Нещодавно відбувся другий, травневий, етап благодійної акції "Я біжу, щоб вона ходила", покликаний допомогти маленькій дівчині з діагнозом ДЦП. Старт забігу був у Старому Самборі, фініш — на площі Театральній.
Цього разу Діма Джміль подолав 200 кілометрів. У центрі Ужгорода група підтримки зустрічала бігуна-героя.
Після квітневого етапу організаторам вдалося зібрати символічні 2500 гривень. Наразі метою благодійного проекту є 4000 гривень.
До цієї акції зголосилися приєднатися дві місцеві організації, а саме "Night Ride" і "Night Run".
Ми знову поспілкувалися з Дмитром і от, що він нам розповів. Далі пряма мова.
Під час першого етапу акції я подолав 117 км за 15 годин. Середня швидкість бігу приблизно 7,5 км/год. Зазвичай перші 50 км бігу даються дуже легко і приємно. Після 60-70 кілометрів ти починаєш боротися сам з собою. Починають з’являтися проблеми, які ти собі накручуєш. Тебе щось дратує, дратує твій товариш, який біжить з тобою. З цим усім ти повинен боротися. Але, насправді, у нас все пройшло дуже гладко. Єдине, що мабуть на 70 кілометрі, у мене і у мого товариша відкрилося друге дихання. Перед тим була дистанція протяжністю 10 кілометрів і їх ми долали дуже важко. Це була пряма ділянка і здавалося, що вона ніяк не закінчиться.
Якщо порівняти з тим, як я тренувався до 100-кілометрового забігу, то у моїй підготовці нічого не змінилося. Я бігаю так само як і тоді. Дуже сильно допомагає ранкова медитація. Коли я біжу, намагаюсь ні про що не думати. Я просто біжу.
Я ніколи не бігаю менше двох годин. Під час такого тренування я час від часу поповнюю свій водний запас роблячи кілька ковтків води.
Денис Компанієць, який біг зі мною, часто у мене питав "коли ми вже добіжимо до пункту підпитки", "коли вже буде це село". Такі питання трошки дратували мене. Я йому порадив просто зосередитися на тому, що він біжить та подумати про щось хороше. І він зник, не спілкувався зі мною приблизно півтори години. Потім сказав, що прочитав Ісусову молитву, все стало на свої місця і він просто біг.
У ніч з четверга на п’ятницю о 12 годині 22 травня ми почали другий забіг. Цього разу це було 36 годин бігу. Нам допомагав велосипедист Ференц Гутлебет, якого в Ужгороді багато хто знає.
Коли я вигадував маршрут, була основна траса Львів – Ужгород через Сянки. Вздовж цього шляху я промалював свій трек. Спочатку трохи погарячкував, тому що було забагато наборів висоти і скидів. Але потім прикинув, що це буде навіть цікавіше, ніж просто бігти по асфальту. В середньому це вийде 5-6 перевалів. Якщо я буду не готовий подолати один з них, то завжди зможу пробігти шматок маршруту по дорозі.
Під час другого забігу був поставлений рекорд Закарпаття, адже ужгородець Дмитро Джміль пробіг 200 км за 36 годин.
Відео з першого забігу:
Ужгородці бігли, аби привернути увагу до хвороби 14-річної Марійки Мелеш з Іршавщини, яка після трьох складних операцій потребує серйозної реабілітації.
Місяць тому хлопці пробігли з цією ж метою 100 кілометрів.
Реквізити для допомоги:
Олександр Кіпа, Varosh
Фото: Олександр Смутко