Українські підприємці продовжують евакуйовувати свій бізнес на більш безпечні території країни. За словами першої віцепрем’єр-міністерки – міністерки економіки Юлії Свириденко, 300 компаній перевезли виробничі потужності та персонал за програмою релокації, 121 із них повернулася до роботи.
Ми продовжуємо розповідати історії українців, які врятували свій бізнес і відновили роботу в Закарпатті.
Далі — пряма мова.
Мене звати Святослав Сиваш. Я власник бренду Mureli, що створює шкіряні вироби: подарункові кейси, органайзери. За освітою — ІТ-спеціаліст. Мені завжди було цікаво винаходити щось. У 2018 разом з дружиною у Вишгороді започаткували маленький сімейний бізнес, з майстернею вдома. До 24 лютого 2022 у нас була команда з 9 людей, кожен чітко розумів свої завдання, була простора майстерня і випрацювана модель бізнесу. Напередодні вторгнення ми якраз збирались масштабуватись, вклали кошти: збільшили ресурс на розробку нових моделей, розширили рекламний бюджет.
Останні дні перед вторгненням росії ми працювали до опівночі. Ми теж до кінця не вірили, що можлива повномасштабна війна, просто вирішили працювати більш посилено.
Ранок 24-го. Перший удар в Україні прилітає у нашу військову частину, що за 200-300 метрів від будинку. Ми з дружиною зірвались з ліжок, побігли до дітей і почали збирати необхідне. Спустились у підвал, він у нас великий і надійний. Я почав по черзі набирати нашу команду, щоб дізнатись де вони й запропонувати сховище у нас. До когось зміг додзвонитися, до когось ні. 21 день з нами у підвалі була частина моєї команди, це вже як частина родини, зараз ми навіть спимо разом.
Пам’ятаю, у перші дні вторгнення ми наробили багато коктейлів Молотова. Потім, я ухвалив рішення евакуйовуватись разом з бізнесом.
Майстерня — наша 3-я дитина. Я не бачив сенсу їхати сім’ї без бізнесу.
Коли ти під обстрілами та бомбардуванням, у зоні активних бойових дій, рішення ухвалюєш швидко, і можливості з’являються теж дуже швидко. Наприклад, за 2 дні ми знайшли автомобілі, на яких перевезли себе та майстерню. Нам просто віддали авто сусіди, розповіли як дістати ключі від їх будинку, де знайти їх сейф і т.д. Так ми “пограбували” сусідів з їх дозволу (ред. — посміхається).
Найважче в евакуації бізнесу — робити все під гучні вибухи. Я постійно пришвидшував колег. Вже в дорозі через сайти оголошень знайшов нам нове приміщення для майстерні-житла.
Їхали в Ужгород трьома авто: ми забрали 90% матеріалів, всі потужності, але важливі робочі меблі не вдалось перевезти через розміри.
Ми відновили свою роботу близько місяця тому, всі стараються. Наше перше замовлення, зроблене в Ужгороді — партія обкладинок для посвідчень ТрО Києва. Ми відклали всі інші замовлення, щоб допомогти нашим військовим. Зробили по бартеру — нам шкіру, а ми готові вироби. Річ у тім, що запаси шкіри у нас вичерпуються, а дістати матеріали зараз неможливо — заводи з виробництва шкіри не працюють. Нам передали залишки із вцілілих складів України. Дружина вже встигла з’їздити у Словаччину за матеріалами. Але це складно логістично через те, що у шкірі розбираюсь тільки я, тому доводиться їздити по кілька разів.
Зараз тут в Ужгороді не вся команда, частина роз’їхалась Україною, але я вже збираю всіх, тому що тут у нас багато замовлень. Поки що найбільша проблема з працівниками — поселення, організувати роботу не складно, а от знайти житло в Ужгороді поки дуже складно.
Як буду святкувати перемогу? На червоній площі, з факелами.
Мої батьки зараз у Нових Петрівцях, їх обстрілювали градами, з деякими родичами немає зв’язку. У кожної родини буде своя перемога, якщо зберуться всі. Хочу святкувати цей день у колі цілої родини.
Іванна Стець, Varosh
Фото: Богдан Магдич та Олексій Сергійчик
