Розповідають провідні культурні менеджери й творчі діячі України та Європи.
Ужгород, тема національних меншин, школа культурного менеджменту проєкту «Тиждень.Travel» – те, що об’єднало одним часом та простором представників сценічного мистецтва з різних регіонів України. За три дні національні та міжнародні ментори театральної сфери поділилися з учасниками досвідом інтегрування соціально важливих тем у мистецькі ідеї, а з Varosh – секретами про те, що ми можемо робити з мистецтвом і що може робити мистецтво з нами.
Микола Гоманюк: Не закликати зі сцени про мир-дружбу, а тягти на сцену своїх і чужих демонів
Микола Гоманюк — соціолог, драматург, доцент катедри соціально-економічної географії Херсонського державного університету, художній керівник Totem Centre Theatre Lab. Досліджує реґіональні ідентичності, етнічні групи Півдня України, документальний театр.
— Як вибудувати міжкультурний діалог за допомогою мистецтва?
— Діалог між культурами у нас ніколи й не припинявся. Тільки ми це не завжди усвідомлюємо. Зазирніть у свою мову, у свої звичаї – там багато того, що запозичили наші предки в інших культур. Трохи культурного психоаналізу – і все стане ясно, що у нас набагато більше спільного, аніж того, що роз’єднує.
— Коли ми інші одні для одних, що потрібно, аби порозумітися?
— Треба почати з діагностики того, що заважає нам порозумітися. Для цього спочатку зайняти нейтральну позицію по відношенню до себе, а потім вникнути в деталі. Потім зайняти позицію опонента і вникнути в деталі. Потім зайняти позицію стороннього спостерігача і теж вникнути в деталі. А в деталях ховається чорт.
— Як говорити мовою мистецтва на суспільно важливі теми, щоб це було органічно, мало художню вартісність і не виглядало штучно, наче просто потрібно привернути увагу до певної проблеми? Про що взагалі повинно говорити мистецтво?
— Думаю, що не треба боятися говорити відкрито. Говорити на сцені, нічого не замовчуючи. Не закликати зі сцени про мир-дружбу, а тягти на сцену своїх і чужих демонів. Демони завжди органічні, а гасла – штучні. Художню вартість може забезпечити труд, відкритість та сміливість.
— Що може мистецтво, в чому його сила?
— Для мистецтва обмежень немає. Говорити про спільні травми, виразки, упередження настільки ж природно, наскільки оспівувати красу.
— Що повинно робити сценічне мистецтво з глядачем?
— Сучасне сценічне мистецтво має робити з глядачем усе, крім того, що розважати його.
Роза Саркісян: Сила мистецтва буде тоді, коли мистецтво стане небезпечним для суспільства
Роза Саркісян — українська театральна режисерка, кураторка, екс-режисерка Першого театру для дітей та юнацтва у Львові. Працює із синтезом театральних ігрових практик, постдокументального театру, кінематографу, музики й перформансу.
— Як вибудувати міжкультурний діалог за допомогою мистецтва?
— Думаю, метою мистецтва точно не є створення «хороводів на тему дружби народів», як це було в радянські часи. Думаю, слід концентруватися на темах, які виявляють саме конфліктні зони в діалозі, конфлікти, які замовчуються, старанно приховуються або взагалі ігноруються як державою, так і суспільством.
— Коли ми інші одні для одних, що потрібно, аби порозумітися?
— По-перше, це активна взаємодія з «іншими», по-друге, це бажання побороти свої стереотипи й упередження відносно «інших», які насправді вже вмонтовані в нашу психіку.
— Як говорити мовою мистецтва на суспільно важливі теми, щоб це було органічно, мало художню вартісність і не виглядало штучно, наче просто потрібно привернути увагу до певної проблеми?
— Першочерговим для мене є питання: чи моя робота має якийсь соціально важливий ефект? А потім мене цікавить все інше, а саме форма, мова і т.д. Мене не приваблює ідея мистецтва як вежі зі слонової кістки. Якщо я хочу щось змінювати, тоді я концентруюся на проблемі й пошуці певного мистецького інструментарію для вирішення цієї проблеми. І часто свідомо цей інструментарій може бути не високохудожнім. Взагалі віра у «високохудожність» такий самий міф, як і віра у те, що «арійці – раса людей першого сорту», окрім фашизму й обмеженості це ні до чого не приводить.
— Про що взагалі повинно говорити мистецтво?
— Про те, про що мовчати вже неможливо.
— Що може мистецтво, в чому його сила?
— Сила мистецтва буде тоді, коли мистецтво стане небезпечним для суспільства. Зараз більшість людей, на жаль, сприймають мистецтво як «пісні, пляски, побігли, поскакали». Як тільки митці зрозуміють, що потрібно працювати з небезпечними темами і почнуть це робити, то мистецтво стане рушієм якихось змін, тоді воно стане небезпечним і матиме силу.
— Що повинно робити сценічне мистецтво з глядачем?
— Театр має припинити бути трибуною з питаннями «у космос», має припинити подавати себе як істина останньої інстанції, врешті-решт, театр має знищити мізансцену «бути над глядачами» у прямому й переносному сенсах з метою пошуку прибудови до глядачів з позиції «на рівних».
Йоанна Віховська: Мистецтво має збагачувати знання і ставити під сумнів те, що здається очевидним
Йоанна Віховська — театральна критикиня, кураторка, драматургиня й перформерка з Варшави. Вивчала театрознавство в Ягеллонському університеті в Кракові, працювала акторкою й тренеркою з кількома незалежними театрами (зокрема, з театром Gardzenice та театром Double Edge, США). Є драматургинею та літературною директоркою з репертуару театру в Єлєній Гурі (Польща) і головною редакторкою сайту Європейського конгресу культури, співпрацює з польськими театральними виданнями.
— Як вибудувати міжкультурний діалог за допомогою мистецтва?
— Не думаю, що мистецтво на меті має вибудовування міжкультурного діалогу, радше це завдання держави, уряду. А мистецтво, гадаю, має збагачувати знання і ставити під сумнів те, що здається очевидним.
— Коли ми інші одні для одних, що потрібно, аби порозумітися?
— Знання, тому що знання позбавляють страху перед «іншими», а для цього потрібна освіта. Впевнена, що якщо з дитинства людей вчити, що ми різноманітні і що саме ця різноманітність є найбільшою цінністю, тоді ми матимемо шанс жити в суспільстві зрілих громадян, які не будують кордони, а будуть мости.
— Як говорити мовою мистецтва на суспільно важливі теми, щоб це було органічно, мало художню вартісність і не виглядало штучно, наче просто потрібно привернути увагу до певної проблеми?
— Я думаю, що тут не існує простого рецепту. Окрім цього, перформативне мистецтво, зокрема театр, побудоване на штучності. Штучність сама по собі не є чимось поганим, важлива реальна «небрехлива» і неповерхнева комунікація з публікою.
— Про що взагалі повинно говорити мистецтво?
— Про людей, а не про вічність буття, про бога й прекрасну любов.
— Що може мистецтво, в чому його сила?
— Моя віра в силу мистецтва обмежена. Силу мають, на жаль, масові явища, такі як: телебачення, рок-концерт, демонстрація або майдан, – те, що впливає на тисячі-мільйони людей. Насправді мистецьке середовище дуже вузьке й часто не виходить за межі театру, галереї тощо. Тому мистецькі ініціативи, які намагаються розширити це вузьке коло митців і споживачів культури, є дуже цінними.
— Що повинно робити сценічне мистецтво з глядачем?
— Витягувати глядача із зони безпеки та комфорту з метою сконфронтувати його з якимись речами, які для нього самого є незнаними або провокативними, неможливими для сприйняття чи навіть неприємними.
Ольга Мацо, спеціально для Varosh
Фото з тренінгів: Оскар Негер
