Один з найбільш затребуваних танцівників країни днями приїхав до Мукачева з ексклюзивним dj-сетом у нічному клубі Happy Room. Ми поспілкувалися з ним рівно 7 хвилин і 16 секунд і розпитали про роботу, відпочинок та життя.
– Коли ви почали займатися діджеїнгом?
– Три роки тому – абсолютно випадково. Для одного проекту мені потрібно було навчитися. Я щоденно протягом місяця ходив до студії і брав уроки. Після того, як у мене почало щось виходити, я зрозумів, що мені це подобається. Потім вже почали з’являтися пропозиції виступати з діджей-сетами. Тому мені довелося свої навички закріплювати та вдосконалювати. (ред. – посміхається)
– "Почало виходити" – це за вашими відчуттями чи вам казали це професіонали?
– І те, й інше. І це було дуже приємно.
– Як часто ви сьогодні виступаєте, як діджей?
– Практично щомісяця у мене є два-три виступи.
– Це поза танцювальним графіком?
– Звісно. Усе це паралельно. У жодному разі це не на шкоду танцям. Якщо графіки хоча б трохи не співпадають, то я, звісно, обираю танці. Але якщо дата вільна і мене готові бачити у якомусь куточку країни, як, до прикладу, сьогодні у Мукачеві, то я завжди радий приїхати.
– На Закарпатті ви вперше?
– Років п’ять-шість тому я був Ужгороді на концерті з Наталкою Могилевською. Це було у рамках загальноукраїнського туру.
– Цього разу ви вже встигли десь побувати у Мукачеві чи дорогою до нього?
– Ми вечеряли у Поляні з видом на гори. Було дуже гарно. Що ж до Ужгорода та Мукачева – то погуляти, на жаль, не вдалося.
– Ви багато подорожуєте?
– Намагаємося. Минулого літа на машині проїхали десять країн, сім тисяч кілометрів – проїхали усю Європу. Цьогоріч вже були у Дубаї, Тунісі. Сподіваюся, що через місяць полетимо в Америку – це моя давня заповітна мрія.
– Є улюблене місце, місто, країна?
– Враховуючи те, що ми вже кілька разів відпочивали у Дубаї, то сьогодні, напевно, найбільше тягне саме туди. Там є усе. Це цікавий мікс з пляжів, природи, шопінгу та нічного життя.
– Чи багато молодих танцівників відкриваєте для себе через телепроекти, у яких берете участь?
– Молоді танцівники продовжують приходити і щороку на їхньому фоні я себе відчуваю усе більш дорослим, досвідченим і мудрим. Їх вже багато з’явилося, і я переконаний – ще з’явиться. Мені лише хотілося б, аби тим, хто приходить на шоу, це справді допомагало. Аби це не лише займало їхнє життя на три місяці, а справді допомагало розвиватися.
Є, звісно, ті кому це вдається: люди відкривають свої школи, ставлять шоу-програми, виступають з зірками, стають затребуваними хореографами.
– У "Танцюють всі – 4" переміг мукачівець Василь Козарь. Він, до слова, вже також відкрив власну школу у Києві. Чи спілкувалися ви з ним?
– Так, звісно, ми знайомі. Він дуже хороший і працелюбний хлопець. Якщо бути відвертим, то за рік до того, як він потрапив до фіналу шоу, я не покладав на нього великих сподівань, навіть не був упевнений чи є у нього талант. Це був просто здібний, класний хлопець. Але той рік, який ми йому дали, він витратив за призначенням. Він повернувся і показав, що здатен досягати максимальних результатів.
– У вас є вже шість танцювальних шкіл: у Києві, Запоріжжі, Івано-Франківську, Донецьку, Харкові, Одесі. Що далі?
– Більше їх не буде, хочеться навчитися керувати принаймні тими, що вже є сьогодні.
– На Закарпатті вам не пропонували відкрити школу?
– Пропонували, але то було не серйозно.
– Чому ви не стали істориком? (ред. – батьки Влада – історики)
– Мені завжди це здавалося дуже нудним. Не можу сказати, що я був надактивною дитиною, але все ж і не настільки посидючим, аби вивчати історію, дати, визначення.
У восьмому класі я захопився правознавством. Навіть досяг певних успіхів – виграв обласну і району олімпіади. Але через рік довелося обирати: або юриспруденція, або танці. Зрозумів, що друге мені більше до душі. Саме тому сьогодні ми з вами і спілкуємось. (ред. – посміхається)
Varosh
Фото: Рома Кайман
