Цього року галереї "Коридор", розташованій у будівлі на Пархоменка, 7, виповнилося 15 років. За тривалий час просторе приміщення другого поверху, як і Майстерня-музей Павла Бедзіра, перетворилося на експозиційну площу, де відбуваються виставки сучасного мистецтва та неформальне спілкування художників. За весь час існування "Коридору" тут було реалізовано понад 25 виставок.
Відсутність будь-якої згадки про цю подію у медіа-просторі, з одного боку каже про відсутність мови про “Коридор” як альтернативний виставковий простір і пояснюється локальністю контексту, герметичністю мистецької спільноти, “річчю-в-собі”. Пересічний житель міста про Коридор ніколи не чув. Практикою не-пригадування та не-розголосу спільнота, таким чином, сприяє створенню прогалин у власній історії та історії мистецтв зокрема.
З іншого, сьогодні без Коридору складно уявити мистецький процес Ужгорода. Не призначений для виставок, цей простір став альтернативою для тих, хто мислить ширше традиційних форм художнього висловлювання.
Нагадаємо, чому сьогодні варто позначати “Коридор” як місце альтернативного художнього процесу, що вагомо вплинуло на формування поглядів та об’єднало кілька поколінь художників, та чому варто про це пам’ятати.
Відлік “Коридору” почався ще у 70-х роках, коли приміщення другого поверху були призначені під художні майстерні членів Спілки художників УРСР. В одному з приміщень знаходилась майстерня, в якій працювало подружжя художників Павло Бедзір та Єлизавета Кремницька – представники нонконформізму в мистецтві ХХ століття – напрямку, що тримався осторонь радянської пропаганди, хоч і переважно існував за її гроші.
Наприкінці 80-х із Павлом Бедзіром, митцем та філософом, познайомилися студенти училища декоративно-прикладного мистецтва (сьогодні – коледж мистецтв ім. А. Ерделі – прим.) – художники Павло Ковач, Михайло Сирохман, Мирослав Олексяк та ін. Павло Бедзір розповідав молоді про сучасне мистецтво, європейську літературу, східну філософію та навчав йоги, що, вочевидь вирізняло його підхід у спілкуванні та творчому методі із його сучасниками. Бедзір та Кремницька дізнавалися про новітні мистецькі процеси переважно з угорськомовної преси.
У 1990-х у невеликому коридорному приміщенні за ініціативи Павла Ковача-старшого та Михайла Сирохмана проходять перші самоорганізовані виставки, серед них і “Оп-артівська виставка”, де були представлені графічні роботи Бедзіра.
Після смерті Павла Бедзіра у липні 2002 року, 27 січня у день його народження відбулася перша імпровізована виставка, що стала точкою відліку заснування неформальної галереї.
Активна діяльність “Коридору” як галереї почалась у 2011 році. З 2011 року “Коридор” в особі художників Павла Ковача-старшого, Петра Ряски, Павла Ковача-молодшого, Антона Варги, Станіслава Туріни та Юрія Білея продовжує функціонувати як майданчик для реалізації сучасних художніх проектів. У березні 2011 року вперше в рамках фестивалю сучасної поезії та еротики “Березневі коти” тут відбувся груповий проект “ІО 33 дерева”. Невдовзі на базі галереї стартував довготривалий проект “Тимчасова виставка”, що мав на меті експонування художніх об’єктів, створених тільки для даної виставки впродовж доби або кількох днів. Куратором даного проекту є художник Петро Ряска.
У Музеї-майстерні Павла Бедзіра діє бібліотека, левову частину якої складають книжки про мистецтво та філософію. Кожен може підтримати діяльність галереї, подарувавши бібліотеці книгу або роблячи фінансовий внесок.
У червні-липні цього року планується презентація каталогу Галереї Коридор.
Катерина Тихоненко, Varosh
Фото: Андрій Кирилюк з виставки “Мініатюри: ноктюрни“