Публікуємо авторську колонку ужгородця Алена Боброва про те, що нам варто згуртуватися і поважати один одного, а не виступати проти своїх же.
Далі — пряма мова.
Це не «мажори з Києва» чи інших міст — це наші громадяни, які прибули до нашого краю. Проявляйте гостинність. Спробуйте зрозуміти їхнє положення: 24 лютого, о 5-й ранку, вони прокинулися від вибухів і швидко поїхали, навіть не знаючи куди. Вони дістаються до нашого рідного Закарпаття по 22 години. У кожного з них — своя історія важкої дороги.
У когось були зібрані тривожні валізи, а хтось до останнього не вірив, що можлива війна і навіть не збирався тікати. Їм довелося збиратися в паніці.
Так само як зараз мирно на Закарпатті, було мирно і на решті території України, але в мить їхнє життя змінилося, вони поспішно залишили свої квартири, машини, речі, все своє розмірене життя на невизначений термін. У дорогах вони проводили по дві доби. У постійному стресі, чи вистачить пального. Без сну та їжі. Якщо і доводилося ночувати, то обабіч доріг чи в полях.
Їхні соціальні зв’язки втрачені, а частина родичів все ще перебуває в тимчасових укриттях. А батьки можуть служити в територіальній обороні, боронячи міста від окупанта (особистий приклад у моєї дружини — батько в Харкові в Теробороні). У них теж є діти, батьки, за якими потрібно доглядати. Хтось із них особисто пережив або був свідками насилля чи погроз.
Не варто узагальнювати, що «всі» вимушені переселенці — однакові і погано поводяться. Так, звичайно, що можуть ставатися різні випадки, але це, в першу чергу, через те, що люди — різні, а не через те, що вони вимушені переселенці. У кожного — своя унікальна історія, в якій можна знайти і героїзм, і зраду.
Не узагальнювати — ось головне правило сьогодні.
Власники квартир, готелів мають поставитися із розумінням до домашніх тварин ВПО і дозволити їм жити разом. Це створює атмосферу дому, яка їм так сьогодні потрібна. На жаль, ми знаємо про випадки, коли з домашніми тваринами в готелі не впускають, змушуючи тримати собак та кішок в машинах, не зважаючи на холодні ночі. Це не людяно.
Не очікуйте, що водії, які вперше їздять вулицями нашого міста, будуть так само вправно керувати транспортом як місцеві жителі і будуть прогнозованими в своїх діях на дорозі. Поставтеся до них із розумінням — вони в іншому місті. Навпаки, можливо, краще їм допомогти замість того, щоби тиснути на клаксон?
Майже всі внутрішні переселенці (за рідкісними винятками) є громадянами України. Відповідно, вони мають ті ж права, що й інші громадяни України, включно із правом на свободу, захист від катувань, свободу вираження поглядів і захист від дискримінації. Спроби фактичного обмеження цих прав є таким самим правопорушенням, як і вчинені стосовно будь-яких громадян України.
Залишайтеся людьми. Разом із цим окремо звертаємося і до ВПО, які також мають відповідально ставитися до своєї поведінки. У громадах вже існують свої порядки та своє звичне життя.
Ален Бобров, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
