В Ужгороді за ініціативою арт-центру “Кубло” почали реалізовувати проєкт “Історії стійкості” — унікальні заняття з локальної історії з дітьми. Предметом занять стала війна і історії виживання реальних людей на Закарпатті. Загальна ідея проєкту — звернути фокус дітей на те, що війни раніше були, але попри все людство виживало, і важливо показати дітям, на що ці люди спиралися в періоди виживання, — пояснила Varosh психологиня Людмила Балецька.
Спільно з істориком Павлом Худішем, психологинею Людмилою Балецькою та керівницею проєкту Тетяною Смрігою діти частково спробували прожити справжню історію вцілілих у Голокості Габріеля Мермелштейна з села Порошково та його 6-річного сина Томі, які навесні-влітку 1944 року переховувалися 13 тижнів у лісі неподалік села. Щотижня до їхнього сховку їжу та надію на свободу приносив їм Іван Гартнер, в якого вони прожили ще 3 місяці, переховуючись у стайні.
— Історія це реальна, опублікована в щоденнику Габріеля Мермелштейна у 1980-х років у Сполучених Штатах, — розповів Varosh історик проєкту Павло Худіш. — Його можна знайти на сайті Меморіального музею Голокосту. Для дітей ця історія спочатку здавалася неймовірною, вони думали, що я все вигадав.
Крім власне історії і проживання чужої стійкості з дітьми проводили різні активності — будували в лісі шалаш, де переховувалися батько з сином, намагалися тихо рубати дрова з довгими паузами, щоб звуком не привернути небажаної уваги.
Попередньо в проєкті заплановано 4 історії такого типу. Вивчення того, як опрацьовуються війни, як розуміти війну, як вона впливає особисто на людину стало останнім часом світовим трендом і за словами Людмили Балецької, ми запитуємо себе: який вибір людина має у війні? І вже з цього можна опрацьовувати питання, яка була війна, як люди виживали, що це їм дало тощо.
— Все це треба перекласти на “дитячу мову”, для дітей це все працює через історії, — каже вона. — Найкраще, якщо ці історії не вигадані і відбувалися на цій, близькій дітям місцевості. І ще краще спрацьовує, якщо діти мають можливість пройти, прожити бодай трохи цю історію. Під час заняття в дітей було чимало питань і важливо було перевести їх з трагічності у сферу мотивації, зрозуміти, що людям допомагало в тій ситуації жити далі.
Історик знаходить історії і кожну історію команда опрацьовує, продумує найбільш складні моменти в історії і так уже подає дітям.
— Наприклад, в історії Габріеля Мермелштейна є рішення батька і сина залишити вдома маму, тому що вона мала проблеми з ногами і не могла рухатися. Ми хотіли уникнути цього питання від дітей, але не уникли! Вони зразу запитали: “А де їхня мама?” Павло відповів, що вона залишилась вдома і ми ще повернемось до цієї історії. Важливо ще говорити про ці речі, не “заламуючи трагічно руки”, але ми і не говоримо неправди, не фантазуємо і не вигадуємо. Це показує складність вибору людини, — розповіла Людмила Балецька. — Під час заняття, зупиняючись в тому чи іншому місці говорили з дітьми про те, що їм дає сили, що мотивує їх рухатися далі. Ми робимо приклади дуже спрощеними, наприклад, що мотивує зробити ту ж домашку, ви цього не хочете, але розумієте, що мусите?.. Це трохи розбавляє історичний контекст і з дітьми потрібно вести діалог.
Надати дітям право говорити про війну, говорити про їхні історії і неважливо, де вони знаходилися — головне завдання проєкту.
Проєкт організований ГО “Мистецький центр “Кубло” Cublo Art Center за підтримки Карпатський Фонд / Carpathian Foundation та фінансової підтримки COFRA у рамках проєкту “Підтримка сталих соціальних послуг для вразливих груп населення в Західній Україні”.
Varosh,
Фото зі сторінки Павла Худіша у Фейсбуці
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
