На Закарпатті чимало молодих і талановитих художників, але Влад Андрєев перший і один з небагатьох в Україні, хто відійшов від стандартів і дивує публіку новим підходом до малювання. В нього немає пензлів та мольберту, є тільки талант і бажання творити. Цей митець повністю відповідає визначенню «вуличний художник», адже саме там його можна побачити найчастіше.
Вже понад 3 роки на вулицях рідного міста хлопець, який не має освіти художника, збирає навколо себе чималу публіку. Зазвичай він завжди в роботі, але не уявляє її без присутності людей. Створення кожної картини перетворюється на справжнє шоу, віднедавна ще й з використанням вогню.
Скільки картин намалював, автор і сам сказати не може, адже їх забирають перехожі ледь підсохне фарба.
Ми зустрілися з Владом звичайно ж на його робочому місці, на вулиці, і навіть невеликий дощ не завадив нам поспілкуватися. Далі пряма мова.
Про малювання та Spray Paint Art
Малюванням я захоплювався з дитинства, з першого класу постійно щось виводив на папері. Мені здається, це було і є моїм самовираженням. Завжди носив з собою блокнот і малював все, що бачив. Вже тоді графіка подобалась найбільше. В школі через таке хобі часто сварили, адже мої зошити були повністю розписані розмальовані. На аркушах красувалися навіть шаржі вчителів. (ред. – посміхається)
.jpg)
Про стиль Spray Paint Art я дізнався випадково від брата. Він показав мені відео, де хлопець малював, використовуючи балончики з фарбою. Мене це відразу зацікавило і неабияк захопило. Пройшов певний час і я знову зустрівся з цим стилем в Португалії. Мені пощастило познайомитися з художниками, які професійно малювали картини на вулиці, використовуючи тільки балончики з фарбою, ганчірку і пальці. Вони помітили не тільки мою цікавість до їх творчості, а й бажання вчитися. Я вдячний їм за всі поради, майстер-класи і деякі таємниці. Повертаючись в Україну, я твердо вирішив, що буду займатися цим серйозно.
Подолання бар’єру
Спочатку я просто малював для себе в гаражі. Мій друг помітив, що в мене непогано виходить і, знаючи про мою важку фінансову ситуацію, запропонував вийти на вулицю. Важко було спочатку подолати бар’єр, адже ти не до кінця впевнений в своїх силах, не можеш спрогнозувати, чи сподобається це людям. Перша робота, на моє велике здивування, вийшла дуже класною. Я навіть не очікував, що її куплять відразу на вулиці. Захоплення людини, яка придбала мою першу картину, послугувало поштовхом до того, що я більше не соромився працювати на публіці. Я став впевненим у собі та тому, що роблю.
Наставники і учні
Прикладом наслідування для мене є художник Брендон Макконел. Саме його я бачив у відео, яке мене так захопило. Він, до речі, перший і єдиний побудував на цьому стилі малювання великий бізнес. Цей художник, не дивлячись на свою популярність, дуже проста і відкрита до спілкування людина. Ми контактуємо через Фейсбук. Я показую йому свої картини, він дещо підказує, оцінює, критикує. Саме його критику я ціную найбільше.
До речі, у мене вдома нема жодної своєї картини, тільки дві рамки на стіні висять. Мої роботи подобаються мені тільки в перші хвилини їхнього життя, тоді вони ще такі теплі і я особливих недоліків не бачу. Це як хліб з пекарні: ви хочете з’їсти його відразу, коли він ароматний і свіжий, а не через тиждень, коли покриється цвіллю.
Я до сих пір відчуваю радість від того, що роблю, не дивлячись на те, що це мій основний вид заробітку і у мене немає жодного дня, коли я не малюю. Мені подобається, коли мене оточують люди, коли питають: «Ой, а як ви це робите?». Я люблю їх дивувати і готовий навчати інших, пояснювати техніку зовсім безкоштовно. Проте, дуже мало бажаючих вчитися. Далі слів справа не йде. А подібне малювання – це дуже складний процес, не дивлячись на те, що виготовлення картини займає тільки 15 хвилин. Ну і малий відсоток людей може вийти на вулицю і подолати бар’єр. Хоча один учень у мене все-таки є. Єдиний, який проявив ініціативу і не на словах щось робить. Він живе в Євпаторії.
Складності професії
В кожній роботі є свої труднощі. Мені, наприклад, дуже важко малювати масляними фарбами. Я цього, чесно, навіть робити не вмію. У тому стилі, в якому я працюю вже 3 роки, найважче вміти правильно обирати фарбу, точніше знати її консистенцію. Для однієї картини я можу використати рідку фарбу, напівсуху і так зване «запилення». Проте замало володіти технікою. Справжньому митцеві потрібно 10% вміння, 10% таланту і 80% фантазії.
Я малював на вулицях багатьох міст. Люди завжди однаково реагують – їм подобається, це для них щось нове, адже подібну техніку можна зустріти тільки за кордоном. Мої картини бачили не тільки в столиці, але і у Львові, Сімферополі, Ялті, Євпаторії і звичайно ж в Ужгороді, куди я з радістю повернувся після своїх мандрувань.
Натхнення – це люди
Мене дуже підтримує дружина. Я відчуваю себе спокійним, коли вона поряд. Люблю працювати у її присутності. Але люди мене теж неабияк надихають. Малюючи, я чую їхні голоси, ловлю шум, який вони створюють, аж раптом настає тиша і все навколо завмирає. Ця тиша приносить мені велику радість, вона є ознакою того, що я догодив оточуючим, заволодів їхньою увагою.
Зараз мене можна рідше побачити на вулиці, бо постійно запрошують на виставки і ярмарки, які я намагаюся відвідувати. Це забирає від мене багато часу, адже потрібно ретельно готуватися. Влітку багато різноманітних заходів відбувається в Україні і мені всюди хочеться встигнути, але я обіцяю, що найближчим часом частіше виходитиму до людей.
Про плани
Спочатку мені б хотілося побувати на якихось грандіозних пленерах художників, які малюють в такому ж стилі, як і я. В Україні, на жаль, таких не багато. Виставка власних робіт – це поки для мене розкіш. Я просто фізично не можу підготувати певну кількість робіт для неї. Були моменти, коли я вже намалював картин 20-30 і постійно так стається, що їх розбирають.
Крім того, нещодавно з’явився новий напрям у моїй роботі – дарую гарні емоції нареченим. На одному весіллі ми влаштували цілу виставу: я малював картину великого розміру під світлом ліхтарів. Було неймовірне шоу, яке всім надовго запам’ятається.
Я думаю, що буду продовжувати малювати тільки в цьому стилі. Я знайшов себе, добре розумію це мистецтво і мені подобається осягати те, що інші не можуть. І якщо навіть у старості я погано бачитиму, то малюватиму навпомацки (ред. – сміється). Хоча професіоналом мені назвати себе важко, не дивлячись на те, що в Україні я один з небагатьох, котрі працюють у стилі Spray Paint Art.
Якщо людина вважає себе найкращим, то це крапка у розвитку. Я осягаю глибину мистецтва і переді мною відкривається тисячі дверей, у які ще потрібно зайти. Впевнений, що ще багато цікавого попереду.
Віолетта Цап, Varosh
Фото: Андрій Кирилюк
