Перш ніж взяти в руки пензель та спробувати стати професійним художником 26-річному хлопцеві довелося губитися у сумнівах, покинути виш та попрацювати комірником.
– Я закінчив Ужгородський коледж мистецтв ім. А.Ерделі, а з Закарпатського Художнього інституту пішов. У цьому – моя провина, безглуздий вчинок молодості. Я вивчав художню кераміку, провчився всього півроку. А потім були різні роботи. Щоразу я приходив до думки, що хочу почати малювати. І в якийсь момент мене підтримала у цьому рішенні й дружину. Уже 5 рік малюю професійно.
Роберт згадує і про фактор батька – успішного художника, творчістю якого захоплюються, щоправда, більше за кордоном, ніж в Україні.
У творчих пошуках молодий митець наголошує і на впливі міста.
– Мукачево – маленьке компактне містечко. Для мене це ідеальне місце, мені тут все подобається. Найбільше – старі будівлі, часів Австро-Угорщини. Я шукав себе у різних жанрах і поступово зрозумів, що міські пейзажі – дуже цікавий жанр, особливо вечірні міста. Та і починав я малювати прямо на вулиці: виходив до художньої школи і працював прямо посеред людей. Зараз уже таке рідко практикую, адже це дуже виснажливо і люди заважають зосередитися. Тому гуляю містом, шукаю сюжети, фотографую їх і вже вдома малюю.
У жанрі міських пейзажів Роберт радився з іншим мукачівцем – відомим художником-постером Віктором Швайко, який мешкає в Нью-Йорку. А рівнявся на представників Барбізонської школи живопису, їхню техніку.
– Це постімпресіонізм. Звісно, мазки у мене ще слабуваті, та і я не з тих багатих художників, які можуть дозволити собі брати багато фарби. Між іншим, дух Барбізонської школи відчувається і в роботах Міхая Мункачі.
Роберт малює маслом, хоча в Європі воно значно дорожче за акрил, якому віддають перевагу більшість саме з цієї причини.
Одна з цілей молодого художника – створити колекцію міських пейзажів Мукачева та організувати персональну виставку.
– Для цього потрібно хоча б 25 робіт. Це десь рік роботи. Хоча можна і за місяць.
Інший задум – вуличні бездомні музиканти в різних куточках України. Роберт має амбіцію представити цю колекцію в столиці, можливо, Pinchuk Art Centre.
Головний бар’єр у планах – необхідність заробляти на життя.
– Мені вдається продавати в середньому 6 робіт на місяць. Переважно, через інтернет. Хоча найдорожчу придбали у мене на вулиці за 200 доларів. Замовляють роботи переважно кияни. Чому їм так до вподоби міські пейзажі Мукачева – навіть не скажу.
Вже незабаром читайте на Varosh про батька Роберта – Артура Брагінського, одного з найбільш затребуваних у світ художників у жанрі ню.
Дмитро Тужанський, Varosh.com.ua
Фото: Рома Кайман
