…Розглядаючи асортимент зоомагазину, цікавлюсь у слухавку: «Якої марки корм треба взяти? Чи звичайний, чи для стерилізованих?». Почувши відповідь, беру потрібний за вказівкою і, розплатившись, вирушаю в гості: до особливих мешканців особливого закладу йти з пустими руками нехороше.
Куди саме ми йдемо у цей гарний сонячний весняний час? А йдемо ми в перше в Ужгороді котокафе «ЗвірьОк», яке віднедавна працює у місті, і де на нас чекає його власниця Людмила Гук та її 12 підопічних вусато-хвостатих мешканців кав’ярні.
Перше в Ужгороді котокафе відкрило свої двері для відвідувачів на початку березня, утім, ідею облаштування такого закладу його власниця Людмила Гук зважувала й обраховувала близько року.
«Після закінчення школи я декілька років жила за кордоном, систематично приїжджаючи в Україну. Я змалечку дуже люблю тварин, в дитинстві хотіла стати ветлікаркою, але родина вирішила, що вивчення мов – більш перспективна сфера, ніж ветеринарія», – розповідає Людмила Гук, зустрічаючи нас за барстійкою кав’ярні «ЗвірьОк».
Позаяк наразі у кафе немає інших найманих працівників, Людмила сама й доглядає за котиками, які тут проживають, і готує каву, чай чи гарячий шоколад для відвідувачів, і займається іншими організаційними питаннями життєзабезпечення кав’ярні.
Людмила Гук
Перший поверх закладу – власне кафе: тут є кілька столиків зі стільцями, на світлих стінах – тематичні картини та зображення котиків різних форм та розмірів. Самі ж пухнасті мешканці живуть на другому поверсі, куди ведуть дерев’яні гвинтові сходи.
Біля сходів бачу оголошення для відвідувачів: «Вступ у CatZone – 50 гривень, за винятком військовослужбовців ЗСУ, ветеранів та їхніх дітей до 18 років». Цим же повідомленням відвідувачам пропонують придбати снеки чи м’ясні палички для котиків або, за бажанням, допомогти притулку. Окрім того, що Людмила керує котокафе, вона ще й ось як 4 роки опікується власним притулком для котів, де нині доглядає за майже за сотнею хвостатих.
«Нині у мене фактично – найбільший притулок для котів у Закарпатській області. До початку великої війни у нас під опікою було 40 котиків, з початком повномасштабного вторгнення ми прийняли ще 55 котиків із зони бойових дій. Вони їхали на Закарпаття кілька днів у коробках, багато приїхало хворих, занедбаних…», – згадує Людмила Гук.
У перші місяці після повернення додому з-за кордону і прихід у справу зооволонтерства жінка була здатна закривати фінансові потреби щодо догляду за котиками власними силами. Але в міру збільшення тварин на утриманні потреби пропорційно зростали, тож з часом Людмила створила групу в соцмережах, де намагалася долучати до підтримки небайдужих, та відкрила інтернет-магазин з продажу зоотоварів. А ще трохи згодом – почала шукати альтернативні шляхи залучення коштів. Так народилася ідея облаштувати котокафе.
Котик відпочиває
«Вхід до приміщення, де проживають котики, платний, вони, можна сказати, самі на себе заробляють, – усміхається жінка. – Заразом це і фінансова підтримка притулку: з початком великої війни допомога від людей різко скоротилася. Плюс ми пропонуємо придбати одразу на барі смаколики для котів, аби з ними подружитися – вони вже впізнають характерний шурхіт смачних подушечок, коли до них підіймаються відвідувачі зі стаканчиками, наповненими смачненьким».
Хвостаті мешканці котокафе
Всі котики, що нині мешкають у котокафе, раніше жили у притулку. Людмила каже: притулки зараз всі переповнені, брати нових підопічних часто просто не мають можливості, люди тварин додому забирають неохоче, а нових чотирилапих безхатьків на вулицях лише більшає. Тож однією з ідей закладу є те, що його відвідувачі можуть безпосередньо познайомитися з тваринками, побачити їхній характер – а він, як і в людей, у котиків різний – і, можливо, пригледіти собі пухнастого друга чи подружку, подарувавши пухнастику новий дім.
Зараз у кав’ярні проживає 12 котиків, всі вони чіповані, стерилізовані й кастровані, оброблені від паразитів і тестовані на токсоплазмоз.
На момент нашої із Людмилою розмови з котиками бавляться трійко дітей. Саме діти з батьками нині – найчастіші відвідувачі кав’ярні: малеча із захватом грається з тваринками вудочками, м’ячиками, стрічками, іграшками, які є у «помешканні» пухнастих, вичісує тваринок від шерсті спеціальними чесалками. Юнаки приводять сюди на побачення дівчат, часто по каву приходять військові.
«Зазвичай люди випивають каву чи чай, з’їдають тістечко на першому поверсі, і вже так ідуть до котиків. Але якщо хочуть, можуть йти до них із замовленням. Щоправда, зазвичай після першого разу, якщо потім повертаються, більше такого не роблять – тваринкам завжди цікаво, з чим там до них прийшли, вони хочуть все обнюхати чи спробувати, але «людську» їжу їм не можна», – розповідає Людмила.
Другий поверх, де мешкають пухнасті, максимально адаптований для їхнього комфорту. Тут є лазилки і тунелі, хатинки для котиків, різноманітні лежанки та гамачки. А ще – широкі підвіконня, лежачи на яких тваринки можуть спостерігати за тим, що відбувається на вулиці. В окремій кімнатці – кілька закритих лотків-вбиралень і при цьому – жодного навіть натяку на якийсь специфічний запах. Тож можна лише здогадуватися, скількох зусиль вартує догляд за котиками для власниці котокафе і яку любов до цих тварин вміщає її серце. Тим більше, що вдома на Людмилу щодня чекає у притулку ще з сотню підопічних.
«Щоранку я встаю о 5:30, іду на притулок – це ж усіх треба погодувати, випустити гуляти. У притулку котики живуть у спеціальному вагончику, так званій «битовці», ми колись її спеціально замовляли. У нас є подвір’я, загороджена територія, де тваринки можуть спокійно бігати й гуляти. Потім ще треба розвести дітей у школу й садочок – у мене двоє доньок. І затим вже їду в кафе. Ввечері так само: забрати дітей, погодувати котів на притулку, оглянути. І так по колу. Але головне, аби котики не хворіли: було й таке, що доводилося одночасно лікувати по 8-10 тваринок, регулярно возити їх до ветеринара, колоти, крапати крапельниці…», – розповідає Людмила.
Жінка каже: весь цей час сил і мотивації додає підтримка небайдужих до долі безпритульних тваринок людей. Хтось фінансово чи руками супроводжує притулок від самого початку, хтось – приєднався пізніше.
«Без допомоги однодумців ні я, ні притулок би не вистояли. Це і підтримка коштами, і матеріальна, і не в останню чергу моральна. Бували моменти, коли просто руки опускалися, але завдяки деяким людям у мене з’являлися сили йти далі. І вони є невід’ємною частиною нашої справи і мене особисто», – розповідає Людмила Гук.
Нині жінка зважує сили, аби взяти на допомогу на роботу в кафе офіцінта/ку. Каже: рано чи пізно це доведеться зробити, бо обсяг задач росте, і на все її однієї в якийсь момент просто не стане. Також міркує над розширенням меню кав’ярні: військові, що заходять на каву, нерідко питають, чи можна у закладі ще й чимось нашвидку і смачно перекусити.
Тож дуже хочеться вірити, що «Звірьок» в Ужгороді не лише вистоїть у такий важкий час, але й розвиватиметься надалі. І що котики з кафе, як і котики з притулку, таки знайдуть своїх людей. А від ужгородців та гостей міста для цього треба зовсім небагато – завітати у котокафе на каву й підтримати його копійкою.
Хвостатий мешканець котокафе
Сторінка котокафе “ЗвірьОк” у Фейсбук: ЗвірьОК кафе.
Група притулку, яким опікується Людмила Гук: ZvirOk fans.
Тетяна Клим-Кашуба, Varosh
Фото авторки
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram
