Головна Люди Валентин Штефаньо: У кожному регіоні має бути солодка родзинка, заради якої долатимуть кілометри
Валентин Штефаньо: У кожному регіоні має бути солодка родзинка, заради якої долатимуть кілометри
Валентин Штефаньо: У кожному регіоні має бути солодка родзинка, заради якої долатимуть кілометри

На превелике задоволення своїх шанувальників закарпатський кондитер-шоколатьє Валентин Штефаньо частенько експериментує зі смаками і рецептами. Вдалих результатів не приховує, а щиро ділиться ними з любителями солоденького.

Не так давно вітрина авторських кремових десертів кондитерської «Shtefanуo Valentyn&Valentina» поповнилася новинкою. Varosh тоді долучився до створення презентаційної партії десерту «Еспас» та став одним із перших, хто куштував космічний витвір.

А тепер ми вирішили поспілкувалися з Валентином про його нинішню діяльність.

– Усі твої десерти неймовірно смачні і не схожі один на одного. У чому особливість, скажімо, «Еспасу»?

– У лінійці десертів мені захотілося мати щось таке, що буде мати незрозумілий смак, щось абсолютно нове, якась нова планета. Але все повинно бути гармонійним. Виношуючи цю ідею, я пробував сумістити смаки, які нашим гостям незвичні: праліне, манго, маракуя, ніжний бісквіт. Ансамбль смаків і зовнішній вигляд виробу повинні були говорити самі за себе. Тому «Еспас». У перекладі з французької це означає «космос». Вийшов ось такий собі «космічний» десерт.

– Як народжуються рецепти у твоїй уяві?

– Ідея приходить абсолютно випадково. Навіяти її може якийсь смак, який нещодавно спробував. А може бути щось абстрактне. Головне, відразу це записати. Бо завжди хочеться зробити всього дуже багато, але потім важко згадати.

– Зараз у тебе на вітрині понад 15 кремових кондитерських виробів. Але мені здається, все ж таки саме торт «Ужгород» залишається в ТОПі. Це той самий колишній «Ужгород», чи його рецептура після конфлікту з твоїми партнерами змінилася?

– Рецептура мого торту незмінна з 2010 року. І вона зареєстрована в системі GS1, де присвоюють виробам штрих-коди. Єдине, що нещодавно я йому повернув колишній зовнішній вигляд. Раніше він горіхами не обсипався, а зараз за рахунок цього я більше фундука додав всередину.

– Де в місті можна купити саме твій торт «Ужгород»?

– У наших бутіках «Shtefanyo Valentin & Valentina» на Духновича, 16 і площі Ш.Петефі, 18, а також у супермаркеті «Дастор».

– В Інтернеті і соціальних мережах є багато інформації про те, чому і як ти розійшовся зі своїми партнерами. Подейкували, що ти взагалі припинив працювати. Справді були думки про повне закриття?

– Було таке. У 2017 році ми розійшлися з партнерами. У них було своє бачення збуту продукції під моїм брендом, у мене – своє. Після цього вони створили свій бренд, змінили зовнішній вигляд торта «Ужгород», коробку. Ми перестали працювати разом. А оскільки під час роботи я користувався їхнім обладнанням, то залишився без виробництва, людей, грошей. Неприємна ситуація, багато брехні навколо цієї історії і мені прикро, що нам так і не вдалося розійтися мирно. Був час, коли я думав закритися, не працювати, тому що нема виробництва. Але друзі, близькі, знайомі не дали мені цього зробити. Вони сказали, що купа людей мене підтримують, і що я просто не маю права знехтувати ними.

– В результаті люди тобі допомогли зібрати гроші на нове обладнання?

– Так, друзі, близькі зібрали гроші, щоб я закупив мінімальне обладнання – печі, міксер, морозилку, форми для тортів. Якась людина, яка не захотіла назватися, передала мені 100 доларів. Цю купюру я помістив у рамку і вона висить у мене вдома як нагадування про те, що не можна опускати руки.

– Чого навчила тебе ця історія?

– Ні в якому разі не зупинятися. Бо це перша ознака того, що далі ти будеш робити щось або повільніше, або гірше. Треба робити максимально, що можна зробити. І напевно Бог нам дає стільки, скільки ми можемо витримати. Не більше. Тепер я думаю, що так і повинно було статися. Свою роботу я не сприймаю більше як бізнес і більше я отримую позитиву від того, що люди отримують задоволення.

– Чому ти відмовився від ідеї просуватися вглиб України або виходити на зовнішній ринок?

– Як би тобі пояснити? Ну от, наприклад, візьми оригінальний торт «Захер». Він продається тільки в одному місці у Відні і всі мріють туди потрапити. От і я хочу, щоб у кожному регіоні було щось унікальне, за чим варто їхати. Не насолоджуватися цим у себе вдома, а приїхати і спеціально скуштувати. Кожен регіон повинен мати свою солодку родзинку, заради якої туристи ладні були б долати багато кілометрів.

– Як у тебе самого складаються стосунки із солодким? Скільки тебе знаю, ти не гладшаєш, у тебе немає діабету і ти так само по-дитячому любиш тістечка.

– Із цим все гаразд. Все залежить від того, як ти сам ставишся до того чи іншого продукту. Я вважаю, що людина до їжі повинна ставитися з повагою. Їжа не повинна бути, як бензин для машини. Ми – те, що ми їмо.

– Любиш десерти, які приготував хтось інший?

– Більше, ніж власні. Смак своїх десертів я вже знаю. Навіть у процесі створення нового десерту я знаю, яким він буде на смак і деколи навіть не цікаво його пробувати. Людина, коли щось нове куштує, відчуває емоції. Перша емоція – це секрет. А коли ти вже готовий до сюрпризу, то це вже не сюрприз. Зовсім інша справа, коли ти пробуєш щось, що приготував хтось інший.

– Як бути із захопленням людей здоровим способом життя і популярною сьогодні відмовою від цукру?

– Я думаю, що будь-яка тотальність так чи інакше призводить до якихось наслідків. Що забагато, то не здорово. І не здорово себе обмежувати у всьому. В результаті одне лікуємо, інше калічимо. Коли ти хочеш і змушуєш себе від чогось відмовитися, страждають інші системи, мозок і т.д. Якщо з повагою ставитися до їжі, то і зловживання солодким не буде. Що поганого в тому, щоб прийти один раз на тиждень і отримати задоволення від солодкого? Повірте, від цього не зміниться фігура. А позитиву в рази буде більше, коли ви отримаєте задоволення, чи когось пригостите смачненьким.

– Знаю, що ти ніколи не стоїш на місці, постійно навчаєшся, відвідуєш майстер-класи. У кого переймав досвід останнім часом?

– Недавно був на майстер-класі Домініка ля Фушера, який приїздив до Києва. Це хороший булонжер, сам родом з регіону Бретань. Два тижні з ним працював, асистував, навчився робити хороший хліб. Я хотів підвищити свій рівень випікання хліба, перейти на більш професійну піч. Тепер печу хліб без дріжджів на заквасці, якій вже 15 років і яку Домінік привіз із Франції.

– Телепроект «Сюрприз, сюрприз!» подарував тобі майстер-клас з Крістофом Мішалаком. То ви, врешті, зустрілися?

– Колись я навіть мріяти не міг про зустріч з ним, настільки це для мене недосяжна особистість. І подарунок телепередачі був фантастичним. Але якраз після проекту і сталася у мене вся ця трансформація бізнесу. Я змушений був працювати повністю сам і тому не зміг поїхати на подарований майстер-клас. Квитки і проживання в готелі пропали. Але сталося так, що у квітні Мішалак приїжджав до Києва на запрошення компанії DGF, а у мене була можливість попрацювати на фестивалі. Коли він мене побачив, то впізнав і запитав, коли я приїду. Тобто навчання залишається в силі, він мене чекає і я приїду, як тільки зможу. Це крутий кондитер. Не складний. Але іноді треба витратити все життя, щоб навчитися робити просто. Він робить неймовірно прості і смачні речі.

– Чи продовжуєш ти робити святкові торти?

– Ні, сьогодні не займаюся цим так масово, як раніше. Якщо попросять друзі, то зроблю. Зараз мене більше цікавить вітринна кондитерка і хліб. Буду працювати у цьому напрямку, постійно щось міняти, знаходити нові рішення, смаки. Наразі це для мене основна задача. А там буде видно.


Читайте також:


Лариса Липкань, Varosh

Фото: Карл Смутко

6 грудня, чт, 16:44     0 460

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити