Family Business: засновники “WoodRoom” про якісний декор та меблі

Андрій: Після завершення навчання у Мукачеві, ми з сестрою переїхати жити до Києва. Я вивчав у вузі готельно-ресторанну справу, Юля – міжнародні відносини. Майстернею увесь цей час займався наш батько.

У Києві я працював барменом майже 8 років, потім – адміністратором. Згодом ми вирішили повернутися до Закарпаття. Зрозуміли, що ніша з якісним декором не надто заповнена і у нас є що запропонувати людям.

Юлія: Ми з чоловіком після повернення на Закарпаття, вирішили жити в Ужгороді. І перетягнули всіх з Мукачева сюди. (ред. – сміється) Хоча тато більшу частину тижня все ж у майстерні в Мукачеві. Але ми плануємо і майстерню тут облаштувати.

Андрій: У нашій справі задіяна уся родина, тому це справжній family business. Якусь частину роботи робить мама, якусь – тато, щось – ми з дружиною, а також сестра з чоловіком.

Юлія: Ми існуємо трохи більше року – як бренд. Хоча тато працює з деревом вже дуже і дуже багато років. Він завжди робив це класно і багато. Але вважав рекламу чимось дуже серйозним. Для нас же це – природньо.

Взагалі, якщо говорити про нашого тата – то він дуже крутий. Він закінчив ХАІ і проектував двигуни для гелікоптерів. Він, до речі, сам створив станок, на якому ми працюємо зараз. Це дуже складний пристрій, який можна придбати за величезні гроші.

Марія: Ми з Андрієм тривалий час працювали у сфері харчування і коли почали зустрічатися, він розповідав мені про роботу батьків – мама шиє, а тато – виготовляє меблі. Тоді я запитала його чи хотів би і він колись займатися тим, що робить його батько. Він сказав категорично – “Нізащо і ніколи!”.

За кілька років ми почали планувати сім’ю, одруження, дитину. І я точно знала, що хочу жити у якомусь спокійному місті. Точно – не в Києві. Ми вирішили переїхати. Після розмови з татом, Андрій прийшов додому і каже: “Я займатимусь деревом разом з татом”. Я була в шоці. (ред. – посміхається)

Андрій пройшов спеціальне навчання по роботі з деревом, а наші друзі та знайомі були, м’яко кожучи, здивовані від того, як ми змінили своє життя. Всі в Київ, а ми – назад.

Андрій: Зараз я думаю, що це справа мого життя. Все сталося так, як мало статися. Приємно, що тато завжди підтримує, підказує. Це дуже допомагає рухатися вперед та розвиватися.

Юлія: Якщо говорити про те, що саме ми робимо – то це все, що пов’язане з деревом. Це і великі меблі, і дрібний декор. Список скласти майже неможливо. Бувають замовлення, коли ми облаштовуємо цілий будинок – кухню, вітальню, спальню, коридор. Плюс – багато дуже креативних замовлень для барів, кафе і т.д. Це абсолютно ексклюзивні речі, які навіть не завжди ми можемо показати.

Марія: Творчих замовлень переважна більшість. Люди покладаються на наш смак та досвід.

Андрій: Якщо говорити про конкуренцію, то вона, звісно, є і це чудово. Але добре, що практично всі майстри працюють в різних стилях.

Юлія: Багато замовлень у нас їдуть в інші міста країни – Львів, Київ. Хочемо вийти на європейський ринок. Можливо, незабаром нам вдасться взяти участь у виставках в Україні та за кордоном.

Марія: На ярдсейлах в Ужгороді ми зрозуміли, що те, що ми робимо подобається людям.

Андрій: У нас є один чудо-стіл, який трансформується у 6 різних. Ми його вигадали досить давно. Зараз є мета презентувати його, а потім і серію меблів такого плану.

Андрій: Ми працюємо і з різними закладами. До прикладу, робили замовлення для Eat Me, Буксвіль, CAVA, Beauty Bar Саші Кельбас, Gentlemen, для кількох закладів у Києві. Також допомагаємо в оформленні фотозон, працюємо з весільними агенціями, майстрами хендмейду, Катею Моргентал та Наталією Данилко.

Марія: Андрій також робить арт-об’єкти, картини. Дуже гарні штуки, які ми поки не показували. Але можливо презентуємо у форматі виставки.

Юлія: У мріях – шоурум. Нам є що показати. І хотілося б, аби такий простір у нашому місті з’явився.

Більше робіт за посиланням.

Росана Бісьмак, Varosh

Фото: Андрій Кирилюк

Бізнес-мами: 4 історії про те, як встигати усе

Напередодні Дня матері ми зустрілися із відомими ужгородськими мамами, котрим вдається працювати, гарно виглядати, жити насичено і виховувати дітей.

Тамара Готра, готельєр та ресторатор, мама Владика (11 років) та Сашка (7 років):

Не розумію батьків, для яких народження дитини асоціюється із втратою роботи, фігури і звичного життя. Мої діти жодним чином не завадили ані моїй роботі, ані особистим захопленням, ані заняттям спортом.

Я дотримуюся думки, що якщо батьки вважають, що діти їм заважатимуть – так і буде. Мої діти, будучи немовлятами, дуже відрізнялися, і це, я думаю, залежало багато в чому від мене, мого настрою: з Владиком було важче, бо він народився, коли я ще навчалася в університеті. Я трусилася над малим, постійно переймалася усім, а він не давав мені ні спати, ні їсти. Коли я вдруге народила, я була дорослішою, досвідченішою, спокійнішою, із відчуттям внутрішньої гармонії. Сашко, ніби все це відчуваючи, поводив себе відповідно: був спокійним, міг гратися навіть своєю ніжкою.

Зізнаюся, я завжди хотіла донечку, але тепер я чітко розумію, що з моїм характером мені простіше будувати стосунки із хлопцями. Зараз я намагаюся виховувати справжніх чоловіків: вони допомагають нести сумку, відчиняти двері. Стосунки в нашій родині будуються на принципах любові і взаємоповаги, хоча є й певні правила: до прикладу, вдома ми усі разом можемо дуркувати, стрибати, обливатися водою, битися подушками, але на людях хлопці поводять себе стримано, ввічливо, не заважають іншим людям відпочивати.

Порада від Тамари: в питанні поєднання материнства і кар’єри немає чого боятися. Дитина не стає на заваді життю чи кар’єрі, якщо ти сама цього не захочеш. Все треба робити за відчуттями: якщо ти хочеш насолодитися материнством і побути в декретній відпустці – будь, але якщо ти хочеш працювати, рухатися – дитина тобі не заважатиме.

Олександра Скребцова, блогер, співвласниця кафе “Eat Me“, мама Соні (7 місяців)

В нашій роботі левову частку виконує мій чоловік, я ж займаюся розробкою меню кафе, просуванням у соціальних мережах, сайтом, веденням документації, що хоч і займає багато часу, але дозволяє працювати за вільним графіком.
До народження донечки я щомісяця ходила до косметолога, на манікюр, бо думала, що без цього я не зможу бути, але виявилося, що все можливо, було б бажання. Коли з’являється дитина, відпадає велика частина занять і справ, вони перестають бути необхідними. Я не ходжу в спортзал, займаюся вдома – дитина мені навіть допомагає – присідаю із нею на руках, роблю випади біля неї. Моя донечка, будучи в ще в животі, напевно, відчувала мамин ритм, тому тепер вона і сама така – вона завжди кудись рухається, їй все цікаво, вона дуже активна і енергійна. Біля Соні і я не можу бути спокійною і повільною мамою.

Можливість поєднувати роботу і догляд за маленькою дитиною реальна тоді, коли у тебе вільний графік. Бо із офісною роботою із 9 до 18.00 поєднувати сім’ю і роботу неможливо.

Порада від Сашки: Кожна мама має право вибрати свій варіант: хтось хоче і може займатися тільки дітьми (і це непогано), а комусь потрібен постійний рух, улюблена робота. Якщо ви хочете успішно поєднувати догляд за дитиною і роботу, створіть собі власний графік, за яким ви зможете встигати усе.

Ганнуся Тарканій, журналіст, мама Вовчика (1 рік)

Я завжди думала, що після народження дитини в моєму житті буде багато змін, але не думала, що вони будуть настільки приємними. Син логічно і гармонійно влився у наше життя, це майже ніяк не відобразилося на моїй професійній діяльності. Звісно, я вже не можу працювати на п’ятьох роботах одразу, як це було раніше, але мені це тільки в радість.

Після народження сина я продовжила працювати: Вовчик спав біля мене, а я працювала за ноутбуком. Тоді я зрозуміла, що добре мати роботу, яка дозволяє тобі самостійно обрати де і коли працювати. Зараз я можу сказати, що моя робота іде на користь і Вовчику: він багато де буває, сприймає інформацію, звикає до людей, спілкується із дітьми. Звичайно, я не роблю все сама, мені дуже допомагає чоловік і мої сестри (щоправда, зараз вони вже не живуть в Ужгороді).

Порада від Ганнусі: Я дуже не люблю давати порад, бо у кожного є власне життя і власні бажання. Не можна змусити усіх мам іти працювати, бо, можливо, комусь в радість нарешті одягти той домашній халат і побути трохи у декреті, відпочиваючи від усього. А комусь, навпаки, хочеться працювати.

Потрібно робити те, що тобі особисто здається правильним. А дитина не стає цьому на заваді.

Наталія Янцо, весільний організатор, керівник “Майстерні свят”, мама Даші (1 рік 3 місяці)

Я з тих людей, хто любить свою роботу. Я народила доньку в 33 роки, бо постійно чогось боялася: боялася погладшати, боялася, що не зможу нормально працювати чи приділяти достатньо часу дитині.

Є мами, котрі народжені бути мамами, кожну секунду свого життя проводять із дітьми, а є такі, які дуже люблять свою дитину, але не можуть жити без роботи. Я належу до другого типу: в перший вечір після народження дитини вже прийшла в офіс (на щастя, офіс і дім – в одному дворі).

Мені важче зрозуміти жінок, котрі народжують кілька дітей, не маючи роботи і матеріальних благ для того, щоб цих дітей виростити. Я завжди знала, що моя дитина повинна бути забезпечена.

Можливість поєднувати материнство і роботу залежить від того, як це сприймає чоловік та інші члени родини. Якщо чоловік допомагає із вихованням дитини та далекий від стереотипу, що жінка повинна сидіти вдома і готувати борщ, то це не проблема. Ми із чоловіком поставили мету: дитину повинні виховувати обоє батьків, вона повинна рости у любові і достатку. Нам це вдається, бо ми над цим працюємо у тандемі.

Порада від Наталії: Слухайте себе. Тільки ви знаєте, коли ви готові до дітей, і тільки ви знаєте, що вам потрібно робити.

Катя Брижань, Varosh

Фото: Маріан Логойда