Пара циніків та провокаторів з програми телеканалу ТЕТ виявилася дуже цікавими та відкритими співрозмовниками.
Звичайно, все інтерв’ю Олексій та Дарина постійно жартували і по-черзі заходилися сміхом, тому либонь не половину довелося, так би мовити, підкоротити. Гаразд, будемо відвертими, просто видалити. Не певні, що це допомогло з точки зору змістовності, але загальний настрій, сподіваємося, нам вдалося передати.
У Мукачеві команда "Дурнєв+1" знімала 2 дні – минулу п’ятницю та суботу: Олексій та Даша поєднали роботу з відпочинком: і програму записали, і привітали нічний клуб Happy Room з Днем народження, добряче відірвавшись на святкуванні.
– Як вам прогулянка Мукачевом? Ви ж тут вперше, тим паче на зйомках.
Олексій: Да, трошки погуляли містом, були навіть у мера Мукачева. Золтан! (Олексій схрещує пальці). Знаєте, є такий фільмі з Ештаном Кетчером – "Де моя тачка, чувак", а у ньому антигерой – іноземний загарбник Золтан. І всі його підлеглі ось так віталися з ним, гучно викрикуючи його ім’я і схрещуючи пальці. Так само ми привіталися з вашим мером.
– Золтан Золтанович гарно тримався?
Олексій: Мер у вас, до речі, дуже класний.
Даша: Мабуть, він дивився цей фільм.
Олексій: На всякий випадок ми сказали йому, що з фільмом пов’язаний не він, а його батько… Ще ми бачили у вас в центрі пам’ятник Володимиру, який хрестить Ярослава…
– Взагалі-то це пам’ятник Кирилу та Мефодію…
Олексій: Ааааа… дивно, нам туристи з Донецька, яких ми зустріли неподалік, сказали, що це саме Володимир і Ярослав.
Також ми ще бачили пам’ятник русинам. Нам пояснили, що спочатку 77 бричок їхали з Москви у Варшаву, зламалися у Мукачеві й 77 старійшин-русинів залишилися тут. А потім ще була друга хвиля переселенців, коли запустили перший поїзд Москва-Варшава.
– І хто це вам таке розповів?
Олексій: Жінка одна щокаста.
Даша: Вусата!
Олексій: Ні, щокаста, у спортивному костюмі клубу Реал Мадрид.
– Гаразд, як вам загалом закарпатці, чи достатньо ерудовані та комунікабельні?
Олексій: Дуже приємні у вас люди. Хоча одного разу нас мало не побили, але добре, що з нами була охорона.
– Таке, мабуть, трапляється в кожному місті, куди приїздите?
Олексій: Ну… да. Нас взагалі-то не надто люблять.
Даша: Чому? Мене люблять. Я просто зазвичай в номері сиджу й нікуди не виходжу.
– Поділіться своїми правилами якісного тролінгу. Можна навіть заповідями.
Олексій: Перша заповідь – не смійся. Друга заповідь – "прилюбодєйствуй". Третя – кивай. Кивай, не смійся, прєлюбодєйствуй! О! (піднімає палець до гори)
– Супер. Тепер про ваші навики як діджеїв. Вони є чи нема?
Олексій: Давайте будемо відверті, Даша в цьому взагалі нічого не розуміє. Вона просто знаходиться поруч зі мною, з маестро (заходиться гучним сміхом) і танцює. Інколи. А я виконую музичні замовлення публіки.
– Тобто DJ-сети ви не готуєте заздалегідь, а імпровізуєте?
Олексій: Ну я знаю наперед, що попросять. Точно "Белые розы". Ну і "Все танцуют локтями".
– Хто навчив вас грати за пультом?
Даша: Це Льоша навчився.
– Де? У кого?
Даша: Вдома. Сам (посміхається).
Олексій: У Даші вдома. Це було ще до того, як вона мене покинула… (Олексій посміхається, Даша заходиться гучним сміхом)
Після цих слів минуло лише 15 хвилин і Олексій разом з Дашею з’явилися за пультом, натовп заповнив танцювальний майданчик і почав лунати "progressive trance".
Серйозні хлопці, які вирішили спостерігати за цим DJ-сетом біля бару почали перешіптуватися: "Ого, він шарить, не то що Яма…"
Ну, але вже за 15 хвилин клуб поринув у колективний екстаз з повітряними кульками, такими ж поцілунками, залицяннями…
Varosh
Фото: Рома Кайман
