Люди

Вік Коврей: “Музи не мають права мовчати навіть у період війни”

31 Березня 2015 3 851

Цими вихідними в Ужгороді пройшов ювілейний – вже десятий – фестиваль "Березневі коти". Протягом усього часу головний його натхненник, організатор та ініціатор – Вік Коврей. Ужгородський поет-слемер, письменник та викладач української мови і літератури, головний спеціаліст Міністерства культури розповів нам про те, з чого усе починалося та яким він бачить фестиваль сьогодні. Також ми розпитали Віка дещо про його незвичний стиль життя.


Арт-фестиваль "Березневі коти"


– З чого починались "Березневі коти". Чи з самого початку була задумка зробити саме еротичний фестиваль?


– З самого початку була концепція зробити певну подію, яка б культурно і літературно розрухала Закарпаття, яке є досить герметичним та патріархальним середовищем. А еротика – це та тема, на яку всі звернуть увагу.

– Що означає цей фестиваль для Закарпаття?

– Для митців цей фестиваль означає платформу для реалізації різноманітних цікавих творчих проектів; це набагато потужніше дійство, ніж персональна виставка чи літературний вечір; це завжди обмін особливим досвідом та спілкуванням.

А звичайні люди, що люблять мистецтво, вже звикли, що із цвітінням сакури до них завітає мистецький десант, що нестиме гарну вістку, незважаючи на теперішню ситуацію в країні.

– Відомо, що цього року "коти" могли не відбутися. Який найважливіший аргумент (чи декілька аргументів) переконав вас все ж провести його?

– Через війну ми хотіли перенести фестиваль, однак з нами зв’язувались різні люди, зокрема, й бійці АТО, і вони переконали нас, що музи не мають права мовчати навіть у період війни. 


– Як змінюється ваше життя, коли починається підготовка до "котів"? І чи вартує чекати цього цілий рік?

– Так, я з трепетом чекаю фестивалю цілий рік, особливо останні два тижні. (ред. – сміється) Фестиваль – це волонтерське начало і все лежить на плечах активістів, творчих людей. Зібраною командою ми цікаво, добре й водночас виснажливо працюємо, адже підготовка забирає левову частку робочого дня. Все ж, це – приємні клопоти, адже після завершення можна переглянути як все відбувалося і знову насолодитися процесом. Воно, дійсно, вартує тих зусиль та витрат.

– Чи не думали ви про розширення фестивалю на різні міста? (на прикладі Meridian Czernowitz)

– На одному з фестивалів ми виїжджали з одним проектом у Берегово. Цьогоріч Юрій Андрухович презентував книгу в Мукачеві, тому ми вже поступово підключаємо різні міста. Ми були б дуже раді, якби активісти з ближніх міст почали співпрацювати з нами.

– Чи були проблеми з надто консервативними закарпатцями щодо "котів"?

– Звісно, є люди, які не сприймають фестиваль. Переважно це ті, яких трясе при слові еротика або ті, які жодного разу не були на "котах" чи відвідали одну-дві локації. Фестиваль є дуже різноманітним і, якщо проглянути лише одну з культурних чи музичних частин, то складеться неповна картина проекту. Звичайно, були різні статті щодо "Березневих котів", різноманітні коментарі від колег-митців. Я вважаю, що це все відбувається саме через нерозуміння цього проекту.

– Ви почали співпрацю з Посольством Угорщини в Ужгороді. Чи обмежиться все лише приїздом Міклоша Надя на "Березневі коти"?


– Приїзд Міклоша Надя – це лише початок нашої співпраці. У перспективі не лише формат фестивалю, а й започаткування приїзду угорських письменників, художників та інших митців. Ми хочемо налагодити тісну співпрацю, адже українці мало знають про сучасне мистецтво Угорщини і навпаки.

– Чи часто чуєте що коти – вже не ті, що були 8-9 років тому? Чи змінилось покоління котів?

– Ми постійно це чуємо, однак було б дивно, якби коти були ті ж самі. У нас є певний "котячий" кістяк, який це організовує і щороку ми запрошуємо нових молодих авторів та цікавих старших митців.


Стиль життя


– Який найбільш авангардний вчинок ви робили у житті?

– У моєму житті було багато безглуздих вчинків та вчинків з мистецькими літературними перформансами. Пригадую, цвинтарні декламації на "Хеловінських витребеньках". Тоді ми впродовж 4 років збиралися на цвинтарях і читали вірші під акомпанемент тиші.

– Чи комфортно вам у нинішньому суспільстві. Чи не виникали у вас думки про те, що ви, можливо, не з цієї епохи?

– Ліна Костенко колись сказала: "Ще не було епохи для поетiв, але були поети для епох". Мені хотілось би жити у футуристичному майбутньому, де можлива більша ідилія й порозуміння через нанотехнології чи інші проекти з природою. Але існує інше апокаліптичне бачення про те, що все ставатиме ще гіршим і гіршим. Тому мене влаштовує все, що у мене є. Якщо я народився в цій країні, це означає, що саме тут я маю бути, в цьому я вбачаю певну місію.


– Як змінилось ваше життя після того, як ви стали веганом?

– Пречудово змінилось – воно стало кращим. Сироїдство я практикую вже впродовж 2 років, надалі планую рухатись до фрукторіантсва.

– Чи подобається вам працювати вчителем української мови? Чи можливо є ще якісь сфери, в яких ви хотіли б себе реалізувати?

– Мені подобається викладати, працювати з дітками. Однак, я проти цієї системи виховання, що зараз існує. Я би впровадив неформальну освітню систему Монтессорі з деякими допрацюваннями.

– Колись Андрухович дав десять порад письменникам-початківцям. Можливо, ви розкриєте секрети ваших творінь в еротичному напрямку?

– Якщо не можете не писати, то пишіть, вдосконалюйтесь у будь-якому жанрі, працюйте над собою. Адже, не лише муза тримає натхнення, а потрібна ще й сумлінна праця, яка стимулюватиме бути зібраним та відповідальним.

Іванна Павлюк, Varosh


Фото: Євген Кудрявцев

0 #