Христина Яремкевич – львів’янка, яка спільно зі своїм чоловіком Романом Яремкевичем переїхала до Ужгорода. Тут у них народився син Ромчик. І тут Христина будує кар’єру. Вона є директоркою клініки Асклепій, а також співзасновниця і співвласниця освітнього проєкту для дерматологів та косметологів Esty Derm. У цій колонці Христина розкаже про своє бачення життя в Ужгороді.
- “Чесно, я все встигаю”. Христина Яремкевич – про баланс кар’єри в медицині та материнства
- Дерматоонколог Роман Яремкевич – про родимки, міфи і вчасну діагностику
Далі – пряма мова.
— У сучасному світі глобалізації люди звикли рухатися до більших міст, шукати там своє щастя та професійне звершення.
П’ять років тому ми з чоловіком переїхали зі Львова до Ужгорода – на запрошення видатної закарпатської сім’ї Андрашків. У Львові ми народилися і виросли, вчилися в кращих гімназіях та університетах міста, здійснили перші успішні кроки в кар’єрах, маємо чудове коло спілкування. Але ми отримали пропозицію, від якої не відмовляються.
- Юрій Андрашко: лікар у стилі «джаз»
- Varosh Talks. Інтерв’ю: Гість – Юрій Андрашко, лікар-дерматолог, професор, засновник клініки “Асклепій”
Спершу я замислилася, чому Юрій Андрашко, професор, визнаний в Україні та Європі, як мінімум, не поїхав жити й працювати до Києва?
З часом відповідь прийшла сама.
Ще п’ять років тому багато хто орієнтувався, що критерій успіху залежить від локації, де ти знаходишся. Чим більше місто – тим більші перспективи. Сьогодні пандемія остаточно показала – це зовсім не важливо.
Що стало цим магічним відкриттям? Усвідомлення якості життя. До того моменту, поки Львів не став “Відкритим для світу”, там панувала своя атмосфера. Звиклі недільні рандеву центром міста із сім’єю, кавування із друзями посеред дня. Було зручно й швидко всюди доїхати. Культурний шок викликав Київ – зі своїми темпом, ритмом, часом на доїзд. Фактично життя в Києві замкнене в мікрорайонах, а масштаб міста – це лише фікція.
Поступово Львів став просто туристичним. Запитайте пересічного львів’янина сьогодні: «Як часто ти прогулюєшся центром, парком?». Більшість задумається, скаже, що вже й не пам’ятає, коли це було востаннє.
Я щиро люблю Львів, це моє рідне місто. Мені боляче спостерігати, як місто незаконно забудовують, як перевантажують транспортні магістралі, влада забула про комфорт та якість життя корінних львів’ян.
Як же повезло ужгородцям! І як прикро, що більшість із них не помічає цього комфортного середовища.
В Ужгороді я знову зрозуміла, що таке час на сім’ю. Тут ще досі є культура вибору локальних продуктів на ринку. Ввечері чи в сонячний день можна ковтнути свіжого повітря та прогулятися набережною. Навіть у нестримну спеку там завжди приємно. Кілька хвилин за містом – і нам уже відкривається панорама гір. Можна встигнути дуже багато за день і ще випити з друзями кілька горняток найсмачнішої кави в Україні.
Окреме натхнення – це ужгородська весна, яка приходить раніше, наповнює місто цвітінням та естетикою. А осінь? Осінь завжди золота й тепла. Літо – спекотне та сонячне. Це створює свій особливий настрій.
Тут є найважливіший ресурс цього швидкого світу: час.
Мої близькі люди, які колись побували в Ужгороді як туристи, не зрозуміли всієї краси та атмосфери. Допоки не стали нашими гостями, допоки їх погляду не відкрився цей унікальний лайфстайл. Розмірений, спокійний, комфортний, надихаючий. Хто це відчув, завжди хоче повертатися, дійсно, тут відпочиває душа.
Цінуймо цей край, він унікальний. Не тікайте шукати кращої долі в сірих мегаполісах, реалізовуйтеся тут, покращуйте. Хто, як не молодь?
Христина Яремкевич, Varosh
*** Матеріал опублікований як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у цій публікації.
