Ця колонка з’явилася з правдивого здивування дописом Назара Белея щодо туризму, екології та ситого Закарпаття.
Я собі означила допис двома словами “неочікувано неаргументовано”.
Загалом, рідко (та яке там — майже ніколи!) вдаюся до публічної конфронтації. Робота, знаєте, зобов’язує. Бо ж перед тим, як підписати текст, маєш озвучити хоча б дві точки зору на проблему — хоча у нас специфічний регіон (що типово для провінції), де на певні питання є одна точка зору — те, що називається “моя і неправильна”. Бізувно, що сфера, означена паном Белеєм, якраз із тих.
О, так! Тут завжди є два табори. Бізнес — умовно “погані хлопці” (як це виглядає, і часом — як воно і є). І як сказано “сторона добра” — себто, екологи та небайдужі громадяни, які, так вже історично склалося, виступають в цих кейсах в образі захисників (хоча це теж умовно, якщо розібратися).
І в тих, і в сих конче є своя думка і небажання поступатися.
І хоча колонка — не той жанр, аби починати розбиратися в питанні (а тим паче — майже усі перераховані кейси уже давно розібрані в інших жанрах, як-то розслідування чи кореспонденція), але ж колонка також — зовсім не той жанр, аби сказати своє слово про проблему, скажімо так, провалених на Закарпатті великих бізнес-проєктів отак відверто тенденційно.
Власне, тому я й не змовчала.
Так склалося, але майже усі ці кейси невтілених проєктів на Закарпатті (це і Свидовець, і ВЕС на Боржаві, і на Боржаві ж “олімпіада”) вперше згадувалися в центральній пресі саме за моїм підписом. Далі справа рухалася за принципом снігової кулі, обростала мемами (як, наприклад, фраза екс-очільника ОДА пана Москаля “якщо сировар починає займатися охороною природи, то з нього не вийде ні сировара, ні природоохоронця”), коментарями, тим, що називається, пардон, Фб-срачами…
Ну але головне — проблема ставала медійною.
Без цього важливого фактору — медійності, повірте, ОВД Свидовця уже давно було б опубліковане, а на Боржавських полонинах таки вирили б два-три котловани під вітряки ще в травні 19-го (позаяк будувати дорогу під кабель для електростанції там були почали ще у 2018-му).
І справа не в тому, що проблему вдалих бізнес-проєктів “забалакали” за мас-медійною технологією (як-то вийшло із лісовою галуззю, яку медійна увага підкосила нарівні зі скачками гривні та недолугою держполітикою — тут треба чітко проводити роздільну риску!!).
Справа у тому, що будь-який з цих проєктів — “з душком”. Саме тому й скандал, і увага громадськості, і суди — і як наслідок, провал.
Майже увесь цей “душок” базується на тому, що інвестор готовий вкладати на Закарпатті гроші з тим, щоб згодом за короткий час отримати надвигоду.
Наприклад, за тією силою вітру, яка є на Боржаві, інвестор відбивав усі свої затрати на проєкт менше, ніж за рік (і тут узагалі краще не вдаватися в дискусію за чиї гроші — бо ж завдяки «зеленому тарифу» ці надприбутки плануються за, власне, наші ж гроші платників податків, тобто, нам пропонують за наші ж гроші віддати нашу ж природу комусь на збагачення).
Те саме з річками і міні-ГЕС. Тобто, виходить так, що природний ресурс, загальне надбання, служить якомусь одному привілейованому дядьку. Місцеві з цього всього мають два-три робочих місця — і купу проблем у вигляді, переважно, паводків.
Щодо Свидівця і гірсько-лижного гіганту, запланованого Коломойським, є поширена теза про те, що місцеві жителі — обома руками за курорт, яким би він не був, а всі хто проти — це проплачені екологи чи (казали й таке) куршавелівські економічні шпигуни.
Скажу так: більшість тих, хто “за” — це жителі тих сіл, де туризм розвинений на рівні зелених садиб, або й не розвинений взагалі. Тобто, якщо до них зараз приїжджають туристи, аби кілька днів пожити і покататися на Буковелі чи на Драгобраті, то звісно вони “за”— більше ж бо народу приїде, якщо тут буде Свидовець! А от уже в селі-курорті по-сусідству із планованим гігантом — Квасах цьому не надто й раді, бо через заплановане будівництво у них у свердловинах, вірогідно, поменшає відомої “квасної води”.
Згадайте, те саме було з вітряками і Пилипецькою громадою та жителями Воловця: другі обома руками “за”, перші, яким є що втрачати, — обома “проти”.
Тому говорячи про місцевих і великі бізнес-проєкти, завжди знайте, що місцеві місцевим — різниця. І що будь-який проєкт може бути втіленим, насправді, якщо він без “душка”.
А приймати на ура будь-яку недолугу спробу інвестування у нашу глибинку тільки тому, що хтось таки захотів сюди вкласти гроші — це дурного діло.
Справа у тому, що інвесторам (хто б вони не були) нарешті вже треба бути готовими до того, що народу, навіть бідному верховинському, не завжди досить кинути кістку у вигляді дороги чи відремонтованого дитсадка.
І що, говорячи красиві фрази про розвиток регіону, де ти хочеш заробляти немалі гроші, треба щось таки для розвитку цього регіону і робити.
Тепер щодо того, аби перестати ото “забалакувати проєкти” й аби Закарпаття зробило квантовий стрибок та стало вже “маленькою Швейцарією”.
Ну не може Закарпаття нею стати — хоча б тому, що це різні держави, різні культури, різні люди і, зрештою, різна цільова аудиторія у сенсі туризму.
І давайте не будемо інфантильними — досить вже порівнювати себе з маленькою Швейцарією!
Просто подивіться навкруги! Ми можемо працювати над собою (почати зі сміття, наприклад,) і перетворюватися з відсталого на розвинений карпатський регіон. І саме цим ми цікаві. От тим же швейцарцям — вони з радістю приїздять, до речі, на Свидовець побачити наші незаасфальтовані гори. І до речі, саме швейцарці найбільше підтримують рух Free Svydovets (от тільки не кажіть, що це, насправді, прихована економічна вигода і швейцарці бояться відтоку туристів в Карпати зі своїх курортів — ну бо це смішно).
І наостанок ще — щодо “екологів та продажних активістів”, через яких нема тому бідному Закарпаттю розвитку за світа білого! Насправді, ставлення до таких проєктів — це свого роду перевірка на “рукоподаваємость” (даруйте за русизм, але ж годі тут придумати кращий термін!) І тому переважна більшість поважних науковців в Україні та поза нею були і є проти цих проєктів на Закарпатті.
Тобто, умовно кажучи, “Чи потрібна ВЕС на Боржаві?” — це питання із розряду “Чий Крим?” Відповідь ви знаєте.
Тетяна Когутич, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
У контексті цієї авторської колонки дуже радимо вам переглянути запис панельної дискусії в рамках форуму Re:Open Zakarpattia, яка стосувалася саме теми балансу між розвитком та екологією.
Крім того, дуже радимо почитати авторську колонку на цю ж тему ще одного нашого автора, Андрія Любки: Закарпатці, оставте глубокий сон!
