У лютому 2016 року на Закарпатті створили Асоціацію фахівців туристичного супроводу. Складна на перший погляд назва організації цілком зрозуміла і виправдана, бо Асоціацію створили для комунікації всіх працівників туристичної сфери на Закарпатті: гідів, працівників музеїв, гірських провідників тощо. Для зручності у вжитку довгу назву скоротили до Асоціації екскурсоводів Закарпаття.
З самого початку і дотепер її очолював Олександр Шершун, радник Мукачівського міського голови з питань туризму. Тепер же, точніше — з кінця листопада — Асоціація отримає нового голову — ужгородського гіда з 11-річним стажем Віктора Опаленика. Зі слів Олександра Шершуна, він, як посадова особа в одній з громад краю, останні три роки не міг повноцінно займатися організацією. “Тому останнім часом і йшов пошук людини, яка погодиться мене замінити на посту голови ГО. Ми з Віктором переговорили і він погодився. Я запропонував його кандидатуру, впевнений у ньому на 1000%. Сподіваюся, що більшість колег підтримає”, — пояснив він Varosh.
До кінця жовтня, поки не будуть завершені всі формальності, Олександр Шершун ще залишається на посаді голови Асоціації, ми ж тим часом поспілкувалися з Віктором Опалеником про Асоціацію, про екскурсоводів з інших міст, що приїжджають з групами в Ужгород та про те, яким є ідеальний гід.
— Вікторе, для чого було потрібно об’єднувати всіх фахівців туристичного супроводу?
— В першу чергу бачення було в тому, щоб налагодити комунікацію фахівців туристичного ринку. Тобто колег досить багато по різним регіонам по різним районам і ми проводимо регулярні збори, щоб поспілкуватися, бути на на одній хвилі професійно, знати, що відбувається на ринку. Якщо є якась претензія чи непорозуміння, то розглядаємо її і вирішуємо. Якщо не помиляюся, останній такий випадок був, коли комусь із військовослужбовців відмовили у тому, щоб пройти в Ужгородський замок безкоштовно.
Тобто, якщо дуже грубо, то це у нас умовно профспілка, адже асоціація функціонує як громадська організація і багато чого вирішується саме на цих зборах ну або якщо менші питання — то обговорюємо це у Viber-групі нашій. Тобто це передусім про оперативність інформування: чи є конкретний фахівець на таку-то дату в певному районі, чи щось змінилося по проїзду, по цінам на конкретні музеї або десь, можливо, сталися ДТП і проїзд неможливий і подібні моменти.
Якщо звузити, то в першу чергу функція Асоціації — інформування і орган для комунікації з державними інституціями чи конкретними закладами.
— Плануєте якісь зміни на посаді голови?
— Завжди хочеться кращого, є кілька маленьких внутрішніх нюансів, які, на мою думку, було б добре змінити. До прикладу, нових гідів у нас не було досить-таки тривалий час. Останній випуск, якщо не помиляюся, був якраз мій — у 2012 році — потім в нас ще були курси підвищення кваліфікації для чинних гідів і все. Цей ринок потрібно оживляти. Бажано, щоб нас було більше — більше людей з новим баченням ринку.
Тому, думаю, що об’єднаю своє бачення з тим, як це вже відбувалося — це були курси екскурсоводів на базі Ужгородського університету і там були фантастичні лектори з факультету туризму і історичного, які дали хорошу базу. У нас була комбінована система: одна лекція на тиждень і одне практичне завдання, коли з нами вже виходили на живу екскурсію.
Хотілося б додавати лекторів з інших областей. Є дуже фахові колеги, які вже стали для мене і друзями, і величезним джерелом натхнення, кого я вже можу запросити.
Окремо хотілося б додати до цих курсів маленький спецкурс з ведення соціальних мереж, тому що зараз конкурентне середовище вже настільки живе, що недостатньо користуватися тим так званим сарафанним радіо і сподіватися, що хтось когось порадить. Це, звичайно, безсмертний інструмент але, гадаю, дуже зухвало в наш час покладатися тільки на нього. Сьогодні не можна ігнорувати брендинг екскурсовода.
За 11 років роботи я не раз стикався зі стереотипом, що, мовляв, екскурсії — це нудно. Коли людина замовила екскурсію, але в неї у свідомості сидить переконання, що це нудно, саме тому, що колись потрапила до когось з колег з трошки застарілішим підходом… Мені б хотілося змінювати це сприйняття і цей стереотип спільними зусиллями: об’єднати оте старе бачення, класичне, бо ж від історичних фактів ми нікуди не дінемося, але хотіося б додати до екскурсій трошки новизни.
Туристичний ринок величезний і ви можете вибрати екскурсію на свій смак: якщо хочете екскурсію “по ГОСТу”, як робили раніше, то можна замовити таку, якщо вас цікавить історія краю, то замовляєте історично підковану людину, кандидата наук. А можна замовити і екскурсовода-аніматора чи, якщо цікавить, де і що поїсти, випити, і хочете почуватися максимально місцевим, то тут до ваших послуг я.
— Чула про прикрі випадки, коли до нас приїжджали екскурсоводи з групами зі Львова і проводили геть некваліфіковані екскурсії Ужгородом. Це взагалі хтось у нас контролює — хто проводить екскурсію? Чи є в нас, на Закарпатті сертифікація екскурсоводів?
— Це питання тягнеться вже не один рік… Ми до нього час від часу повертаємося то з міською владою, то з обласною. В цьому питанні немає взагалі чіткого законодавчого регулювання: хто може бути екскурсоводом, і чи обмежуються якимось чином функції гіда територіально чи ні, чи контролює це хтось взагалі. Я взагалі дуже прихильник того, щоб гіди проводили екскурсії у своїх містах. Особисто я останнім часом проводжу екскурсії тільки в Ужгороді, бо це моє рідне місто і я можу передати життя тут так, як передає місцевий. Ну, але якщо людина здатна кваліфіковано і цікаво розповісти про всю область — це чудово.
Цікаво, що якось я знаходив школу гідів по Закарпаттю не в Закарпатті!.. Там, звичайно, народжується весь набір хибних стереотипів, з якими потім місцевим гідам доводиться боротися: про угорські паспорти ледь не в супермаркеті, про те що гуцули, бойки, лемки — це вся наша область, і що боґрачем і баношем уся наша гастрономія обмежується… Тобто немісцеві гіди передають дуже спрощене і неправильне бачення краю і вважають, що якщо вони сюди кілька разів приїхали, то вже стали фахівцями по регіону.
Тому, мабуть, спочатку на обласному, а потім і на міському рівнях цю ситуацію будемо намагатися регулювати. Ще буду досліджувати це питання — пошук механізму сертифікації гідів. Це одне з найважливіших, на рівні з навчальними курсами гідів, завдань, якими планую зайнятися з наступного року, в разі вступу на посаду голови Асоціації.
Наразі наші гіди, які закінчили курси екскурсоводів, мають бейджі, які щоразу оновлюються, і вони умовно сертифіковані. Звісно ж, це не сертифікат державного зразка, але на місцевому рівні всі знають, що людина працює в Закарпатській області.
Крім того, знову до цього повернусь, я підіймав тему необхідності активного освоєння і використання колегами своїх соцмереж, тому що якщо гід стає загально впізнаваною людиною, то це автоматичний знак якості — отже, її замовляють, про неї є відгуки.
10 неочевидностей про Ужгород та Закарпаття очима немісцевої людини
А поки ситуація не врегульована, то контролювати, хто і де проводить екскурсії, складно. Найскладніше — це коли для економії коштів люди наймають водія, який запевняє їх, що може провести також і екскурсію… І там вже починається абсолютно казка, він несе не гарне туристичне казкарство, а сіє неясними фактами та спекуляціями. Потім людина, яка була на такій “екскурсії”, повертається в умовний Київ, Луцьк, Білу Церкву і розповідає про закарпатський досвід…
Тому, особливо зараз, місія гідів — пояснити культурологічну специфіку Закарпаття, щоб у гостей не виникало ніяких домислів про сепаратизм чи ще якісь неоднозначності нашого краю. У мене останні 2 роки майже кожна екскурсія — це свого роду культурологічне дослідження і пояснення більше специфіки Закарпаття, ніж щось з історії. Хоча вони нероздільні, а дуже часто доводиться пояснювати.
— А скільки на сьогодні в Ужгороді фахових екскурсоводів?
— Точну кількість вам зараз не готовий сказати, але з тих, кого по іменам зараз міг би назвати, то добрих 2 десятки назбирається точно. Це по Закарпаттю. Містом обмежуються значно менше.
Але я не беруся оцінювати ці речі, бо зсередини робити це дуже важко, ми всі варимося в одному ринку. У всіх є свої стилі, свій особливий підхід. І в цьому вся краса — в нашому різноманітті. Трапляється, ми передаємо один одному групи, бо знаємо, що інша людина проведе для цих гостей цікавішу і якіснішу екскурсію.
Але ринок має наповнюватися новими людьми, і конкуренція, в доброму розумінні, має бути постійною. Бо ми розслабляємося, роками проводимо ті самі екскурсії, немає джерела для росту.
Крім того, планую налагоджувати більш тісну взаємодію з обласною і міською адміністраціями. Зараз є багато людей, які прямо горять розвитком і області, і міста, і дуже приємно, коли міська або обласна влада ініціюють якийсь процес і ми можемо до нього долучитися.
— Ідеальний екскурсовод, на ваш погляд, який?
— У мене є навіть конкретний приклад — це моя колега і подруга, екскурсоводка по Києву Юлія Бевзенко. Вона, на мою думку, абсолют у нашій професії. Рівень сервісу, рівень введення соціальних мереж — от так мали би працювати всі, але такого ніколи не буде.
Ідеальний екскурсовод той, до якого хочеться повертатися. Це дуже просте правило ринку: якщо клієнт купує продукт (послугу) знову, то ця робота зроблена правильно.
— В Ужгород люди повертаються на повторну екскурсію?
— Ну, багато нового ми не дуже зможемо запропонувати по місту, але є люди, які повертаються другий, і третій раз. Ці люди і є рушіями нашого розвитку. Тому що для людини, яка була в Ужгороді тричі, вам захочеться написати нову програму, здивувати її. На ці 2-4 години екскурсовод є голосом міста і від нас залежить, чи людина полюбить Ужгород, чи захоче сюди повернутися.
Або, можливо, захоче сюди переїхати і залишитися тут жити. В мене були такі випадки, що пара прийшла на екскурсію, пройшлася містом, побачила, що тут спокійно виховувати дитину, можна регулярно їздити за кордон, тому що кордон близько, і переїхала в Ужгород. Інша пара теж після екскурсії Ужгородом продала майно в Києві і купила будиночок в Оноківцях. Тепер дуже щасливі і спокійно тут живуть.
Погляд збоку. Анна Стожко про можливості для Закарпаття стати по-справжньому надійним тилом
Такі випадки для екскурсовода — це найвища похвала. Якщо ви змогли настільки закохати людину в своє рідне місто, з усіма його плюсами і мінусами, що вона все покинула і переїхала сюди назавжди, — це точно успіх. Бо важливо, щоб людина бачила і недоліки місцевості: і криві дороги, і покроновані дерева, і брудну бокову вуличку… Щоб не була засліплена древніми традиціями, архітектурою і смачною кухнею.
Як тільки в нашій сфері втрачається об’єктивність, то це просто перетворюється у такий дешевий рекламний продукт, а не у щиру прогулянку з людьми з щирою подачею життя у місті.
— Серед вас є конкуренція?
— Є, але вона здебільшого доброзичлива. В нас різні стилі проведення екскурсій і ми ніби штовхаємо один одного до розвитку. Ми всі працюємо на одну єдину спільну мету — це туристична впізнаваність і привабливість Закарпаття. Якщо хоч одна ланка почне тягнути ковдру на себе, то цієї взаємопідтримки не буде.
Область маленька, кожен кожному сусід і жорстка конкуренція неможлива. В нас люди дуже пов’язані одне з одним, тому в туристичному сервісі немає невирішуваного питання, тому що у всіх є вуйко, стрийко, друг і мамина однокласниця, які у випадку будь-якого форс-мажору допоможуть. Приїдуть з бусом, відкриється знову винороб, якщо захворів екскурсовод — прийде декілька на заміну. Ця родинність і консолідованість нас характеризує дуже яскраво.
Серед колег у нас є чудові історики, які від А до Я пройдуться по всій історії краю, інші більше додають анімації. Мій підхід, особливо з початку повномасштабного вторгнення, полягає в тому, щоб людина в Ужгороді почувалася вдома… Я прагну дати людям це хоча б умовне відчуття безпеки, відчуття того, що вам тут дуже сильно раді! Особливо це бажання в мене було, коли я проводив безкоштовні екскурсії для вимушених переселенців, щоб хоч трошки полегшити їхню адаптацію в новому місці…
Навіть для людей, які не залишалися тут… Тепер у мене є туристи-“повторники”, які за цим відчуттям до Ужгорода повертаються і це дуже цінно! І це те, що ми зараз можемо дати людям, які приїхали на Закарпаття — відчуття маленького, компактного, домашнього Ужгорода.
А ще дуже важливо вислухати людей, які приїхали. Я дізнався від своїх гостей дуже багато про лемківську громаду на Луганщині, це для мене було величезним шоком; дізнався багато про культуру Кримського півострова. Цей обмін — безцінний! І ця взаємодія з чудовими людьми мене в цій сфері й тримає.
Зоряна Попович, Varosh
Фото Марії Роговець, переселенки з Києва, зроблені на знак підтримки і вдячності під час однієї з безкоштовних екскурсій Ужгородом у 2022 році
