Люди

Джазмен Майкл Стюарт: Музика – універсальна мова, яку розуміють і в Ужгороді, і в Новому Орлеані

13 Листопада 2013 2 861

Американський трубач Майкл "Патчес" Стюарт, який народився у світовій колисці джазу Новому Орлеані та переграв з такими легендами, як Ел Джерро, Куінсі Джонс, Маркус Міллер, був задіяний у турах Уітні Х’юстон, Дайани Росс та Soul II Soul – вже вдруге виступив в Ужгороді.

Обидва візити музиканта пов’язані з щорічним ромським фестивалем "Пап Джаз Фест", який цьогоріч відбувся вже у шістнадцяте. У стінах камерного та водночас величного залу Закарпатської обласної філармонії ми поспілкувалися з маестро, далі – пряма мова.

Я народився у світовій столиці джазу, в Новому Орлеані, я виступав у різних країнах світу, у великих та маленьких містах. Однак, музика – це настільки універсальна річ, що абсолютно не важливо де ви є – це спільна мова для усіх континентів, вона однаково зрозуміла всюди. Не важливо, на якому музичному бекграунді ви формувалися чи наскільки ваша культура відмінна від нашої – музика це те, що завжди об’єднує навколо себе.

Мій виступ зі словацьким "AMC" тріо на "Пап Джаз Фесті" – це абсолютна імпровізація, до моменту виконання я не знав, як саме звучатиме мій акомпанемент, але музикантам чудово вдалося поєднати європейські та американські джазові традиції.

Під час своїх виступів я іноді спускаюся зі сцени у глядацьку залу. Мені хочеться розділити емоції з глядачем, зіграти для кожного, скоротити відстань між музикантом та аудиторією. Я побачив ці прекрасні обличчя – це надихає.

Коли я виступав минулого року в Ужгороді на ромському фестивалі джазової культури, я усвідомив соціальну значимість цього заходу. Це – не рядовий концерт для мене. Молоді музиканти підходили, розпитували про інструмент, про тонкощі техніки виконання, у них горіли очі. На переважній більшості концертів в Америці публіка набагато стриманіша через пересиченість подібними заходами. Іноді навіть здається, що люди спілкуються і не звертають жодної уваги на виконання, а тут – відчувається потужна віддача.

Минулого року я грав в Ужгороді зовсім інший матеріал, більш експериментальний. Втім, не хотілося повторюватися і ми зі словацькими колегами в машині, по дорозі до Ужгорода, вирішили виконати відомі та улюблені усіма композиції.

За своє життя мені пощастило попрацювати з легендами джазової музики, які мали талант від Бога. Величезний слід у моїй душі залишив Джордж Дюк, який завжди казав мені: коли граєш, будь щирим з собою. Тож молодим музикантам я завжди повторюю його слова – грайте від серця, навіть найдосконаліша техніка не зробить вашу музику особливою, якщо ви не вкладете у неї свою душу. Не бійтеся невдач, сприймайте їх як досвід, багато навчайтеся та живіть з відкритим серцем.

У мене є 16-ти річна донька, тож я час від часу слухаю Леді Гагу або Тейлор Свіфт. Я не виділяю жодних жанрів чи виконавців, адже просто люблю музику, кожен її напрямок має, що сказати.

Я часто згадую часи, коли музичні крамниці були основним місцем знайомства з новими записами. Я трохи ностальгую, втім усвідомлюю, що все змінюється, зокрема і музична індустрія. Однак можу зізнатися відверто – я дуже довго звикав до того, як звучать мої альбоми на компакт-дисках, вінілові платівки та їхнє м’яке звучання мені імпонували більше, та краса життя в тому і полягає – ми ніколи не знаємо, яким воно буде далі.

Вікторія Рижова, Тудор Кілару, Varosh

Фото: Сергій Мазур

0 #