Люди

ДахаБраха: музика, що зачаровує

17 Березня 2013 7 069

Напевно, найзагадковіший гурт країни, що грає у стилі "етно-хаос", який тісно переплетений з національною музикою різних народів, розповів нам про свої відвідини Закарпаття, приємні враження та спогади, берегівський театр та дружбу з "Гудаками".

– Ви бували на Закарпатті?


– Із Закарпаттям у нас пов’язано багато приємних спогадів і вражень. Чи не один з перших фестивалів, на який ми потрапили зі своїм шекспірівським циклом "Україна містична", то був театральний фестиваль "Сталкер" у чудовому містечку Берегове. Один з кращих театрів, що коли-небудь існували на території України – Угорський національний театр ім. Д. Ійеша. Там прекрасна акторська трупа, з якою ми і досі товаришуємо і підтримуємо теплі стосунки.

Згодом, нам вдалось потрапити на фестиваль в Нижнє Селище та отримати незабутню зустріч від гурту "Гудаки". Ми назавжди стали їхніми шанувальниками, їхніми та місцевого сиру.

Також ДахаБраха мала концерт в Ужгороді, дуже цікавому і своєрідному місті.

– Закарпаття – надзвичайно колоритне. Чи не планували приїздити сюди за збором матеріалу?

– Це було б чудово, проте наразі, важко уявити, коли це може бути.


– Чи вистачає, у шаленому ритмі виступів, часу на фольклорні експедиції Україною?

– На жаль, останнім часом його абсолютно не залишається.

– Чи не хвилюєтесь через те, що років за тридцять носіїв автентичної музики та звичаїв знайти буде або дуже непросто, або, взагалі, неможливо?

– Безумовно, це нас бентежить. Але це загальносвітовий процес, від нього важко вберегтись і українській етнічній культурі. Як не прикро це усвідомлювати, але зараз живе останнє покоління носіїв автентичної пісні. Після них народну пісню ми будемо чути тільки від вторинних колективів і від таких музикантів як ми.

– Ви вже існуєте більше десяти років. Чи задоволені темпами розвитку колективу?


– Враховуючи те, що ніяку далекосяжну стратегію розвитку ми не робили, то задоволені. Нам вдається втілювати всі задумані плани у життя, а нові проекти з’являються досить часто. Інша річ, що за минулий рік нам не вдалось жодного разу сісти за створення матеріалу до нового альбому, оскільки постійно співпрацювали з різними музикантами та театрами у створенні спільних проектів, також ми створили саунд-трек до геніального фільму О. Довженка "Земля".

– Хто/що найбільше вплинув/вплинуло або впливає й досі на формування вашого музичного смаку?

– Цю людину звуть Влад Троїцький, режисер театру Дах. Він придумав ДахуБраху, він дістав нам перші не українські інструменти, він давав слухати нам величезний пласт різнопланової музики від примітивно-народної, до академічно-камерної. Він розширив наше сприйняття музики і мистецтва, а також навчив дорожити кожним словом та звуком.

– Коли ви починали грати, чи не було побоювань, що така актуалізація етнічної музики у сучасне життя може не викликати зацікавлення у людей?

– Річ в тім, що нам самим дуже подобалось і подобається те, що ми робимо. Хай як це нескромно й звучить. І буквально перші виступи нам давали потужну віддачу й наснагу до подальшої творчості. Хоча, були й негативні відгуки, особливо концептуального характеру, деяким людям не подобалось, що ми українську автентику змішуємо з «чужими барабанами» і т. д. Щоправда, останнім часом, такі думки ми чуємо все рідше. Але це такий момент, знаєте, критикувати завжди простіше, ніж щось робити самому.


– У вас є спільні робити з білоруським "PortMone" та українською "Перкалабою". З ким ще хотіли б працювати? Чи є колективи (в України, за кордоном), які з вами на одній хвилі?

– Варто додати, що також цікавим для нас був проект з фінським акордеоністом Кімо Пьохоніном. З ним ми мали честь виступати цього року на Великобританському фестивалі WOMED. Все це величезний досвід і наснага. І, безумовно, більша відповідальність та складність. Цьогоріч ми планували зосередитись на власній творчості і новому альбомі, проте виник варіант попрацювати з непересічними польськими музикантами з "Карбідо", і ми не стали втрачати такої можливості.

– Ви кажете: "Сакральна ідея полягає не в реставрації традиційних форм побутування і мислення народу, а насамперед – у створенні нового міфу про самих себе. І цей процес самотворення, йде через руйнацію віджилого уявлення українців про себе як провінційну націю, залежну, упосліджену, пасивну". На вашу думку, коли українці це усвідомлять? Скільки років для цього потрібно?

– Все залежить від того, в якому напрямку рухатися. Якщо у тому, якому рухається зараз наша держава, то – ніколи. Наразі, Україна – цивілізаційна та культурна периферія, до того ж не Європи, а набагато відсталішої від неї Російської Федерації. Проте, над самоідентифікаційним міфом ми працюємо.

Нещодавно після однієї з наших вистав на паризьких гастролях, музикант Юра Хусточка, що віднедавна живе і працює у Франції, сказав дуже важливу для нас фразу: "Ви показуєте Україну набагато кращою, ніж вона є насправді…". Думаю, ви розумієте, що йдеться не про те, що наприклад, на автовокзалі в Жашкові туалет насправді обґедзяний, а ми його показуємо чистим та охайним.

Йдеться про те, що після культурного продукту такого рівня в іноземців з’являється враження, що в Україні бурлить мистецьке життя, працює декілька сотень таких же, чи схожих на наш театрів, з ресторанів лунає оригінальна українська музика, а не російський шансон, можливо, навіть у якогось наївного іноземця закрадеться крамольна думка про те, яка мудра і прогресивна українська влада, що так вміло підтримує таку українську культуру…


– За кордоном ви частіше виступаєте, ніж в Україні?

– Так, за кордоном ми частіше.

– Чи відрізняється сприйняття вашої музики українцями та іноземцями?

– Хоч і без особливих проплачених піар-стратегій та рекламних акцій, в Україні ми отримали свого слухача та людей, які готові проживати і відчувати з нами музику. Ми щасливі і радісні від того, що таких людей багато.

В світі ж часто нам доводиться виступати перед зовсім незнайомою публікою, і це, звичайно, постійне випробування. Адже про Україну культурну вони нічого не знають. Тому публіка до нас ставиться більш уважніше і стриманіше. Але це тільки на початку концерту, до його завершення ми роззнайомлюємось і стаємо добрими друзями.

Закордонні виступи для нас дуже відповідальні. Оскільки ми розуміємо, що для більшості аудиторії ДахаБраха є першим проявом культури далекої, незнайомої країни – України.


– В якій країні ви б хотіли жити/працювати?

– Ми б мріяли жити у вільній, громадянсько-свідомій, прогресивній країні без політичних в’язнів, з мудрими прагматично-патріотичними політиками у владі. Ми мріємо, щоб такою країною була для нас саме Україна, стараємось робити усе для того, щоб ця мрія втілилась у життя. Ця віра допомагає нам далі жити і дає сили на подальшу роботу. 

Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua

Фото люб’язно надані гуртом ДахаБраха

0 #