Навіть найдосконаліші гітари з часом старіють, певні елементи зношуються, потребують ремонту або заміни. Гітарних майстрів мало, та і не кожен візьметься реставрувати музичний інструмент, що коштує не одну тисячу доларів. Проте Закарпаттю поталанило – у Берегові мешкає чудовий майстер Євгеній Кополовець. Він знає свою справу і завжди допоможе полагодити гітару і навіть виготовляє авторські інструменти.
Наш Карл Смутко записав інтерв’ю і зробив фотосесію із Євгенієм. Далі – дуже цікава розмова.
— Євгенію, як ти став гітарним майстром? Так розумію, все почалося з музики?
— Це досить довга історія. Усе почалося із захоплення музикою ще змалку. Батьки розказували, що, де я бачив музикантів або чув гітару, – звідти мене вже неможливо було відтягнути. Далі років зо три я вчився у музичній школі, старанно оминаючи уроки сольфеджіо. І в музичній школі, і в середній грав у гуртах, тоді їх називали ВІА (вокально-інструментальний ансамбль). Музичну школу я не закінчив, бо особливого бажання вчитися не було, і оцінки я більше отримував як учасник ансамблю, а не як старанний учень. Спочатку я грав на ритм-гітарі, років із чотирнадцяти почав підбирати сольні партії. Далі навчався у технікумі, де не було музичного колективу і вся діяльність у цьому напрямку перемістилася у двір – класичні три блатні акорди та й все.
Історія набула продовження вже після армії, на якомусь випускному. Там грав хлопчина на органі, зав’язалася розмова, після чого утворився новий гурт. На той час я вже був щасливим власником електрогітари Jolana Disco. Її класична форма дратувала мене і я знайшов якусь дошку незрозумілого походження, почав її пиляти, стругати, намагаючись додати рис чогось схожого на Gibson Explorer. Склавши все докупи, виявилося, що інструмент зібраний ніби правильно, але той шматок дерева, який був використаний для виготовлення деки, абсолютно не звучить. Наступний етап – у мене з’явилося бажання власноруч виготовити гриф. Це був більше експеримент, щоб зрозуміти тонкощі справи, ніж намагання отримати якийсь якісний кінцевий продукт.
Граючи в гурті, якось прийшло бажання писати вірші під придумані мелодії. Гурт працював інтенсивно і за кілька місяців роботи, у 2000 році, навіть набрався матеріал на альбом. Перша пісня була записана у Миколи Петруня, потім почали писатися у студії звукозапису Mókus Івана Бабича. У 2001 році я повіз записи до Києва, де озвучили початкову суму для розкрутки – 5000 доларів. Звісно, ми не погодилися. Продовжували й далі грати по клубах Берегова та в інших містах області. Хоча, одна з пісень попала у ротацію на радіо “Промінь” і була досить успішною. Життєві труднощі учасників гурту, на жаль, призвели до розпаду колективу.
Через кілька років я познайомився з членами ужгородського християнського гурту, ми грали багато цікавого, навіть два мюзикли були в репертуарі. Десь у ті часи, граючи на гітарі Yamaha, я почав шукати майстра, котрий зробив би інструмент під мої потреби. Знайшов такого у Вінниці. Справа затяглася на рік і коли я приїхав забирати свій інструмент, то він виявився зовсім інакшим, аніж хотілося. От із цього моменту й почалася моя серйозна робота. Я придбав необхідний для початку інструмент, станки, знайшов нормально висушену ясеневу заготовку і взявся за переробку. Як не дивно, але після вдосконалення гітара зазвучала! Потім у знайомого на гітарі виникла потреба поміняти лади. Після консультацій у фахівців я зробив і цю роботу. Отак це все і завертілося.
— Яким був твій перший цілком власноруч виготовлений інструмент?
— Чомусь першим захотілося виготовити Gibson, та і був потенційний клієнт на таку гітару. Зо три місяці пішло на роботу. За зразок обрав Les Paul Black Beauty. Інструмент вдався і гітара по сьогодні у користуванні. Циганське радіо рознесло новину і з того часу до мене постійно звертаються чи з наміром відремонтувати інструмент, чи з метою виготовлення нового. Багато експериментую – шукаю вдалі поєднання різних порід дерева для деки, грифу, нові форми, кольори. Власноруч із нуля уже виготовив більше десяти гітар. Окремо виготовлені грифи, деки – навіть не рахую. Я родом із Міжгірського району і маю намір сформувати серію гітар під назвою Highlander (горець). Десь у думках вже формуються форма, колір.
— Тобі які гітари більше до душі – Gibson, Fender?
— Нема якогось вираженого фаворита. Добрий інструмент є добрий, незалежно від форми і виробника. У свій час, на початку, хлопці гарно продумали зручну конструкцію, дизайн – і можна міняти тільки якісь дрібниці, не змінюючи суті.
— Який інструмент кращий – фабричний чи від майстра?
— Є різні фабрики, різні майстри. Були в мене і фабричні інструменти, котрі требало доробляти, щоб зазвучали, були і майстрові. Чомусь є люди, котрі дивляться на майстрову роботу зневажливо, називають самопалами. Хоча, гітара якраз є тим інструментом, котрий можна виготовити у невеличкій майстерні. Ця робота потребує не стільки високотехнологічного обладнання, як акуратності і вміння працювати з деревом. ЧПК (числове програмне керування, – ред.) здебільшого з’являється там, де йде масове, серійне виробництво, а це вже мова більше про кількість, ніж про якість і самобутність.
— Ти маєш справу з різноманітними, інколи дуже дорогими інструментами. Чи виправдана насправді їхня вартість?
— Якщо відверто, я дуже мало тримав у руках по-справжньому добрих фендерів, навіть найвищого цінового діапазону. Дивно, але інколи навіть зовсім дешевий інструмент звучить краще дорожезного. Приклад цьому – Jolana Diamant, що після реставрації зазвучав значно краще за Gibson Studio.
— Від чого найбільше залежить звучання інструменту – від матеріалів, з яких він виготовлений, або від рук музиканта, техніки гри?
— Це пов’язані речі. Напевне з цих двох факторів складається той феномен, що називається – добрий музикант. Без одного не буває іншого. У когось і лопата звучить, у когось і найдорожчий Gibson – сіра посередність. Більшість відомих гітаристів не грають на серійних інструментах – у них або виготовлені під замовлення у фабричних виробників, або майстрові гітари, навіть якщо за формою і не скажеш.
— Чи буває так, що після реставрації гітара втрачає щось зі звучання, або навпаки – звучить краще?
— Звісно, буває всяке. Завжди намагаєшся при ремонті дотриматися усіх технологічних дрібниць, щоб не зіпсувати інструмент. Навіть невдала партія клею може зіпсувати звучання, тому зі всім цим поводишся дуже обережно, звертаючи увагу навіть на речі, здавалося би, зовсім другорядні. Неодноразово бувало – склав інструмент, ніби все добре, а чогось ледве відчутного не вистачає. Можна віддати і так, але ні, розбираєш, переробляєш, доки не отримаєш бажаного результату.
— Де береш дерево для виготовлення гітари чи реставрації?
Колись, ще в радянські часи, на місцеві меблеві комбінати завозили цінні породи дерева, більшість якого йшла, аж страшно казати, на виготовлення шпону. Знайомий з Хуста зберіг щось із тих заготовок. Виявилося, що всі ці роки дерево зберігалося за правильних умов і було придатне для виготовлення музичних інструментів. Деякі породи дерев ростуть і в нас. Останнім часом багато корисного, необхідного для виготовлення гітар, можна знайти в інтернеті.
— Кожен інструмент – як твоя дитина. Не буває такого відчуття, що вона потрапила в погані руки?
— Звісно, буває. Часто стається, що на гітарі просто не грають, взяли, щоб висіла на стіні. Або буває, що в слабкого музиканта не розкривається потенціал гітари.
— Хто тестує твої гітари?
— Тут залучено більше людей. Це Арсен Бабиченко, Гавриїл Смочков, Сергій Касинець, Олександр Ковач, Андрій Фенін, Кирил Барахтянський та інші. При нагоді можу і сам заграти для клієнта, але для мене завжди важлива думка досвідчених музикантів.
— Не псує настрій те, що більшість майстрових та й фабричних гітар після запису в студії звучать практично однаково, втрачається різноманітність, самобутність?
— Є таке, з цим важко боротися. Шаблонні VST плагіни завоювали світ. Зате лишається одна важлива для виконавця річ – відчуття інструменту, зручність гри. Тут для кожного – власні пріоритети, незалежно від того, як доклався до кінцевого результату студійний звукооператор. Так що роботу будемо мати.
— Твої клієнти тільки з України?
— Недавно з’явився хлопчина з Чикаго, були з Росії, Угорщини. До речі, колись реставрував гітару Олопі Іштвана, гітариста легендарного угорського гурту Edda.
— Як обрати інструмент для себе?
— Вартість і виробник – це не гарантія, що інструмент сподобається. Я завжди казав – обирай ту гітару, що “лягла в руку”, на котрій добре грається. Це як з дівчатами – або кохання з першого погляду, або довгі пошуки пари. Гітаристам простіше, бо можна замовити інструмент під свої потреби у гітарного майстра. З дівчатами на це може піти і все життя.
— Виготовлення та реставрація інструментів – це твоя основна робота?
— Основне моє заняття – будівницво. Це все, що пов’язане з будівництвом – від дизайну до ремонту.
— Яку музику слухаєш?
— Усе що подобається – від класики до важкого року. Звісно, більше до душі важкі стилі гітарної музики.
— Ти віруючий – як у вас із важкою музикою, чи не суперечить вона певним релігійним канонам?
— Музика має великий вплив на внутрішній стан людини. Вона є всяка: така, що калічить, така, що лікує. Вона діє на підсвідомість, через неї можна щось донести на чуттєвому, емоційному рівнях. Колись і в мене були певні релігійні стереотипи, і я, щоб очиститися ментально, навіть не вмикав нічого з важких стилів. З часом приходить розуміння, що має значення не те, у якому стилі виконана пісня, а те, що в неї вкладено, який зміст, яке послання вона несе. Доказом тому є християнський рок, який грають багато відомих гуртів, музикантів. Якщо звернути увагу на тексти багатьох відомих пісень, які слухають практично по всьому світу, ми неочікувано побачимо, що це християнська музика.
— Які в тебе плани?
— Звісно, хочеться досягти певного рівня у цій справі. Спробувати створити власну серію інструментів мало інакших по дизайну, з добротним звучанням, впізнаваних не тільки зовні, але і за звуком.
Карл Смутко, Varosh
Фото: Карл Смутко
