Волонтери з Великобританії здійснили вже 18 гуманітарну місію для українців, щоразу долаючи 3 тисячі миль туди й назад.
На початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну у містечку Плімут, що на півдні Сполученого Королівства, група небайдужих людей організувала збір допомоги при місцевій лікарні. Оскільки більшість учасників пов’язана з медициною, перші гуманітарні вантажі складалися з товарів лікарського призначення. Благодійна громадська організація отримала назву Plymouth Ukraine Medical Aid (PUMA). Згодом почали збирати різну допомогу для військових, сиротинців, будинків пристарілих, гуртожитків ВПО, деокупованих населених пунктів і навіть притулків для тварин. З того часу волонтери здійснили вже 18 місій, а кількість вантажів, які передали, вимірюється тисячами тонн.
Гуманітарну допомогу в Україну доставляють через Ужгород, особисто, щоразу долаючи 3 тисячі миль туди й назад та перебуваючи близько 50 годин у дорозі. Приїжджають невеликими групами з 2-6 осіб, щоб змінювати одне одного й не зупинятися на тривалий відпочинок.
Британці охоче допомагають Україні, бо завдяки цьому почуваються потрібними
Засновницею організації є Алі Пайпер. Разом із нею до PUMA входять 15 осіб, які постійно займаються волонтерством. Загальна кількість британців, які беруть участь у зборах, сягає кількох тисяч. З-поміж них майже тисяча жінок в’яжуть ковдри, одяг, іграшки для українців і в такий спосіб проявляють любов і турботу, розповідає Алі Пайпер:
– Серед активних волонтерів досить багато старших людей, які добре знають про війну в Британії. Вони, зокрема, завдяки допомозі зараз почуваються потрібними. Нам довіряють, тому що ми доставляємо гуманітарні вантажі особисто, не передаємо через когось. І нам за це ніхто не платить, ми всі волонтери. Ті, хто жертвують гроші, допомагають, можуть бути впевненими щодо кожної копійки, яку вони дають, ми показуємо, що вона йде за призначенням.
Алі Пайпер
За словами Алі, збір допомоги розпочали 22 березня 2022 року, а першу поїздку здійснили на початку квітня. Відтоді обсяги гуманітарних вантажів стрімко зросли: за 2 роки відправили 35 фургонів допомоги. Наприклад, у грудні приїхали з чотирма фургонами та двома причепами, в січні були два фургони, в лютому – один, у березні – знову два.
Швидка, яку закупили британські волонтери
Волонтерам вдалося зібрати кошти та доставити 2 автомобілі швидкої допомоги для військових, придбати набори для реанімації. Крім Ужгорода, здійснили поїздки до Одеси, Херсона, Києва, Миколаєва, побували в селах неподалік Чорнобиля та на Львівщині.
У Плімуті Алі Пайпер з однодумцями організували широку мережу пунктів прийому речей, а також мають окремий сайт PUMA, сторінку у фейсбуці, де завжди є інформація про актуальні потреби і звіти, а ще фотографії з поїздок. Також волонтери проводять аукціони, різні ярмарки для збору гуманітарних вантажів. Британці приносять як речі за списками, так і гроші.
Алі Пайпер передає набір для реанімації військовим
Дорослі й маленькі друзі із Закарпаття
Ми зустрілися з Алі, Джекі, Ларі й Девідом в кінці березня, під час їхньої 17 місії до Ужгорода. Обласний центр від початку війни є основним місцем призначення, звідки доставляють допомогу до інших міст.
Волонтери Plymouth Ukraine Medical Aid (PUMA)
Зв’язок із небайдужими людьми на Закарпатті британці налагодили завдяки Ользі Данко, яка багато років працює лікарем в Плімуті, а родом з України. Через знайомих медиків волонтери сконтактували спочатку з Сергієм Романом. Пізніше завдяки йому і дружині Вікторії Роман почали доставляти вантажі до всіх, хто цього потребує. За два роки кількість пунктів призначення суттєво зросла, як і кількість допомоги та мотивація волонтерів. Вікторія Роман, так розповідає про британців, які вже стали друзями:
– Це дуже емоційні, щирі люди, які співпереживають у всьому. Вражає, як спілкуються зі школярами, старшими українцями, як прив’язуються до дітей у сиротинцях. Ми не можемо не дивуватися їхній витримці: вони приїжджають з Ужгорода, день відпочивають, і вже наступного дня починають новий збір! Зараз хотіли б зібрати гроші на ще одну машину для військових. Вони дуже мотивовані допомагати Україні!
Сім’я Роман зараз сприяє координації волонтерів із такими об’єктами на Закарпатті: Чинадіївський дитячий будинок, Свалявський дитячий будинок, санаторій «Малятко», Ужгородський будинок пристарілих – «Ужгородський міський територіальний центр соціального обслуговування/надання соціальних послуг», Виноградівський будинок пристарілих Виноградівський геріатричний пансіонат, Виноградівський психоневрологічний інтернат, Центр легеневих хвороб, Ужгородська міська лікарня, Обласний госпіталь ветеранів війни. Також отримують підтримку діти військових, сімʼї переселенців.
- Долучайся до спільноти тих, хто змінює Закарпаття. Підтримай роботу команди Varosh.
Волонтери з Сергієм Романом (справа), Вікторією Роман (по центру) та їхніми дітьми
Справжніми друзями стали діти з Ужгородського ліцею «Лідер», до яких приїжджають четвертий раз. Наприкінці березня відбулася така зустріч із вихованцями 2-их, 5-их та 9-х класів. Британці розповіли про роботу організації, а діти підготували виступи, ставили запитання волонтерам. Ми спостерігали за спілкуванням у цьому закладі освіти і переконуємося, що саме такі щирі емоції всіх учасників найбільше заряджають позитивом та мотивують продовжувати місії.
Через Вікторію і Сергія Романів волонтери познайомилися також зі сім’єю Геннадія Полонського, завдяки якому вдається розповсюджувати допомогу майже по всій території України, а також сім’єю Мирослави Мельничук, яка займається координацією зустрічей саме з дітками. Алі Пайпер зазначає, що завдяки цим та іншим зв’язками за два роки налагодили такі стосунки, що тепер мають друзів скрізь, де були в поїздках.
«Ми не можемо зупинити війну, але можемо залишити позитивні спогади в серцях українців у цей жахливий час»
Алі й Джекі мають медичний бекграунд, Девід є військовим на пенсії, Ларі – водієм. Про тих, хто входить до організації, Алі розповідає так:
– Нас об’єднує те, що всі ми маємо великі серця і готові допомагати, коли бачимо людей, які потребують медичної допомоги чи просто турботи. Ми всі дуже співчутливі. Ми не можемо зупинити війну, але можемо залишити позитивні спогади в серцях українців у цей жахливий час. Наприклад, сьогоднішня зустріч із дітьми у школі також стане позитивним спогадом. Ми в цій школі вже четвертий раз і, сподіваємося, що подарували дітям позитив, запам’ятаємося їм чимось хорошим.
Кожен волонтер з Плімута має свою історію приєднання до організації PUMA. Наприклад, Ларі на початку війни одразу поїхав до кордону в Польщі, де допомагав переселенцям, які рятувалися від війни, – відвозив їх до Польщі, Німеччини, Швейцарії та інших країн. «Здається, що це було так давно, але війна триває, і зараз допомагати потрібно ще більше», – додає він зі співчуттям у голосі.
Колега Ларі – Давид, військовий на пенсії, емоційно переповідає історії людей у прифронтових селах, куди заходили росіяни. Каже, що кожна поїздка, спілкування з постраждалими шокує і водночас додає сил, стимулює допомагати вдвічі більше: «Важливо, щоб ви, українці, відчували: ми стоїмо поруч, ви не самі».
Джек ділиться, що її найбільше мотивує те, коли усвідомлює, що турнікети і бинти, які привозять до України, врятують життя, тому їх хочеться доставити, щоб допомогти людям: «Після побаченого й відчутого неможливо просто відвернутися, хочеться допомагати ще більше. І загалом здається, що робиш насправді дуже мало».
Алі Пайпер і Джек Мей у сиротинці під час різдвяної місії
У кожній місії волонтери намагаються мінімум на 30 % укомплектувати фургони речами, корисними для військових чи людей, що проживають близько до лінії фронту. Алі Пайпер із колегами кілька разів їздила у прифронтові населені пункти, перебувала за дві милі від фактичної лінії фронту:
– Це було дуже-дуже страшно, я не буду брехати. Ми чули невелику стрілянину. Поїхали в ті населені пункти, бо хотіли передати допомогу за місцем призначення. Це був досить великий вантаж, приблизно на 20 тисяч євро. Після цього налагодили надійний маршрут і тепер можемо надіслати свою допомогу до лінії фронту.
Волонтери визнають, що втома на третьому році повномасштабної війни відчувається, та й дорога, яку щоразу долають до України, дається взнаки, але нагородою є емоції, позитивні спогади від перебування тут. За словами Алі Пайпер, протягом двох-трьох днів вони не втомлюються, а навпаки – надихаються, роблять багато фотографій, які розчулюють інших британців і допомагають продовжувати волонтерство:
– Люди у Великобританії бачать, що ми робимо. Фото наших зустрічей із дітьми й дорослими в Україні надзвичайно розчулюють, і британці дуже раді пожертвувати гроші, щоб профінансувати поїздку або купити щось конкретне. Їм подобається бути частиною цієї спільноти. У нас досить багато прихильників, і ми маємо багато пожертв, ми зростаємо, можемо доставляти більше гуманітарних вантажів.
«Ми будемо допомагати вам стільки, скільки потрібно, навіть після вашої перемоги», – досить часто повторює Алі Пайпер, і щоразу доводить, що це не порожні обіцянки. Кожна ковдра, зв’язана британцями, дає не тільки фізичне тепло, а найперше – емоційну підтримку. Тому гуманітарні місії – це не лише тонни вантажів, а насамперед безмірна солідарність, альтруїзм, який везуть за тисячі кілометрів люди з великими серцями, сповненими любов’ю і милосердям.
Наталія Толочко для Varosh
Фото Наталії Павлик та зі сторінки PUMA у фейсбуці
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram
