешканців навіть сумнівів не було, що їм варто також зафондувати:
“Усі підтримали: “Ми тут живемо, тому, звісно, долучимося”. Люди автомобілями їздять до Хуста за допомогою, в лікарню чи просто прогулятися. Вони розуміють, що якісніші дороги дозволять їм добиратися швидше, та й трясти так не буде”.
Дорога в Нижньому Селищі
Чому цей випадок є таким важливим?
Йдеться про поєднання підходів до того, що є інтеграцією. Із точки зору ресурсів, інтеграція ВПО означає, що нові жителі та місцеві вчаться справедливо розподіляти та використовувати спільні ресурси. У іншому — соціокультурному — вимірі, показником є зближення обох груп: вони починають краще розуміти одне одного, спілкувалися та створювали спільну культуру.
Досліджуючи цю тему, науковий співробітник відділу моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій “Інституту економіки та прогнозування НАН України” Іван Тітар відзначив, що економічний підхід в реаліях України є наочнішим. Якщо ж говорити про світову науку, дослідники* схиляються до думки, що “економічна інтеграція є передумовою для інших типів інтеграції”.
Об’єднані бідою
“До нас в перші пару днів після початку повномасштабного вторгнення дуже багато людей приїхало: просто до родичів, друзів, знайомих, — згадує Інна Пригара. — У Нижньому Селищі офіційно проживає десь 3 200 місцевих. І в перший місяць село приймало десь півтори тисячі переселенців приблизно (за даними старости, облікували близько 700 людей, — ред.). Точних цифр на той момент не було.
Місцева влада поселяла в школу та садочок, бо в нас досить непогана соціальна інфраструктура. Десь по 70-80 осіб жили. Також до нас переїхали в перші дні діти з дитячого будинку міста Щастя та групи дітей, які виїхали з Врубівки (Луганська область). Усі вони жили безкоштовно в хостелі певний час.
1 березня ми як ініціативна група організували безкоштовне харчування в колишньому ресторані “Ґелета” та написали про це групу у Фейсбуці. У перший день ми нагодували 70 людей, у другий день їх вже було 120, а в третій — 150. Так ми годували людей до серпня 2023 року. Спочатку це було тільки власними силами, а потім уже домовилися з фондами, які оплачували закупівлю продуктів.
Село прийняло дуже тепло, я була навіть вражена, тому що люди приносили нам продукти в їдальню — домашнє м’ясо, зелень, яйця, — і робили це дуже довго. Понад пів року жінки, які у нас живуть поруч з рестораном, збиралися та допомагали: крутили голубці раз на тиждень, щоб ми мали змогу трошки відпочити.
Влітку 2022 року стало зрозуміло, що влада виселятиме людей зі школи і садочка. На той момент там лишилися в основному ті, кому вже не було куди повертатися”.
Команда ГО “Закарпатська асоціація місцевого розвитку” почала шукати можливості забезпечити цих людей житлом. Так, завдяки співпраці з організаціями “Pro longo maï”, “Medico International” та “Комітетом медичної допомоги в Закарпатті” спочатку з’явився притулок для ВПО, а згодом і більш системний проєкт під кодовою назвою “10 сімей”.
Мешканці притулку для ВПО “Селиський шелтер”
10 сімей
Особливість цього проєкту в тому, що він має три ключові складові, які мають допомогти сім’ям інтегруватися: житло, зайнятість і соціально-психологічна підтримка.
Перший етап – це купівля та ремонт будинків або квартир у Н. Селищі, які потім надають переселенцям для безкоштовного користування. Точніше, платити людям доведеться, але не за проживання: “Ми створюємо клуб мешканців цих будинків, щось на зразок ОСББ, де вони вносять щомісяця 2000 гривень для управління спільним фондом, — пояснює Інна Пригара. — Ці кошти будемо використовувати для ремонту будинків у разі потреби: наприклад, якщо щось дороговартісне зламається за кілька років.
Друга частина проєкту – це зайнятість.
Сім’ї, які отримують житло, зобов’язуються, що принаймні половина працездатних дорослих членів родини працюватиме в громаді.
Одна з квартир для проєкту “10 сімей” в Нижньому Селищі
Проєкт також передбачає надання грантів для розвитку власної діяльності у таких сферах, як тепличне господарство, кулінарія, хлібопекарство та сільськогосподарські кооперативи. Також розглядаються й інші ідеї від ВПО: наприклад, створення пасіки чи швейного цеху”.
Сила підтримки
Третьою складовою проєкту “10 сімей” є соціально-психологічний супровід. У межах проєкту працює коуч, який допомагає родинам інтегруватися, а також місцева команда волонтерів.
У прихисток для ВПО також приїжджає психолог:
“Молодь легше йде на контакт. Є ті, хто вже відчувають, що їм це потрібно, і вони регулярно, наприклад, кожного тижня зустрічаються з психологинею. Також багатьом допомагає особистий приклад когось, кому це допомогло, — пояснює Інна Пригара.
Я, наприклад, минулого року в травні відчула дуже сильне вигорання від волонтерської роботи і розпочала психотерапію. Я про це відверто говорю людям, з якими ми працюємо. Розповідаю, як це мені допомогло. І як багато речей мені вдалося прожити завдяки психологічній підтримці. Це теж є моментом, за який люди чіпляються, що треба спробувати”.
У прихистку для ВПО “Селиський шелтер”
У прихистку є адміністраторка, яка організовує різні активності для мешканців, спільні вечері, майстер-класи. Також є два соціальні працівники, які допомагають з питаннями, які пов’язані зі взаємодією людей і держави: оформлення документів, відвідування лікарів, тощо.
До речі, адміністраторка прихистку Оксана Нефьодова зазначає, що в селищі соціалізуватися простіше:
“Я теж є ВПО і розумію, як іноді важко інтегруватися в новому місці з незнайомими людьми. У селах населення менше, і ми вітаємося з кожним. З цієї точки зору, в селі легше інтегруватися, ніж у місті. У місті ніхто навіть у магазині може не заговорити з тобою, навіть якщо ти сам почнеш розмову. А тут, у селі, в цьому сенсі набагато простіше”.
Адміністраторка прихистку Оксана Нефьодова
Допомагає і те, що Закарпаття як мультикультурний регіон достатньо відкритий до різних мов і діалектів:
“На Закарпатті мовного бар’єру ніколи не було. Я, наприклад, певний час жила у Львові, і там мовний бар’єр був відчутніший, — згадує Інна Пригара. — На Закарпатті ж мешкає багато різних національностей, зокрема багато російськомовних місцевих жителів, особливо в містах. Тут ніколи не було упереджень щодо людей, які не говорять українською. Наприклад, у нашому прихистку є багато людей, які ще не перейшли на українську, і ми на них не тиснемо. Хоча я знаю, що є думка, що всі мають перейти на українську. Бо Росія воює під приводом “захисту російськомовного населення”.
Але після тренінгу для психологів від фахівчині зі Швейцарії, який ми проводили в Нижньому Селищі, я зрозуміла, що змушувати людей змінювати мову — погана стратегія.
Вона зазначила, що для багатьох людей, які втратили дім, рідна мова залишається єдиним зв’язком із домом. Коли їх спонукають змінити мову, це викликає лише агресію.
Тому ми й раніше не наполягали на переході, але після цього стало зрозуміло, що й не варто. Ті, хто хоче перейти на українську, зроблять це самі. Я навіть помічаю, що деякі переселенці починають використовувати місцеві діалекти. Хтось постійно вживає слово “файно”, хтось жартує, що йде пити “кавіль”.
Під час візиту представників і представниць організацій “Pro longo maï”, “Medico International”, “Комітет медичної допомоги в Закарпатті” та “Закарпатська асоціація місцевого розвитку” до Нижнього Селища
Команда ГО “Закарпатська асоціація місцевого розвитку” завжди прагне запобігти будь-яким конфліктам. Для цього необхідно розуміти особливості життя в селищі та заздалегідь проговорити їх з новими мешканцями:
“Наприклад, попереджали, коли починалися Зелені свята: для місцевих це дуже важливо, це три вихідні дні, коли фізична праця заборонена, і це потрібно поважати, — пояснює Інна Пригара. — Також після Великодня ще 40 днів вітаються “Христос Воскрес”. Ми пояснюємо ці місцеві традиції, які треба просто поважати, і це нормально сприймається. І насправді, мені здається, що те, що наші нові мешканці теж працюють частково на землі, викликає більшу довіру. На Закарпатті дуже люблять тих, хто працює з землею”.
Нові мешканці Нижнього селища разом збирають жуків на полі картоплі
Працевлаштування
Ірина Ейгельсон, кандидатка психологічних наук і конфліктологиня в інтерв’ю “Громадському радіо” сформулювала три провідних “образи ВПО”. З них однозначно позитивним є лише той, який застосовують для релокованих бізнесів — інші ж два не сприяють інтеграції нових мешканців:
“З одного боку, в багатьох регіональних медіа переселенці — це, в першу чергу, об’єкт допомоги. Побудовані мобільні місця для тимчасового проживання, надане житло, започатковані програми, надано гуманітарну допомогу тощо. Це не негативний образ, але він формує уявлення, що переселенці самі ні на що не здатні, що про них треба виключно піклуватися і все. Дійсно, частина людей потребує більшої допомоги, ніж інші. І це не тільки про переселенців. Інший образ: “Переселенці не хочуть працювати, адаптовуватися, інтегруватися у громади”. Такий образ час від часу виникає. І в громадах, і в медіа.
Коли переселенців сприймають виключно як об’єкт, то дуже часто громади, міста навіть не знають, які саме фахівці до них приїхали.
І Центр зайнятості не розв’язує це питання і цю проблему до кінця. Бо далеко не всі люди йдуть і стають на облік саме в Центри зайнятості, бо не сподіваються, що там може бути щось під їхню кваліфікацію”.
У Нижньому Селищі до питання працевлаштування нових мешканців підходять комплексно: є і гранти на власну справу, і підтримка соціальних працівників у пошуках роботи, і пропозиції від підприємців:
“Не знаю чи це помітно так в Ужгороді, але у нас дуже багато місцевих виїхало. І насправді немає такої кількості переселенців, які б їх замінили кількісно, — зазначає Інна Пригара. — І на ринку праці зараз є кадровий голод. Інколи місцеві підприємці телефонують нам і питають: чи є хтось із ВПО, хто має певний фах і шукає роботу”.
Цю думку підтверджує і староста округу Юрій Попадинець. Він розглядає працевлаштування ВПО не лише як “показник інтеграції”, але і як важливий процес для роботи місцевого самоврядування: “Це має позитивний вплив і на економіку, оскільки допомагає підтримувати процеси на місцевому рівні”.
У теплиці, якою опікується родина нових мешканців Нижнього Селища
Звісно, працевлаштування є важливим не лише для економіки, але і для соціалізації: “Якщо люди влаштовуються тут на роботу, то це додаткова точка контакту, де вони можуть в неформальній обстановці спілкуватися із місцевими, — додає Інна Пригара. — І місцеві перестають лякатися того, що переселенці якісь не такі”.
Спільна дорога
Ремонт дороги в Нижньому Селищі вже закінчили, частина зібраних коштів навіть залишилася на майбутнє. Інфраструктурно громаді дійсно була потрібна ця дорога. Проте, є ще одна причина, з якої важливо, що ремонт таки відбувся.
У матеріалах для “Всеукраїнської Асоціації ОТГ” Наталія Гринчук, доцентка кафедри регіональної політики Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби КНУ ім. Т. Шевченка, надає перелік ключових принципів, яких варто дотримуватися. Останнім за переліком, проте не за значенням, є “позитивний досвід участі”.
Таким чином, хороша дорога має стати також своєрідним матеріальним внеском нових мешканців у громаду. Точкою на карті, яка беззаперечно свідчитиме про їхню участь у житті Нижньоселищенського округу.
Звіт старости в групі Нижньоселищенського старостинського округу в Фейсбуці
Налагодження зв’язків, обмін думками, традиціями та створення спільного досвіду в моменті є важливою частиною інтеграції. У результаті змінюється життя не лише переселенців, але й закарпатців. Наприклад, на думку Інни Пригари, місцеві почали більше відчувати наявність війни завдяки спілкуванню з людьми, які постраждали від неї:
“Багато хто з туристів приїжджає до нас і говорить про те, що тут війна не відчувається. У нас в селі навіть сирени немає, її вже не включають дуже-дуже давно. Але коли ти спілкуєшся з людьми вживу, завжди є якісь такі деталі, які проскакують, і ти розумієш, що війна дуже-дуже близько”.
- Як перетворити депресивне село на родзинку Закарпаття: досвід Нижнього Селища
- Як у Нижньому Селищі відкрили першу на Закарпатті крамницю локальних продуктів та кав’ярню-бібліотеку
- “Село творять люди, найперше — молодь”: Людмила Биба про громадські ініціативи у Білківській громаді
Катерина Майборода, Varosh
Фото: Інна Пригара, Оксана Нефьодова, а також з Фейсбук-групи Нижньоселищенського старостинського округу
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
Цей матеріал підготовлений у рамках нідерландсько-словацько-українського проєкту “Посилення верховенства права на місцевому / регіональному рівні в Україні: приклад Закарпатської області”, який втілюється за підтримки уряду Королівства Нідерландів у рамках програми MATRA, що є ключового нідерландською програмою підтримки соціальних трансформацій.
Проєкт втілюється Інститутом Центральноєвропейської Стратегії (ICES) спільно з нідерландською організацією Foundation of Justice, Integrity and Anti-Corruption (FJIAC) та словацькою Transparency International Slovensko (TI SK) у партнерстві з Закарпатською ОДА та обласною радою.
*** Матеріал не відображає позицію чи думку імплементаторів або донорів грантового проєкту. Відповідальність за зміст публікацій несе редакція Varosh.
