Микола Петрецький – лікар-оториноларинголог у Закарпатській обласній клінічній лікарні імені Новака, а його хобі – колекціонування вінілових платівок. Має їх 1800, тож вініл – направду його пристрасть із чималою історією. Публікуємо наскрізь музичну розмову нашого Карла Смутко з Миколою Петрецьким.
Вініл стрімко повернувся в наше життя, це нова олдскульна мода. Тому обережно! Після прочитання таки захочеться послухати оксамитове, вінтажне звучання вінілу.
— Почалося все, коли мені було дванадцять років. Я слухав радіопередачі румунського радіо, де все нове у рок-музиці транслювалося практично відразу після появи на ринку. По четвергах навіть альбоми транслювали. Я записував цікавіших виконавців на досить непоганий для тих часів магнітофон “Астра-2”, хоча, про яку якість на коротких хвилях може бути мова?
Мені по сьогоднішній день подобається все, пов’язане з процесом олдскульного магнітофонного запису.
З часом записів на плівці назбиралося чимало – цілий стелаж, практично як вінілів на сьогодні. Я постійно стежив за розвитком магнітофонного запису і, з появою більш досконалих моделей, намагався міняти техніку на сучаснішу. Звісно, були і платівки, але на ті часи, коли я був студентом, їх було ще небагато.
Згодом я трохи охолов до цієї справи і вирішив продати всю свою колекцію записів. На отримані гроші купив і поклав плитку у ванній кімнаті. Коли ремонт завершився, до мене дійшло, що я допустив страшну помилку, стало жаль того всього і я почав викуповувати недавно продані записи. Я впевнений, що більше такого не станеться!
Найперші платівки були з записами відомих угорських рок-гуртів: Omega, LGT, General, Fonográf. Моя тітка жила в Угорщині і в нас була можливість її щорічно відвідувати. З кожної подорожі я, окрім дефіцитних на той час джинсів, привозив і платівки відомих виконавців.
— Львів ще з радянських часів завжди був у центрі меломанських інтересів. Я, ще будучи школярем, студентом, отримував звідти записи. Спочатку – на магнітній плівці, потім – платівки. Львів мав перевагу у цій справі, бо там навчалося багато іноземних студентів, котрі привозили звукозаписи на різних носіях, апаратуру, що розходилися всією країною. У мене був знайомий львів’янин, теж колекціонер, і мені з ним дуже пощастило, бо ми, як дві частинки пазла – я любив більше музику, а він – ще більше гроші. Практично завжди можна було узгодити вартість до рівня, що мене влаштовував.
Як правило, намагаюся купувати платівки не дуже дорого. Звісно, є апріорі дорогі позиції, у бік котрих навіть не варто дивитися. Це, наприклад, оригінальні записи американських гуртів шістдесятих – початку сімдесятих років, видані невеликими тиражами. Ці рідкісні записи можуть коштувати тисячі доларів, якщо поодинокі екземпляри збереглися у доброму стані.
Був певний період, коли платівка ще не повернула свою популярність, і вартість була досить демократичною. Останнім часом спостерігається підвищення ціни, причиною напевне є зростаючий попит. Поширення інтернету сприяє торгівлі записами, особливо гарний вибір – на Amazon Records. Прикро, але замовляти звідти платівки стало невигідно, бо доставка інколи дорожча за платівку. Залишаються, по суті, Львів, Дніпро та Київ. З власниками вітчизняних профільних інтернет-ресурсів ми стали друзями, регулярно спілкуємося, хоча, ані разу не бачилися. Між нами – довіра, я впевнений, що ніколи не отримаю неякісний товар.
На теренах інтернету трапляються і неякісні платівки. Звісно, якщо ціна відповідна і немає поперечних подряпин, то я забираю платівку, бо розробив власну ефективну методику чистки вінілу, не використовуючи для цього дорогезні пристрої і хімію.
— Напевно, створилася ніша для тих, у кого музика – це більше, ніж тільки потреба її слухати, кого приваблює психоемоційний зв’язок з усім процесом, пов’язаним зі звуковідтворенням. З часом, може, пішла і мода на це, все більше людей знову захоплюється цією справою, гадаю, то вже надовго. Я зі знайомими меломанами, які “захворіли” вінілом, можемо сидіти годинами, днями, обговорюючи все, що має стосунок до цього захоплення, до музики.
— Десь близько 1800 вінілів, хоча, справа не в кількості, а в якості, і щоб та музика приносила задоволення. Колекція постійно поповнюється, але тільки тими записами, які мені до вподоби. Такої збірки на Закарпатті немає ні в кого. Є ще колекціонери, але наразі їм до мене далеко.
— Так, є колекціонери з такою кількістю платівок, як у мене, але в них трохи інше наповнення, жанри. Кожен збирає те, що йому до вподоби.
— Так, є у великих містах. Наприклад, у Львові, де у доковідні часи відбувалися регулярні зустрічі на Vinyl day, куди їхали колекціонери зі всієї України. Цікава подія, де можна було багато цікавого почути, купити, виміняти, поспілкуватися.
— Щось у цьому є. У мене маса друзів-меломанів в Україні та за кордоном. Варто зазначити – я меломан. Для мене важлива музика, а не апаратура. Так, якість обладнання, на якому меломан слухає музику, є важливим фактором, але головне – сама музика. Є знайомі, які страждають синдромом аудіофілії, для них головне не що звучить, а як. Як правило, вони хваляться не тим, яку музику слухають, а на чОму, якими дротами під’єднана акустична система, вони виловлюють неіснуючу різницю звучання між золотими та срібними контактами або вартістю обладнання, що нерідко сягає десятків тисяч доларів. Вважаю це відвертим “розводняком” виробників електроніки.
— Уже так. Чимало виконавців паралельно з CD видають свої твори і на вінілі. Не впевнений, що виробництво знаходиться у нас, гадаю з часом, коли тиражі виростуть, хтось візьметься за цю справу.
— У моїй збірці в основному те, що мені до вподоби, причому певні періоди відсутні – це ті, коли мені не подобалася музика і, як кажуть, саунд, звучання. Для мене рок-музика починається десь із 1968 року, до того періоду я можу слухати тільки: The Beatles, The Rolling Stones і Creedence Clearwater Revival (перший альбом). До 1968-го всі ці The Monkees, The Beach Boys, The Hollies просто дратують примітивністю звуку і виконання. От після цього періоду все, що варте уваги, починаючи від Led Zeppelin, Deep Purple, Uriah Heep, у мене є в колекції. Elton John з раннього є 15 альбомів і я впевнений, що він заслужено отримав звання лорда.
Вважаю, що рок-музика припинилася для мене, окрім джаз-року, ф’южену, сатерн-року, коли пішла так звана нова хвиля. Найбільше ненавиджу гурт Queen, не маю ані одної платівки і чути їх не хочу, як і Dire Straits! Якщо спитаєш, чому, то не зможу пояснити, “не заходить” і все. От маю сольні альбоми Кнопфлера і з задоволенням слухаю. Наприклад, є практично всі видані альбоми яскравих представників сатерн-року: Lynyrd Skynyrd, The Allman Brothers Band та Gregg Allman. Усім дивно, але чомусь не люблю творчість Stevie Ray Vaughan, не сприймаю і все. От дуже подобається музика The Paul Butterfield blues band, Savoy Brown, Spyro Gyra і маю практично все видане ними, як і від Carlos Santana. З сучасних подобається Joe Bonamassa.
— Гадаю, у бік авангарду. З’являється усе більше виконавців, про котрих кажуть “він грає для себе”. Їх не цікавить, як слухачі сприймають їхню музику. Як правило, вони мені не цікаві і не маю таких у колекції. Як уже казав, найбільше до вподоби джаз-рок, ф’южн.
— Ні, бо я знаю, що маючи терпіння, її можна буде знайти значно дешевше. Або, на крайній випадок, це буде якісне перевидання. Звісно, найбільш цінними є оригінальні видання у оригінальній упаковці. Буває, що знаходиш ту саму платівку. І вона – в оригінальному конверті, що може відрізнятися від неоригінального тільки кольором якоїсь деталі. І ти жертвуєш гроші, щоби придбати її. На ринку можна знайти і видання, наприклад, 1970 року, які ще ані разу не розпаковувалися. Звісно, що ціни там починаються від сотень доларів.
— Є такий відомий бразильський виконавець Tim Maia, маю на CD його альбом Tim Maia – Racional Vol. 1, записаний з Youtube, і дуже хочеться мати його на вінілі.
— Якщо є версія запису на платівці, то, звісно, хочеться мати саме її. Але часто буває так, що якийсь гурт, наприклад, американський блюз-роковий колектив Cactus, який був популярним на початку 70-их років минулого сторіччя, і чия творчість мені дуже подобається, знову зібрався після довгої перерви… Але запис видає вже тільки на CD, то придбаю цей запис без вагань.
Я не проти компакт-дисків, колись весь мій рок-джазовий архів був на CD. Як тільки з’явилася можливість за розумні гроші придбати цю музику на платівках, я розпродав колекцію на цифрових носіях і знову зібрав увесь матеріал на вінілі, чим дуже пишаюся.
— Нісенітниця і я можу це пояснити. У моїй уяві компакт-диск – це розчинна кава, котру швиденько залили кип’ятком, розколотили і випили. З вінілом зовсім інша ситуація, це цілий обряд – придбав, поклав на полицю, зняв із полиці, розгорнув конверт, почитав інформацію, подивився фото, протер, поклав на програвач… Це можна порівняти з тим, як готується кава з самого початку – запах свіжої кави, ти бачиш, як її смажать, стежиш за таїнством приготування, потім елегантна офіціантка елегантно подає її тобі і ти смакуєш цей напій у гарній, елегантній компанії. Без сумніву, процес має значення і, звісно ж, аналоговий звук.
Американські психофізіологи довели, що аналоговий звук краще, адекватніше сприймається структурами головного мозку, і людина отримує більше задоволення, ніж від пластикового звуку компакт-диска. Може, якраз ідеальність цифрового запису лякає людей своєю неприродністю.
— Ні, з цим не вийшло. Моя сестра отримала дві вищі музичні освіти, викладає в Києві. Якось мама влаштувала мені з сестрою музичний урок. Ми на першому ж заняті посварилися і на тому моє навчання закінчилося.
— Вважаю, що кожна людина повинна мати, окрім роботи, якесь захоплююче заняття. Музика – це не марки, вона вносить у життя додатковий зміст. От недавно, коли хворів, колекція дуже виручила, допомогла повернути здоров’я, отримати позитивні емоції від прослуховування творів кращих музикантів світу. Хоча, дехто каже, що колекціонування вінілу має ознаки хвороби, бо процес нескінченний – спочатку збираєш весь Genesis, наприклад, потім – сольні альбоми учасників гурту, і так з усіма. Але це добра, позитивна хвороба, яка приносить радість.
Карл Смутко, Varosh
Фото автора