Ідеї

Валентин Клєпаков: Мрію Yard Sale перетворити на культурний фестиваль без шашликів

5 Жовтня 2013 4 781

Якось непомітно Yard Sale влився в ужгородську культуру і став її органічною частиною. Мистецький розпродаж згуртував навколо себе творчу молодь, надихнув на нові ідеї, а відвідувачам дав можливість побувати на "живій" арт-виставці та придбати насправді оригінальні речі за низьку ціну. Про задумку ярд-сейла та можливий вектор його розвитку в Ужгороді розповів його головний організатор Валентин Клєпаков.


– Яким чином американський ярд-сейл з’явився в Ужгороді?

– Через Молдову. У мене в Кишиневі багато друзів. Часто буваючи там, я мав можливість бувати на їхніх ярд-сейлах. Запозичене в американців явище, стало настільки масштабним і видовищним, що цим неможливо було не захопитися. Зародилося воно в одному приватному кишинівському дворі, коли кілька дівчат вирішили обмінятися "шмотками", покликали друзів, сусідів і поступово це перетворилося на справжню подію міста. Кілька років я виношував ідею провести щось подібне у нас. Мене підтримали друзі і от минулого року в Ужгороді ми повели перший ярд, а за ним відразу ще 3.


– Чим наш ярд-сейл відрізняється від американського і молдовського?

– Американці беруть масштабом. У них кожне містечко, мікрорайон організовує свої блошині ринки. Американці цікаві тим, що максимально не закомплексовані і можуть продавати все, що завгодно: комод, табуретку, швабру якусь – все, що вдома непотрібне валяється, і попродавати це за 50 центів.

Я багато подорожую Європою. Є регіони, де люди конкретно цілеспрямовано займаються таким бізнесом. Вони знаходять і купують у когось старі речі за копійки і перепродають трохи дорожче. Але все це відбувається дуже естетично і товар насправді цікавий.

Поступово традицію перейняли пострадянські країни. Я був приємно здивований, коли у центрі Зальцбурга, у старому місті біля фонтанчика побачив близько 15 столів з характерним товаром. І в якийсь момент я зрозумів, що цей натовп розмовляє російською.

Щодо кишинівців, то вони дуже сильний акцент роблять на хенд-мейд. Майже у кожному куточку сидить гончар, коваль чи вишивальниця і щось роблять. Їхня родзинка – це ціни. Авторську футболку тут можна купити за 15 грн. А торгуючи, люди паралельно п’ють вино, їдять кукурудзу і все це поступово переходить у вечірку.

– Чому до такого цілком зрозумілого і звичного для нас явища, як розпродаж, застосовується термін "ярд-сейл", а не, скажімо, просто "барахолка"?

– Слово "барахолка" звучить якось дуже "по-совковому" і передбачає розпродаж непотрібних вживаних речей не дуже хорошої якості. Неодмінною складовою ярд-сейла є арт. Тобто найперше люди, які майструють, ліплять, в’яжуть, шиють, мають змогу прийти, похизуватися зробленим і, можливо, щось продати. Можна виставити і речі, не зроблені своїми руками, але які мають якусь естетичну цінність – колекції книг, значків, старовинних листівок. Тобто повинна бути якась екзотика.

– Чи достатньо креативних людей виявилося в Ужгороді для реалізації ідеї ярд-сейлу?

– Більш ніж. У мене кілька друзів дуже щільно крутиться в ужгородській арт-тусівці. І я весь час перетинався з такими людьми і бачив, що вони щось роблять, показують свої вироби у соцмережах, намагаючись щось продати. От я і подумав, що добре було б зібрати їх всіх разом і влаштувати свято хенд-мейда. Задумка дуже позитивно сприйнялася, на заклик відгукнулися, містом пройшов інформаційний бум. Перший ярд в Альпінарії зібрав близько 20 учасників. Я був дуже задоволений, абсолютно по-іншому глянув на Ужгород після того, як все це сталося. Приємно усвідомлювати, що багато цікавих адекватних творчих людей є навколо і що вони можуть зібратися в одному місці.

– Яким чином ви модеруєте речі, що виставляються на продаж, і кому можете відмовити в участі?

– Немає цілі створити дешевий базар, тому не відмовляємо нікому, хіба що це вже виявиться якийсь зовсім "відстійний" секонд. Основну увагу звертаємо на творчість. Вітаються речі з ідеєю. Наприклад, курточки, футболки з оригінальними авторськими принтами чи вишивкою. Або цікавий предмет гардеробу, привезений з іншого кінця світу, але з якихось причин не підійшов по розміру. Хенд мейд – у пріоритеті.

– Чи передбачена у ярд-сейлі комерційна вигода для організаторів?

– З фінансового боку це абсолютно збитковий проект. Та й ціль заробити не ставилася з самого початку. У Кишиневі все інакше, жорсткіше: платний вхід, чітка направленість під спонсорів, оренда місця, багато комерційних проектів. Але вони цим усім обросли, коли проект сам по собі став успішним. Принагідно вже на цьому почали зароблятися гроші. У нас такої можливості немає – все на добровільних засадах. У кого що є, той те і приносить: колонки, підсилювачі, столи, меблі. Хоч трохи покрити організаційні витрати допомагає внесок учасників, який становить 30 гривень. Приємно і те, що знаходяться не те що спонсори, а небайдужі люди, які просто погоджуються допомогти, навіть не вимагаючи взамін, щоб їх десь назвали.

– Чи є бажання якось розвиватися?

– Звичайно. Я не можу назвати наш прогрес стабільним. У якийсь момент ми відчули, що зробили крок вперед, потім нам здалося, що топчемося на одному місці. Насправді важко "вичавити" якийсь постійний ріст, якісь прогнози будувати. Просто стараємося бути кращими, ніж були минулого разу. І це не стосується масштабності чи масовості. Головне – якість. Я дуже хочу зробити перший фестиваль на Закарпатті, на якому не буде шашликів, вина, самогону і зелених палаток з пластмасовими стільцями і столами. Я би дуже хотів зробити ярд-сейл у стилі пікніків. Щоб люди приходили зі своїми підстилками, пледами, корзинками, щоб спокійно на травичці могли посидіти, поїсти-попити те, що принесли із собою, пригостити один одного, гарно провести час у спілкуванні, без концертів божевільних груп і без смороду шашлику.

– Цього року Ярд-сейл стане одним із заходів, запланованих у рамках святкування Справжнього Дня міста. Чому вирішили підтримати цю альтернативну ініціативу?

– Тому що День міста – це не офіційне вручення якихось дипломів, нагород депутатам депутатами, начальникам начальниками. І це не фуршет для чиновників. День міста, насамперед, – це свято городян, день, коли кожна людина захоче зробити це місто трохи кращим. І це те, що ми будемо сповідувати на святкуванні. Тому давайте хоча б один день у році подумаємо, що ми особисто можемо зробити для нашого міста. Тому що люди, які отримують за це зарплату, нічого цікавого не роблять. Все на нашій совісті: що ми зробимо, так і відсвяткуємо, і таким буде наше місто.

Лариса Липкань, Varosh

Фото люб’язно надані Yard Sale

0 #