Life

Гімн України на вершині Менчул: як команда Джейбіл провела День незалежності

27 Серпня 2019 292

Чому людей так манять гори? Чому дивакуваті люди з величезними наплічниками добровільно прирікають себе на тривалий піший похід і фізичну втому? На палюче сонце чи небезпеку потрапити в грозу? На піт, віддишку, запаморочення, коліки в боку, судоми в м’язах, божевільний ритм серця, яке от-от вискочить з грудей? На чортихання, коли за стрімким пагорбом відкривається ще стрімкіший?

Вам ніхто не дасть відповіді на ці запитання. Точніше, ви їх не зрозумієте, доки самі одного разу не наважитеся піти в гори. А відповість вам сама вершина. Коли стоятимете на ній – гордій і мовчазній, коли заспокоїться пульс, переведете подих, втамується дрижання в ногах і ви озирнетеся навкруги… Ось заради цієї величі, краси, хвилі внутрішніх особистих емоцій, яка накриває з головою, люди ідуть в гори.

Вже третій рік поспіль колектив компанії Джейбіл вітає Україну з Днем незалежності на одній із карпатських вершин. Два роки тому здійснили сходження на Говерлу, торік підкорили Полонину Руну, цьогоріч співали гімн на піку Менчула. Туристичний похід відбувся у рамках корпоративної програми Jabil Cares, яка охоплює низку соціальних проектів.

Ми часто проводимо туристичні і спортивні заходи. Наші працівники беруть участь у благодійних забігах, плаваннях, футбольних турнірах. Приємно, що і походи на День незалежності вже стають традицією. Їх організовує HR-відділ і Рада трудового колективу за побажаннями працівників. Цього разу ідею піднятися на Менчул запропонував наш колега Міша Тимко. Ми порадилися з гідами щодо складності маршруту, переглянули інформацію та фото й зрозуміли, що хочемо туди, – розповідає інженер з підготовки кадрів, тренер Ольга Гатнер.

104

Очолити похід запросили професійного гірського провідника Ореста Когута, з яким Джейбіл співпрацює кілька років. Задовго до сходження всі учасники отримали інформацію про місцевість, особливості маршруту, інструктаж щодо спорядження і правил безпеки в горах. У день від’їзду кожен отримав пайок з бутербродами, солодощами, горішками, фруктами і водою. Двома автобусами група у складі 80 осіб вирушила до місця старту – села Вільшани Хустського району.

Гора Менчул (1501 метрів) – найвища вершина Полонинського хребта. Маршрут до неї починається біля греблі Теребле-Ріцької ГЕС. Неподалік з безлісого схилу добре проглядається Вільшанське водосховище. Цей мальовничий пейзаж – нагорода туристам, які подолали перший стрімкий підйом вгору. Крутим схилом довелося іти не менше 30 хв. і це виявилося добрячим випробуванням для підкорювачів вершини. Шестеро людей таки здалися і повернулися в село.

Орест Когут характеризує маршрут до Менчула як вище середнього рівня складності. Довжина треку – трохи більше 21 км. Тип лінійний – тобто туди і назад. Загальний набір висоти 1100 метрів. Старт із точки, що розташована на висоті 450 метрів над рівнем моря. Загальний час пішохідного маршруту – 9-10 годин.

Оскільки групу складали люди з невеликим досвідом гірських походів, темп було задано комфортний – щоб і не затримуватися, але і фото встигати робити.

Йдеш кудись, лізеш догори чи донизу, десь помиляєшся, знов приймаєш рішення, переводиш дух, збираєшся із силами і рухаєшся далі. Проте тут головне – періодично підіймати голову догори. Адже найцікавіше там. Родзинка там – краса, простір. Для мене важливий ще й процес, де ти помічаєш трохи більше, ніж свої ноги чи попереду чиїсь. І це, чи то ви в поході чи в звичному ритмі життя, працює, – поділилася згодом своїми враженнями на фейсбуці Оля Гатнер.

Полонинський хребет, безсумнівно, – одне із найживописніших місць на Землі. Незаймана природа досконала – з м’якими оксамитовими горами, які хочеться погладити рукою. З синім безкраїм небом і білими хмарами дуже низько над головою. З рядом гірських масивів, які, віддаляючись, змінюють колір від зеленого до синього. З перехожими пошепки вітається густа трава, загартована сонцем, вітром і дощами. Змушують нахилитися до себе солодкі низькорослі чорниці. Раз-у-раз зупиняєшся передихнути і фотографуєш квіти, мох, все новіший і прекрасніший вид за черговим схилом. Звідси проглядаються Полонина Боржава, Бовцарський Верх, гора Кам’янка, хребет Пішконя, гора Стримба, Полонина Красна, Свидовецький масив та Чорногора.

25

Учасники походу розтягнулися у довгу вервечку. Орест попереду. Замикає групу його колега, який стежить, щоб ніхто не заблукав чи щоб комусь не стало зле. Під час підйому провідник підбадьорює всіх веселими жартами, цікавими розповідями. На привалах дає поради, чим на даний момент підкріпитися зі вмісту сухпайка, як пити воду, щоб на довше втамувати спрагу. У колективі відчувається командний дух – люди дбають один про одного, подають руку, допомагають перелізти через непрохідний чагарник, діляться із сусідом яблуком чи солодощами.

Я неймовірно люблю гори. Люблю їх за труднощі, які ти долаєш. Бо насправді ти долаєш себе. Дивишся вгору, йдеш і досягаєш мети. У цьому є багато символічного. Подобається, що як би не було важко, всі на позитиві, посміхаються, підтримують один одного. Усі стають ближчими і привітнішими, – вважає Наталка Владика.

Похід триває вже більше двох годин. Люди помітно виснажилися і збавили темп. Виникла потреба частіших привалів, щоб перевести подих. Маршрут весь час змінюється – від крутих підйомів до пологих ділянок, природа стає більш суворою, зелений ліс замінила виблідла на палючому сонці трава. Біля чергового підйому ще кілька людей вирішують припинити похід і зачекати всіх у затінку давно залишених тут великих бетонних труб.

Сонце пече безжалісно. У Василя Мотрі закінчилася вода і він вже довго мучиться від спраги. Джерел навколо немає. Колег вирішив не турбувати, щоб не відбирати у них їхній запас. Поблизу стежки побачив намети місцевих жителів, що у сезон піднімаються із найближчих сіл, живуть на полонині і збирають чорниці. Підійшов попросити води:

Я не розрахував, що стільки води вип’ю в дорозі і мені не вистачило до вершини. Я готовий був будь-які гроші дати за склянку води. І мене врятував якийсь старий чоловік років десь під 70. Він вже 10 років виїздить на полонину. І 13-річна дівчинка з ним. Він дав мені аж півтора літра абсолютно безплатно. Я так зрадів воді, напевно, як своїй жінці. Беріг ту воду аж до кінця походу. Є ще хороші люди. Я весь час думав про це і потім на зворотній дорозі віддав їм весь свій сухпайок.

Нарешті вдалині з’явилася вершина з кам’яним стовпом на вершечку. Усі зрозуміли, що це і є пік Менчулу. Зібравши волю в кулак, робиш останній ривок і йдеш вгору. Там уже багато щасливчиків, які познімали рюкзаки і насолоджуються відпочинком. Знаходиш зручне місце, падаєш, кілька хвилин віддихуєшся і озираєшся навкруги. Слів, щоб описати відчуття бракує. Напевно, у кожного вони свої. Але це та точка у твоєму житті, до якої спогадами ти повертатимешся знову і знову.

Поступово підтягнулася решта учасників групи. Хтось влаштував пікнік, хтось фотографується на фоні запаморочливих краєвидів, хтось мовчки занурився в думки. Через якийсь час Орест збирає всіх для загального фото із жовто-блакитним і корпоративним прапорами. А після цього усі виконують гімн України. Звучить він по-особливому на цій прекрасній карпатській вершині і лунає поміж горами.

82 1

А далі спуск. Сонце вже налаштоване на захід, стомлене проміння лагіднішає і робить навколишні краєвиди ще красивішими. Мимоволі фотографуєш цю розкіш, аби ще хоч трохи затримати, зафіксувати, взяти із собою.

Через 4 години всі збираються на фініші. Втомлені, розморені і щасливі.

Власники фітнес-браслетів, трекерів активності, смарт-годинників та інших гаджетів аналізують результати походу.

Моя відстань 21,3 км, 30 тисяч кроків, спалив 2600 калорій, середня кількість ударів серця – 108/хв, набір висоти – 1037м. Хороша прогулянка. Я займаюся різними видами спорту, але в гори не часто ходжу. Був разом з колективом на Говерлі і на Полонині Руні. Сьогодні нові враження, цей хребет неймовірний. Найбільші гострі відчуття на горі, вершина дуже сподобалася, – звітує Віталій Хромей.

47

Задоволений походом і Орес Когут:

Прогулялися гарно, повернулися вчасно. Навіть на півгодини раніше запланованої тривалості походу. Тобто разом у середньому 9 годин. Це гарний показник. Я втретє з цією групою. Відчувається колективність, є взаємоповага, взаємодопомога – це великий плюс. Люди жартували, розкуто почувалися, спілкувалися – це давало можливість полегшити підйоми, перемкнути думки від роботи і особистих турбот. Пощастило з погодою, що не було дощу. Щоправда, було спекотно і без вітру, то це трохи важко. Але загалом все дуже добре.

На цій горі я вперше, минулого разу ходив на Полонину Руну, також був на Говерлі. Маршрут новий, цікавий, погода не підвела. Тім-білдінг – це дуже гарно для знайомств. Тим, хто працює в офісі, і хто приходить на зміни, є можливість тут познайомитися, – каже Назарій Романченко.

І я дуже задоволена походом. Для працівників – це відпочинок, можливість перемкнутися з міста, шуму, гаму, роботи. Зарядитися енергією гір. Позитивний день, класна компанія, знайомства, поява нових ідей і майбутніх проектів. І це дуже круто, – підсумовує Оля Гатнер.

Кожному учаснику походу залишаються на згадку приємна втома, гарні емоції, купа неймовірних світлин і його особиста невеличка перемога над собою. Такі моменти – і є той скарб, який варто накопичувати протягом життя.  Але це зрозуміє тільки той, хто одного разу наважиться, візьме висоту і побуває на вершині.

Лариса Липкань, Varosh

На правах реклами

11 #
# джейбіл # менчул # похід # ужгород