Кожного разу пропускаючи якийсь музичний фестиваль чи концерт, можна пропустити якийсь з виступів назавжди, тому в цій справі також працює прислів: "Не відкладай на наступний рік те, що можна почути цьогоріч".
Тому ми розглянемо історію Open’er, його зв’язки з українськими меломанами та пропущені концерти, через які можна жалкувати.
Open’er був заснований у 2002 році, пройшовши перший раз зовсім далеко від узбережжя балтійського моря, у Варшаві. Вже наступного року фестиваль перебереться до Гдині, що значно ближче як і до балтійського моря, так і до звичної для нас локації фестивалю — військового летовищя в Гдині. І тільки у 2006 році фестиваль перебираєтся на місце, в якому пройде цьогоріч в десятий раз — той самий військовий аеродром.
А вже 2007 року, перший фестивальний автобус рушить з Києва, щоб привести до "найвідкритішого" фестивалю групу музичних фанатів, які відркиватимуть для себе всі принади музичного дійства та відвідують ті концерти, які ми з вами, вже на жаль, ніколи не відвідаємо, або чекати, на які доведеться довго.
Організатори цього руху змінювалися кардинально, але сам факт систематичності руху вражаає, ми розпитали людей, які стояли у витоків, про причини, наслідки та концерти, які вони запам’ятали на все життя. Через призму років ці авантюри вже не здаются "вдалими бізнес-схемами" чи "спішними стартапами", а скоріше як прекрасний елемент культурного середовища.
Микола Связной (їздив на фест з 2007 до 2010 року):
— Ми (Аня і Коля) — меломани з вітром в голові. Заражені фестивальним рухом. Вирішили знайти відповідь на питання всього життя "як поєднати роботу і відпочинок".
Так повинна починатися правдива історія автобусних турів з Києва на Heineken Open’er. Скільки їх всього було? 4 штуки. 200 задоволених людей, які сьогодні живуть в різних куточках світу. Навіщо їм це все було потрібно? Заради любові до музики. Вони були готові "моритися" в автобусі цілу добу, аби почути своїх улюблених виконавців. Але це напівправда. Самі автобусні поїздки я не забуду ніколи. Це був дивовижний досвід єднання — життя на одній хвилі. Якщо хочете: це був маленький "чат" обраних: одні з них їхали на Massive Attack, інші на Sonic Youth, а хтось, на тоді ще нікому не відомий, Foals. Але критерій якості людини був один: хороша музика. Нехай і на мейджорному фестивалі.
Сьогодні я з посмішкою дивлюся на цей досвід. То був час "урбан-хіпі", вирішили взяти бика за роги. Пам’ятаю, як ми починали нашу першу поїздку під звуки символічного "Highway to hell", а під’їжджали до Гдині під мелодію "Golden Skans" Klaxons. Коли я зустрічаю в Києві моїх Open’er-попутників, то ми вітаємося і бачимо в очах один одного характерний вогник. Це умовний знак музичних масонів (як єднання у індіанців). Але на цей раз обійшлося без крові. Стривайте! Буквально минулого тижня я мав зіграти в петанк з Женьою Пахмутовим. Моїм другом. Ми познайомились з ним під час однієї з цих поїздок, а зараз ми працюємо в одній рекламній індустрії у Москві.
А тепер про головне: фестивальний досвід — це щастя. Ви тільки уявіть в одному місці 50 людей, які почули кумирів свого життя. Так з ними просто по-доброму було неможливо розлучатися. Як різати по-живому. Оголеним ножем життя. Тому хочу щиро звинуватити організаторів Open’er: саме ви винні в тому, що зробили нас щасливими!
Улюбленні концерти Миколи
Sonic Youth. Чи не перший концерт першого дня. Без благоговіння перед Кім і Терстон. Але з чистою совістю, заздрістю і обожнюванням в режимі реального часу. Перший слем як втрата фестивальної цноти. І абсолютне щастя "все, Аня, можна їхати". Валятися на траві, закочувати очі до хмар і посміхатися.
Massive Attack. Я — хворий. До сьогоднішнього дня як той божевільний — намагаюся знайти концерти Massive Attack в просторах нашої Землі. Це релігія, де Ная Дель — пастор. Ідеальний концерт. Аж мурахи по тілу пробігли. Чорт! Пройшло майже десять років, а мурахи все ще сидять в мені. Хіба це не любов? А якщо до справи: бездоганний звук, цілісна політична позиція, велика кількість запрошених вокалістів, живий, мама-дорога, звук.
Концерти цього часу, через які жалкуємо ми:
Ольга Каякова (їздить на фест з 2011 року):
— Ми займаємося організацією автобуса на фест з 2011 року. Через те, що між Києвом і Гдинею немає прямого сполучення, автобус — це швидкий і легкий спосіб дістатися з точки А в точку Б без додаткових зусиль! Чому Open’er? Цей фестиваль щороку дивує різноманітністю лайнапів. Важливим фактором є привітність господарів — поляків, кого про що не спитаєш, завжди раді допомогти, підказати дорогу, рішення проблеми. Наступне — це унікальність регіону. Музика фестивалю в поєднанні з відпочинком на морських пляжах і насиченою екскурсійною програмою — що ще треба для того, щоб з користю провести відпустку?
Щороку фестиваль збігається з іншою подією Baltic Sail Gdansk — в місто зі всієї Європи приходять яхти та історичні судна, змагаються в швидкості і маневрах.
У 2011 під проливним дощем я плакала від щастя що бачу Pulp! Хоча промокла до трусів — музикантам було гірше — дощ лив прямо на сцену. Клавішниця — грала на інструменті покритому поліетиленовою плівкою, а чого варта електрогітара, по струнам якої стікає вода (навіть небезпечно трохи). Але музиканти сказали: "Ми будемо тут, поки будете тут ви!". Це було прекрасно, дощ людям більше не заважав і цей концерт запам’ятався надовго!
Концерт Coldplay — був супер! Улюблені пісні, всі співали хором, відчувалася згуртованість. У 2012 — Bjork — то це було щось: відеоряд, шоу, звук! Я намагалася зняти відео на телефоні, але як би це не було сумно, пам’яті у мене не залишилося…
Найважливішим є те, що кожен рік ти їдеш послухати одних — обов’язково в комусь розчарувавшись — відкриваєш для себе зовсім інших артистів або давно існуючі гурти, які раніше не потравляли в поле зору. Відкриттям для нас став DeadMouse в 2011 році. Прекрасно зіграв сет до ранку на закритті фестивалю. Нам треба було їхати додому — ми не могли піти, настільки емоції зашкалювали! Супер-шоу несподіванкою також був Prince у 2011, хоч все це, звичайно, суб’єктивно…
Концерти, про які треба жалкувати:
Як ви бачите, між Open’er та українськими меломанами є тісний зв’язок. Щороку кількість українських прапорів на концертах та у фестивальному кемпінгу тільки збільшуєтся, а це значить, що пошукові музичні експедиції, зголоднілих та "босих" (ви курс бачили?) наших спігромадян продовжується! Подумайте, який з концертів цього року ви занесете в список втрачених мрій? PJ Harvey? LCD Soundsystem? RHCP? Готові ви до цього? Часу, щоб встигнути на фестиваль ще достатньо!
До зустрічі на фестивалі, і пам’ятайте, що одне з найціннішого, чим ми багаті — це спогади. Тож спробуйте зробити їх яскравими.
Кирило Марікуца, Varosh
