Тім Бертон і Крістофер Нолан – великі режисери, які створили власні образи основного антагоніста захисника Ґотема Бетмена у фільмах 1989 року (Бертон) та 2008 року (Нолан).
Джокер бертонівських та ноланівських часів – геній злочинного світу, хитрий, підступний харизмат. Він великий художник, експресіоніст, який не просто відображає суб’єктивне світобачення через своє «Я», а намагається конструювати нову соціальну реальність – через злочини, створення хаосу, соціальні конфлікти.
Квінтесенцією всього джокерівського було відображено у фільмі Крістофера Нолана «Темний лицар», де Джокера просто геніально зіграв Хіт Леджер. Власне отримав посмертного Оскара за роль. А ввесь світ аплодував стоячи.
Проте Джокер завжди залишався всього антагоністом Бетмена, темного лицаря, захисника Ґотема. Без Бетмена не існує Джокера. Власне це і говорить у відповідь на питання Крістіана Бейла (Бетмена): «Чому ти мене хочеш вбити?», – сам Леджер (Джокер) відповідає: «Я не хочу тебе вбити. Що я без тебе буду робити?!».
І ніколи історія Джокера не була розкрита. Звідки взявся головний геній злочинного світу? Яка його головна мотивація? Проте сьогодні ми маємо тренд на розкриття власне мотивації злочинців. І відповідь не забарилася.
Від режисера популярних комедій «Похмілля у Вегасі» ми отримуємо історію, де Джокер стає головним протагоністом у власному однойменному фільмі. Багато фанатів кинулися заповнювати зали кінотеатрів, щоб дізнатися ніколи раніше не розкриту історію.
У результаті задоволені всі. Кінофіли – фантастичним розкриттям історії Джокера та потужною соціальною драмою, інші просто любителі кіно – просто потужною драмою.
Давайте по порядку. У фільмі Артур Флек, якого грає Хоакін Фенікс, – звичайний мешканець одного з забутих районів Ґотема, живе з мамою, підробляє клоуном, мріє стати стендап-коміком і виступати на одному з популярних шоу. І має психічні розлади, що у стресових ситуаціях викликає сміх. Той самий, знаменитий, джокерівський сміх.
Вимушено через згортання соціальних програм перестає приймати ліки, дізнається свою історію дитинства і багато інших подій, коли життя пішло не просто вниз, а дуже, дуже глибоко під землю.
Здавалося б звичайна історія. Багато таких. Але у цьому власне і сенс. Наскільки у деталях, художньо вдало показано історію однієх (багатьох) людини, яка втрачає все… Сильний соціальний конфлікт, розрив між багатими і дуже багатьма дуже бідними. Коли є велика кількість «артурів флеків» і Томас Вейн – багатий, власник міста, кандидат в мери. Зовсім інша реальність, яку ми звикли бачити у фільмах. Тут багаті багатіють, а бідні стають ще біднішими.
І власне тут розмивається межа між добром і злом. І постає питання, якщо межі немає, тоді ти самостійно визначаєш, що є добром, що є злом, які внутрішні рамки ти готовий визначити для себе? Яка межа злочинів для тебе стає виправданою? І взагалі, чи може існувати обставина, коли злочин стає виправданим?
І такий соціальний конфлікт, відсутність межі між добром і злом, у фільмі показано просто фантастично. Вже нікому не хочеться закрити очі. Вже не вийде не помічати. Соціальна реальність – вона інакша, жорстока, конфліктна. І ніколи не знаєш, коли і через що може статися вибух. Що таке справедливість і правосуддя бідний середнього віку чоловік з бідного кварталу сприймає інакше, ніж білий багатий керівник компанії цього ж міста. Тепер ніхто не сміється.
Коли хтось скаже «Я – клоун». Кожен з нас «клоун», і може навіть нас 45 млн. І тоді хвиля у один раз заносить всю еліту. Через вибори (Україна), електоральну революція у США чи Франції, Італії. Чи через соціальну кроваву революції у Ґотемі.
Цей фільм про нас з вами. Про наш сучасний світ, який більше не можна не помічати.
Протягом всього фільму ти не знаєш остаточного свого ставлення до будь-кого. До Артура – він добро чи зло, ти відчуваєш і співчуття до нього і засудження одночасно. У тебе суперечливе ставлення до Томаса Вейна, до ведучого комедійного шоу (грає Роберт Де Ніро), до соціальних служб, до поліціїї. Тебе просто розриває.
І тут знову критики скажуть – банально. Маленька людина образилася на світ, витягла револьвер і почалося. Тодд Філліпс дуже класно обходить всі штампи. Спочатку кидає тебе здається у банальність, коли у тебе думка «А от це навіщо, банально…», одразу робить поворот вправо, струшує, і робить «Вау ефект». Такі віражі перетворюють фільм на щось прекрасне.
А Хоакін Фенікс. Будь-ласка, Оскар у студію за кращу акторську гру. Фенікс не просто показав перевтілення аутсайдера Артура Флека у зловісного Джокера. Фенікс настільки потужно зіграв, він просто став Джокером. Вбив Артура Флека, соціально деконструював як людину, і створив Джокера. Це не було перевтілення. Це була смерть одного і народження іншого.
Роль медіа. Як народжуються символи, як починаються революції, як створюються і помирають герої – роль медіа у всьому цьому показано яскраво. Без картинок телебачення, без шпальт газет, можливо, історія б розгорнулася інакше.
Дискусія навколо фільму. Після прем’єри фільму західні топові видання словами своїх колумністів розгорнулися критикою фільму: глянцевий маніфест, не дуже проникливий чи політично витончений, хтось навіть побачив у фільм расового протистояння і взагалі відсилки до марвелівської «Чорної пантери». Звичайно окремою темою було численні звинувачення у фільмі у закликах до насилля на соціальному грунті – багаті проти бідних, народ проти еліти тощо.
Проте тут можна сказати тільки одне – якщо ми не хочемо чогось не бачити, не означає, що цього не існує. Існує, поруч з нами.
Дань великому Новому Голівуду. Реферанси у бік Мартіна Скорсезе і його фільмів «Таксист» та «Людина комедії» – це не копіювання, а дань великому Новому голівуду 70-80-х рр. Джерело натхнення сучасного режисера великими робота Скорсезе. Відсилки робили настільки очевидними, щоб кожен вже здогадася. Що вже сказати, що Скорсезе розглядався на роль продюсера фільму Джокер.
І наостанок. Хто кращий – Хіт Леджер чи Хоакін Фенікс. Я не знаю. Обидва геніальні.
У підсумку. Дивитися обов’язково – 9 з 10.
Іван Лукеря, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
