Закарпатський туризмознавець і фахівець із туристичної гостинності Максим Адаменко втілює проєкт “Культурний шлях – село Дерцен”. А в цій статті він розповідає, чому неодмінно варто відвідати закарпатське село Дерцен (Мукачівська ОТГ). І причин сюди завітати – щонайменше 15.
«Село Дерцен розташоване на туристичному шляху з Мукачева на Берегово і Косино. Мені стало дивно, чому туристичний трафік оминає це село? Тим більше, що на сільському пагорбі встановлено найбільший хрест України! А крім нього село має інші туристичні козирі, – розповідає Максим. – Я взяв участь у конкурсі проєктів Українського культурного фонду і мою ідею обрали. Під час її втілення я дізнався значно більше про історію і культуру села, аніж очікував! Село приречене на туристичний успіх! Треба лише трохи йому допомогти!».
Отже, про туристичні принади села – від Максима Адаменка.
Спершу – трохи історії.
Вперше Дерцен згадується у письмових джерелах у 1321 році. Село на північному краю озера Серне вже було відомим у XIII столітті. Хоча, за археологічними даними, на цій території існували поселення часів неоліту, енеоліту, бронзи, раннього заліза, латену та давньоруського часу. Тут же, на вершині тераси – давньослов’янське поселення VIII – IX століть. У ХIV столітті село було власністю королеви. Історичні документи свідчать, що село Дерцен переходило до рук різних феодалів і королів: сім’ї Сене, Палоці, з XVI століття – сім’ї Добо, а частина цих земель тоді була у розпорядженні сімей Бенецкі, Чато, Форгач, Мункачі.
За Сатмарським мирним договором 1711 року, всі володіння Ракоці, у тому числі і село Дерцен, перейшло до рук Габсбургів, які згодом передали село знаменитому лікарю і судді графу Йоханну Вейсу. У 1794 році Йоханн Вейс змінив прізвище та ім’я на Дерчені Янош. Він був освіченою людиною і справним землевласником: писав книги по медицині і виноградарству, відкрив завод із виробництва галунів і багато зробив для розвитку села.
Що варто побачити і про що дізнатися більше.
Реформатська церква з духовим органом
Дерцен згадується латиною у грамоті 1067 року, як “Дерсинум” (Dersynum), проте в достовірніших джерелах, літописах Ватикану 1321 року йдеться про священника на ім’я Міклош. Перша церква Дерцена, звісно, була католицькою. Коли згодом, у 1333 році Ватикан робив перепис парафіяльних церков, то, виявилося, що населення села Дерцен було за чисельністю більшим за тодішній Мункач (Мукачево). Адже в 1333 році священник села Дерцен мав заплатити податок Папі в Рим – 8 грошей. Для порівняння: Ракошино – 10 грошей, Сент-Миклош – 10 грошей, Тарпа і Варієво – 8 грошей, Мукачево – 7 грошей, Косино – 4 гроша.
Після розколу Угорського королівства церкву не оминула хвиля реформації. Реформатська громада була заснована за часів Іштвана Добо, ймовірно у 1560 році – Мартоном Санта Кальманчехі (Kálmáncsehi Sánta Márton). Від самого початку церква належала єпархії комітату Берег. З того часу реформатська віра в селі Дерцен була непохитною, навіть не зважаючи на антиреформаторську діяльність католички графині Софії Баторі.
З унікальних реліквій церкви: діючий духовий орган 1932 року і церковний дзвін XIII століття.
Цвинтар
Старий цвинтар був розташований на пагорбі, де наразі бачимо Меморіал Примирення. На старих мапах пагорб називався Temető hegy – цвинтарна гора. Там же знаходилася і родинна крипта родини Дерчені (магнатів і власників села), яка була розграбована за радянських часів. На новому цвинтарі, що тепер розташований під горою, є багато протестантських дерев’яних надгробків (в стилі Kalotaszeg, з дотриманням старих трансільванських угорських традицій), на яких можна прочитати римовані епітафії-вірші.
Меморіал примирення
Президенти Угорщини Ласло Шойом та України Віктор Ющенко в 2007 році підписали декларацію “Спільна пам’ять заради майбутніх поколінь”. У рамках заходів, передбачених цією декларацією, був збудований меморіальний парк “Європейський парк Примирення” на пагорбі в селі Дерцен (тепер Мукачівська ОТГ). Всі фінансові зобов’язання по проєктно-кошторисній документації та будівництву взяла на себе громадська організація “Форум угорських організацій України”.
Центральна частина парку розташована на вершині пагорба, посередині встановлено пам’ятний знак у вигляді хреста, висотою – 25,7 метрів. Він символізує пам’ять про загиблих воїнів ІІ Світової війни і спонукає до пошуку шляхів примирення людей в наші дні. Нижче розташовані пам’ятні хрести з іменами загиблих під час війни солдатів. Так само серед них є пам’ятні плити невідомим солдатам. Написи виконані різними мовами.
Пагорб є чудовим оглядовим майданчиком! З вершини відкривається гарний краєвид на село, виноградники, місто Мукачево із замком Паланком, та гори Карпати. Ясна погода з білими хмаринками до самого небокраю – ідеальний час для яскравих фотосесій!
Янош Дерчені
Часто плутають, що назва села Дерцен виникла від імені магната Яноша Дерчені, який був власником села у XVIII століття. Але все навпаки! Рід Дерчені в часи турецького завоювання звався Феєр. З рівнини вони переїздять до комітату Спіш, де серед тутешніх німців змінюють ім’я роду на Вайс. Батько Дерчені був пастором у місті Сомбатхей комітату Спіш, де у 1755 році і народився Йоган Вайс (майбутній Янош Дерчені).
Йоган присвятив своє життя медицині і у 1782 році був обраний головним лікарем в комітаті Земплін. Через три роки він одружується на Джуліані Казінці. Вайс захоплювався також хімією і геологією. Він розвідав наявність необхідної руди для виробництва галунів, в комітаті Берегсас, і отримав привілейований патент на їх виробництво на 10 років. Відтак він став засновником виробництва галунів в Угорщині. Завдяки Вайсу імперія щорічно економила 1 мільйон крон на імпорті галунів. За це в 1793 році лікар Йоган Вайс отримав від австрійського імператора села Дерцен, Бийгань і Барабаш. Імператор призначає його королівським радником і дозволяє змінити ім’я на Янош Дерчені. Дерчені збудував завод із виробництва галунів в селі Дерцен. До речі, золота копальня в Мужієво в ті часи також належала його родині.
Живопис
23 березня 1902 року в селі Дерцен народився художник Шандор Мугі.
У вісім років разом із батьками переїхав в Сатмар (Румунія). Вчився, малював, писав книги, а в 1949-1970 рр. викладав на кафедрі живопису в Коледжі витончених мистецтв в Клуж-Напока (Румунія). Його картини є в багатьох приватних колекціях і Краєзнавчому музеї в місті Орадя (Nagyvárad).
Краєзнавчий музей
Валерія і Жолт Короловичі облаштували в сільському клубі невеличкий краєзнавчий музей з сільськими старожитностями: меблями, знаряддями праці, речами і одягом, старими фотографіями. Напрочуд цікава добірка експонатів! І це лише перший крок! Мета – створити експозиції, присвячені магнату Яношу Дерчені (власнику села) та власне технології виробництва галунів; художнику Шандору Мугі; реформатскій церкві та ремеслам села Дерцен.
Derceni Gyöngyösbokréta Népi Együttes і Дерценське весілля
Народний ансамбль села Дерцен Derceni Derceni Gyöngyösbokréta Népi Együttes був створений у 1975 році. З того часу змінилося кілька поколінь учасників ансамблю. Традиційно ансамбль виконує угорські національні та інші народні танці й пісні. Особливо цікаво було би потрапити на культурну атракцію “Дерценське весілля” (Derceni Lakodalmas).
Фото: Сергій Зеленюк
Подивіться, як це відбувалося у 1986 році:
Дерценське весілля (Derceni Lakodalmas) – цікавий і захоплюючий взірець культури і традицій!!!Запис приблизно 1986 року. Бачу велику перспективу у відновленні цієї культурної традиції і створення культурної атракції! А ви хотіли би потрапити на традиційне Дерценське весілля? :)Відео з ютуба bikicsunya.Дякую за допомогу Korolovics Zsolt_________________Проект Культурний шлях – село Дерцен здійснюється за підтримки Український культурний фонд#DercenPathA Derceni lakodalmas egy nagyon jó példája a hagyománynak és a kultúrának.A felvétel kb 1986 ban készült,. Látom benne az újítás lehetőségét, és egy új felvétel bemutatását!És önök szeretnének látni egy igazi tradicionális derceni lakodalmat?A videó a youtube ról van Korolovics Zsolt segítségével.
Gepostet von Культурний шлях – село Дерцен am Donnerstag, 9. Juli 2020
Нині художні керівники ансамблю, які виховують нове молоде покоління: Валерія і Жолт Короловичі.
Церковна добровільна пожежна команда
У місцевого пастора реформаторської церкви Міклоша Жуковскі виникла ідея створити пожежну команду. За сприянням Міністерства внутрішніх справ Угорщини, у 2005 році село отримало в подарунок перший пожежний автомобіль. Серед місцевого населення знайшлося двадцять добровольців, із числа яких була створена церковна добровільна пожежна команда, яку очолив пастор. Новобранців пожежної справи відправили на стажування до професіоналів Тотобані, аби перейняти досвід роботи з іноземним обладнанням. Згодом усі працівники пройшли курс тактичної підготовки у боротьбі з вогняною стихією та ліквідації різного роду надзвичайних ситуацій при Мукачівському районному підрозділі УДСНС.
Особливість і в тому, що несення служби пожежники здійснюють в домашніх умовах. Їх можна викликати за двома мобільними номерами, що передаються позмінно. Номери цих телефонів є при сільських радах, магазинах, школах, будинках культури та серед населення. При отриманні тривожного повідомлення про пожежу піднімається чергова варта і протягом десяти-п’ятнадцяти хвилин автівка слідує до місця виклику. Весь особовий склад працює на громадських засадах.
За 15 років пожежна команда села Дерцен брала участь у гасінні понад 550 пожеж по всьому
Мукачівському району. Нині у команді – 50 добровольців – мешканців села.
Футбольна академія
Футбольна академія в селі Дерцен – це тренажерні зали, кабінети для медперсоналу, викладачів і тренерів, кухня і їдальня, роздягальні, навчальні класи та гуртожиток, розрахований на 115 місць. Для тренування та ігор футбольна академія буде мати шість полів: чотири зі штучним покриттям та два з натуральною травою. Тут можуть жити і тренуватися обдаровані юнаки зі всієї України.
Винороб Руслан Орос
Зазвичай закарпатські винороби успадковують традиції і навички виноробства від своїх батьків і дідів. Але у випадку Руслана Ороса із села Дерцен – все цілковито навпаки! Він почав навчатися виноробству із 2010 року, коли йому виповнилося 30. І досягнув такого успіху, що імениті винороби-спадкоємці звертаються до нього по консультації. Руслан Орос –неодноразовий призер фестивалю “Червене вино” і є лицарем винного ордена святого Венцела.
За ці десять років він узяв участь у десятках конкурсах, отримав десятки нагород в Україні, Угорщині, Словаччині, Румунії. Нині Руслан Орос виготовляє 20 видів марочних і купажованих вин. Їх можна скуштувати під час дегустації у винороба.
Палинкар Крістіан Біров
Виноградарство і виноробство – традиційні заняття місцевого населення протягом багатьох століть. У XV столітті домінія Мукачівського замку мала щороку постачати до столиці два вози сала і вина. Але не вином єдиним, адже угорці традиційно варили палинку – дистилят із місцевих фруктів (абрикоси, персики, груші, яблука, слива, айва тощо). Палинчар Крістіан Біров із шести років допомагав бабусі варити палинку, а нині досягнув вершини якості в технології виробництва цього міцного напою.
Залежно від сезону має в асортименті понад 33 види палинки, які одержали десятки медалей в Україні, Угорщині, Румунії, Сербії, Словенії. А для дегустації обирає лише п’ять сортів і під порядну закарпатську закуску!
Гастрономія
Усі знають про смачну і різноманітну угорську кухню! Першим спадає на думку бограч-гуляш. Але є автентичні страви, що традиційно готували в селі Дерцен. Рецепти були обумовлені культурами, які вирощувались в селі, та продуктами, що залишалися від їх переробки. Зважаючи на гастрономічні дослідження села Дерцен, складаємо комплексне меню під назвою “Дегустація Дерценських страв”.
Скуштувати і загалом пообідати матимуть змогу туристичні групи та індивідуальні туристи. Попереднє меню: шовдарь, сало, помазанки, жумарки, квасні овочі, лібо-левеш з майголушко і паскою, керем-перкельт з шушутего, голубці з кукурудзяною крупою і пікнецею, фанки з лекварем, узвар та палинка.
Мінеральна вода
Мінеральна лукувально-столова вода “Закарпатська кришталева”. Кремнієва хлоридно-гідрокарбонатна магнієво-кальцієво-натрієва, магнієво-натрієво-кальцієва. Загальна мінералізація води: 1,1-2,2 г/дм.куб.
Тютюн і люльки
За часів графів Шенборнів в Дерцені і в сусідньому селі Нижній Коропець вирощували тютюн, який за якістю був найкращим. Тютюн збирали, переробляли і відправляли в Мукачево на тютюнову фабрику, де з нього виготовляли сигари, на кшталт кубинських.
А в селі Дерцен сигар не палили. Тут з білої глини (каоліну) виготовляли керамічні піпи – люльки для куріння. Каолін в селі ще є, тож можна відтворити виробництво глиняних піп та вирощування тютюну – це буде цікавий інтерактив і сувенір для туристів.
Культурний шлях – село Дерцен – у фейсбуці.
Максим Адаменко, спеціально для Varosh
Фото – від автора
Проєкт Культурний шлях – село Дерцен реалізується в межах партнерської програми «Культура.Туризм. Регіони» Українського культурного фонду, Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» (КЕУ) та Офісу розвитку малого та середнього підприємництва (SME.DO ) при Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
