Як живеться музикантам під час пандемії, карантину? Чи є якісь шляхи виходу з ситуації для професійних музикантів? Куди прямує сучасна українська музика? Про це ми запитали у засновників відомого закарпатського гурту Вандор — Родіона Сан Ліона та Іштвана Халуса. І звісно ж ми раді познайомити вас з новим кліпом гурту Вандор!
— Куди ви пропали?
— В сьогоднішніх умовах бути на виду, щось видавати вдається тільки виконавцям з серйозною командою і відповідною фінансовою підтримкою. Без продюсера, юриста, піарщиків, що навіть у таких умовах спроможні допомогти повернути гроші, вкладені, наприклад у зйомку відеокліпу, або онлайн-трансляцію концерту, мріяти навіть не варто. Так що наразі, можна сказати — відпочиваємо, може навіть один від одного. За два роки інтенсивної роботи багато чого було зроблено, досягнуто. Планували декілька виступів, зокрема у Львові, але не прогнозованість ситуації так і не дала можливості реалізувати задум. І це все знову ж витрати, котрі просто пропали безслідно. Може десь така пауза піде на користь і у творчому сенсі.
— Багато відомих виконавців у світі практикують “домашні” виступи. Чим поганий метод нагадати про себе — ми тут і працюємо?
Іштван: Питання як до будь-якого пекаря — навіщо ти печеш хліб? Щоб обкластися ним і дивлячись на нього радіти — який я молодчина, скільки хлібу напік!
Родіон: Ну, великий “хліб” зараз не печемо, але про маленькі булочки не забуваємо. На нашій сторінці є певні публікації-нагадування.
Іштван: Наразі навіть працюємо над новим кліпом до нашої старої композиції. Режисером є Родіон, відео — за Натою Поповою. Так що робота не зовсім завмерла.
Родіон: З іншого боку, у ці складні карантинні часи дуже рідко бачимося, он і з Іштваном давно не зустрічалися, з іншими членами гурту вже навіть не пам’ятаю, коли бачилися. Якщо б не зйомка кліпу, то може й надалі спілкувалися тільки по телефону.
— Що думаєте про меценатство у музиці.
Родіон: Якщо б хтось просто так підійшов зі словами — ось вам гроші на вашу творчість, гадаю гурт почав би інтенсивну студійну роботу, почалися б репетиції, адже оренда приміщення теж коштує грошей.
Іштван: Ідея гарна, але з меценатськими грошима ситуація дуже складна. Умовно — хтось дає 300 доларів, з умовою, що гурт буде відробляти ці гроші п’ять років. Можеш, не можеш, маєш заплановані виступи, чи ні, а ти мені потрібен на цю дату — відробляй. Ми знайомі з цим, пройшли через це і десять разів подумаємо перед тим, як погодитися отримати таку “допомогу”.
Родіон: Ось ще приклад. Одному з київських гуртів, хтось з багатших фанів подарував Mercedes Sprinter, повністю облаштований під турову діяльність: ліжка, вода, все необхідне. Покористувавшись з місяць, у хлопців прокинулося сумління і вони вирішили вернути подарунок меценату, на що отримали відповідь — хлопці, користуйтеся, автомобіль ваш і ви мені нічого не винні!
Іштван: Я вважаю, що ти вільний, незалежний тільки тоді, коли сам себе забезпечуєш всім необхідним. Або знайдеться дійсно людина, що щиро хоче допомогти.
— Угорщина минулого року не брала участь у Євробаченні, а гроші витратила на закупку обладнання, музичних інструментів для талановитих музикантів. Як гадаєте, може таке статися в Україні?
Родіон: Ага! Такой нараз! (ред. — посміхається) Чиновники якось не здогадуються спитати у професійних музикантів — як вам тепер живеться, коли немає виступів, відсутні будь-які доходи з основної для музиканта діяльності. Ситуація досить дивна, бо, наприклад художнику, якщо він навіть не чув, що це таке підприємець, завжди щось перепаде від держави, а про музикантів кажуть — музиканти не люди… От прийдеш до художника, а там картина, котру можна купити і повісити на стіну. А що візьмеш з музиканта? Наш продукт “нематеріальний”.
Іштван: Я чув про таке в Україні, але за умови, що ти офіційно зареєстрований гурт, чи то підприємець. Послугою скористувалися і досить відомі колективи. Самодіяльний гурт практично не має шансів отримати допомогу, ну хіба вони зареєстровані при якійсь державній структурі. От ми думали подати запит на премію імені Задора цього року. В принципі, маємо шанс на отримання, бо перемогли на “Червоній Руті”, маємо звання “Кращий гурт Закарпаття”. Для отримання цієї премії колектив повинен мати у репертуарі щось із закарпатської народної музики. Але знову ж, без офіційної реєстрації — ніяких шансів.
— Коли чекати нові записи?
Родіон: Будь-яка студійна робота потребує значних витрат. Ці гроші гурт, у наших умовах, може заробити тільки виступами, котрі наразі просто відсутні по факту. Коли велася активна концертна діяльність щось зароблялося. З цих грошей, певна частина йшла на гонорар учасникам гурту, інша відкладалася для покриття необхідних витрат на техніку, студійні записи, відеороботи та інші потреби. Враховуючи, що концертна діяльність припинилася зовсім, гурт неспроможний заробляти на все це.
— З чого живуть тепер музиканти? Знайомий жартує — здаю пляшки…
Родіон: Ще ні, але вже поглядаємо у той куточок з пляшками і підсвідомо шукаємо, де кращі приймальні пункти. Я, наразі, ще займаюся трохи керамікою, допомагаю Наті Поповій, добре, що є якісь замовлення, але, на жаль, це ніяк не пов’язано з музикою. Було у планах зробити сольні виступи у Львові, але знову ж ковід поламав усі задуми.
Іштван: Мені простіше, я на державній роботі.
— Чи не є у планах спільний виступ хору Кантус і гурту Вандор?
Іштван: Теоретично можливо все. Ніколи не кажи ніколи. Багато гуртів практикують схожі виступи і ми про це думали. Побачимо, не будемо загадувати.
— Над новим репертуаром працюєте?
Іштван: Звісно працюємо, є багато ідей. Наприклад, з перекладом угорських народних пісень на нашу закарпатську.
Родіон: Так, у нас у репертуарі вже є дві угорські пісні, де музичної основи я практично не торкався, ну може гармонію трохи осучаснив. От з лемківськими дещо інакше, бо за основу брався тільки текст.
Іштван: На даному етапі у нас є свій композитор — Родіон, з котрого просто пре ідеями. Зупинити його нереально. Ми ще одну пісню не розібрали, а на підході ще з десяток.
Родіон: Готових пісень точно назбирається ще на два нових альбоми.
Іштван: Є багато власного матеріалу ще не озвученого, незавершеного. Та і Родіон дуже плодовитий композитор і якщо його не стримувати, то ми вже давно грали би якийсь афро-етно-джаз-рок.
Родіон: Стиль Вандора, по суті, задуманий під Іштвана. Якщо б не він, то гурт грав би щось зовсім інше. За наявності джазових гітариста, барабанщика, скрипаля і вокаліста-імпровізатора було би теж на закарпатській, але це був би джаз. Найцікавіше тут не дуже задієш музикантів з інших регіонів, бо по-справжньому відчувають і правильно грають закарпатську музику тільки закарпатці.
— Чи продається щось через інтернет?
Іштван: Все досить складно, але ми теж взялися колись за монетизацію наших продуктів. І якось так склалося, що не заходили на один з ресурсів десь з рік. Випадково заглянув, а там купа зароблених грошей, аж десять євро! Шикарно, по євро на чоловіка і щось навіть у спільну касу піде!
— Куди прямує сучасна українська музика?
Іштван: Є чудові українські виконавці. Дуже цікаво спостерігати за зміною їхніх інтересів, вподобань. На жаль, практично завжди трансформація проходить у попсовому напрямку. От ніби талановитий співак, є природні дані, смак і поступово опиняється там, де всі. Піддаються впливу тих, хто керує цим бізнесом, смаку більшості. Кращі та наполегливіші знаходять себе за кордоном, де ще є попит на справжню, якісну музику. Це факт і це сумно.
Родіон: За кордоном виконавці здебільшого грають те, що їм подобається. Продюсер радий відшукати когось талановитого, допомогти йому домогтися успіху. Звісно, не за дякую, але від цього виграють всі три сторони — виконавець, продюсер і слухач. У нас все інакше, навіть самобутніх виконавців намагаються запхнути в традиційні рамки і все виходить як у всіх. Інколи навіть музиканти з подивом дивляться на кінцевий результат і відмовляються від нього. Але більшість вимушена піддатися цьому впливу, бо, як кажуть — їсти хочеться… Тут йдеться не про мистецтво, а лише про гроші.
— Що скажете про студійну роботу в Ужгороді?
Іштван: Ми знайшли таку людину, що влаштовує нас, це Геннадій Донецький. Він вміє вислухати, зрозуміти і втілити у якісний кінцевий результат наші задуми.
— Чи є якась статистика, де вас у світі слухають, люблять?
Іштван: Здебільшого, звісно, це Україна. Далі Канада, США, Польща.
— Хто у наш час може дозволити собі займатися музикою, грати?
Родіон: От я свій Fender Jazz Bass взяв у айтішника. Він лежав у нього на шафі довгих сім років. Схоже, це та категорія людей, яка може собі дозволити купувати дорогі музичні інструменти і обладнання.
Іштван: Помаленьку повертаємося до тих часів, коли музикою будуть займатися ті, хто може це собі дозволити, хто має на це гроші. Багато успішних музикантів, які заробили якийсь капітал музикою, вкладають ці гроші у якийсь бізнес — бо треба ж з чогось жити! Але це, на жаль, не музика.
— У нас під боком, у Словаччині, живе багато українців. Якісь контакти підтримуєте?
Іштван: До речі, наш другий виступ відбувся у Празі для тамтешніх українців. Попасти з виступом у слов’янські країни значно легше, ніж, наприклад, в Угорщину. Це інша культура, музика. Хоча там і є багато українців та вони якісь пасивні.
Родіон: Про виступи за кордоном — ще з Рокашем ми були в Канаді, побували в Торонто, Монреалі, Отаві. Нам всі тоді дико заздрили. Я взяв з собою з дому триста американських доларів, привіз додому триста канадських, що мало менше за те, з чим поїхав. Отакий америцький бізнес. Вдумайтеся — це заробіток з одинадцяти виступів. Ще не забуду виступ у Варшаві в якомусь “занюханому” клубі. У залі декілька бабусь, плачуть від щастя і безмежно вдячні, бо давно нічого українського, рідного не чули. І знову ж тобі заздрять, бо ти був у Варшаві! Насправді все не так однозначно і гарно, як комусь здається. То вже краще так і казати — їздили до бабусь, дали їм концерт, нико не вмер і слава Богу! Хоча є і позитив, наприклад, з одного з виступів у Канаді на якомусь з фестивалів, де організаційна частина була просто фантастична! Чудова техніка, практично за кожним з нас закріплена людина, що розуміє навіть твій погляд зі сцени і одразу ж все робить, що треба. Такого більше за своє життя пригадати не можу.
Виступ гурту Вандор у галереї Ілько
— На коли обіцяєте своїм шанувальникам щось нове?
Родіон: За прогнозами все мало би налагодитися десь у 2023 році. Так що вказати якусь конкретну дату складно. Ситуація досить непередбачувана, бо гурти розпадаються і невідомо, хто взагалі збереже бажання займатися музикою до кінця ковідного періоду…
Текст та фото: Карл Смутко, спеціально для Varosh
