Life

Авторське кіно родом із Ужгорода: історія режисера В’ячеслава Туряниці

8 Лютого 2024 1 504

Про В’ячеслава Туряницю у публічному доступі обмаль інформації. Програмний координатор Карпатського гірського кінофестивалю, автор та режисер короткометражного фільму «Харків мюзік фест відбувся», один із акторів фільму «Ля Палісіада». Живе у Києві, але сам – ужгородець… Ось і все, з чим ми йшли на зустріч зі Славою в період, коли він приїхав в Ужгород на допрем’єрний показ вже згаданої вище стрічки «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка.

Зі знімальною командою фільму «Ля Палісіада»

Зі знімальною командою фільму «Ля Палісіада»

Тож під час розмови ми розпитали у В’ячеслава Туряниці про все: про те, як потрапив у світ кіно і його причетність до «Ля Палісіади». Про те, чим зараз живе і над чим працює. Спитали, як це – бути кінорежисером у часи війни і про місце українських фільмів на європейських кіномайданчиках.

Перші короткометражки як рефлексія на війну

В’ячеслав приходить на зустріч, перервавши роботу над монтажем свого авторського короткометражного фільму під робочою назвою «Бограч». Це – другий короткий метр Слави: на початку повномасштабної війни він зняв фільм «Харків мюзік фест відбувся», який глядач мав нагоду побачити як на українських, так і на закордонних кінофестивалях.

За пів року до повномасштабного вторгнення В’ячеслав Туряниця переїхав до Києва. А в лютому 2022 року, вже маючи задум дебютної короткометражного фільму, приїхав шукати локації для зйомок на Закарпаття.

«Перед початком повномасштабного вторгнення я планував свій перший короткий метр, хотів знімати його у горах на Великоберезнянщині. Уже почали проєкт розробляти, команду зібрали, виїхали на скаут (скаут-тур – поїздка по місцях потенційних локацій для зйомок з пошуками найвдаліших – ред.). Планували почати роботу 26-27 лютого, але зрозуміло, що після 24-го вже нікому не було діла до фільму. Згодом, коли вже зміг повернутися до роботи, взявся за інший проєкт, більш актуальний та своєчасний. Так і народився «Харків мюзік фест відбувся». Стрічку знімав в Ужгороді з продакшн-студією «Сучасне Українське Кіно», продюсерами виступили Інна Ласточкіна та Віктор Шевченко», – згадує В’ячеслав Туряниця.

кадри з фільму Харків мюзік фест відбувя

Кадр з фільму “Харків мюзік фест відбувся”

Після завершення зйомок «Харків мюзік фест відбувся» показали на кількох європейських та українських фестивалях. Зокрема, в Ужгороді глядачі могли його побачити на Карпатському гірському кінофестивалі та «Кіно сусідів».

«Харків мюзік фест відбувся» також увійшов до альманаху короткометражних стрічок, який щороку складає «Довженко-центр». Тож є імовірність побачити стрічку і в обмеженому прокаті в українських кінотеатрах. Адже інакше, як у складі альманаху, короткий метр в прокат не виходять: ніхто не піде в кіно на один п’ятнадцятихвилинний фільм, а ось показати, скажімо, п’ять таких стрічок поспіль в одній збірці – це вже хронометраж повнометражного фільму, пояснює В’ячеслав.

кадр із фільму Харків мюзік фест відбувся

Кадр з фільму “Харків мюзік фест відбувся”

Цікавлюся, про що «Харків мюзік фест» загалом. Про рефлексію на війну – відповідає Слава. Власне, як і другий фільм, наразі зафіксований як «Бограч»: «Харків мюзік фест відбувся» – це про перші дні повномасштабного вторгнення, про ужгородського волонтера, який робить все від нього залежне, але відчуває провину, адже того, що він робить, все одно недостатньо для перемоги у війні з ворогом. Про рефлексію звичайних людей, які опинилися в тилу, про провину вцілілого. Ми тоді, напевно, всі так жили. Це просто кінофіксація того часу… Другий короткий метр так само має в основі тему війни: зараз важко якось із іншими темами, війна «вшита» на підкірці. Він про те, як ми зараз війну проживаємо і реагуємо на неї… Нині звершується процес монтажу, коли буде фіналізований хронометраж – віддаємо фільм для роботи над звуком.

На початку лютого проєкт фільму буде представлено в індустрійній секції на Міжнародному кінофестивалі короткометражних фільмів у Клермон-Феррані у Франції».

«Ля Палісіада»: натхнення і поштовх

Над другою короткометражною стрічкою В’ячеслав Туряниця частково працював із командою людей із кіноіндустрії, з якими познайомився та потоваришував у ході зйомок фільму «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка. У кінострічці він знявся в епізодичній ролі штатного оператора міліції. І, власне, саме знайомство зі знімальною групою «Ля Палісіади» та спільна з ними робота свого часу підштовхнули В’ячеслава до активного руху у напрямку заповітної мрії – спробувати себе в режисурі.

Слава розповідає, що кіно любив з ранньої юності, і споглядав його не стільки заради розваги, а з точки зору мистецтва. Згадує, як під час навчання на юридичному факультеті втомлений приходив додому, готував собі каву, щоби збадьоритися, й поринав у світ кіно – міг подивитися і 2, і 3 стрічки поспіль. Для перегляду обирав як сучасні фільми, так і класичні.

«Дивився Бергмана, Фассбіндера, Фелліні, всю класику передивлявся, вивчав історію кіно. Для мене стрічки зняті, скажімо, в нульових-десятих минулого століття, були не менш цікаві, ніж стрічки тих же років нинішнього століття, адже було цікаво, як функціонує кіно, історія кіно загалом – щоб скласти для себе цільну картину цього виду мистецтва», – згадує Слава.

Попри те, що навчався на юридичному, каже, завжди знав: рано чи пізно, але спробує й собі зняти власну кінороботу. Така нагода трапилася завдяки кіношколі «Скалка», яку щорічно організовує В’ячеслав Єгоров з Закарпатською фільмкомісією.

Монтажний процес

Монтажний процес

У 2019 році, будучи учасником кіношколи, Слава отримав перший практичний досвід роботи з камерою та під час 7-денного інтенсиву у групі з іншими учнями «Скалки» створив перший короткометражний фільм «Феноменологія». Про цю роботу згадує не надто охоче, каже: «це була лише «проба пера», спроба зрозуміти технологію кіновиробництва і те, як усе працює». При цьому, додає: саме кіношкола стала тим потужним поштовхом, який зміцнив у думці: треба обов’язково рухатися далі.

Це «далі» трапилося зовсім незабаром: на Закарпаття в пошуках локацій для зйомок прибула кіногрупа фільму «Ля Палісіада». Скаут-тур організовувала Закарпатська фільмкомісія, і В’ячеслав Єгоров запропонував Славі допомогти із супроводом та інформуванням групи. Під час спільних виїздів на локації, каже Слава, вони так здружилися зі знімальною групою та власне режисером Філіпом Сотниченком, що зрештою вони й переконали його остаточно їхати до Києва та вступати на режисерський. А ще –  запросили зіграти епізодичну роль у «Ля Палісіаді».

«Добирати у фільм людей, які не є професійними акторами – це режисерський метод Філіпа Сотниченка, і він мені, до речі, дуже імпонує. Суть методу в тому, що на ролі запрошуються люди, найперше, за типажами. Професійний актор, як правило, вже має набір заготовлених технік та прийомів, з якими працює. Але якщо він не підходить за типажем, це все буде марно. В такому разі професійний актор не буде настільки органічним, як непрофесійний. Якщо взяти «Ля Палісіаду», вона багато в чому саме так і побудована, у фільмі знялося чимало непрофесійних акторів, особливо актори другого плану. І цей режисерський метод Філіпа (Сотниченка – ред.) дуже вдалий, хоча насправді така практика в європейському кінематографі взагалі не нова. Скажу більше, мені здається, що це вже навіть не так модно, як було на початку століття», – розповідає В’ячеслав Туряниця.

Кіномистецтво, як шлях

Після співпраці зі знімальною групою «Ля Палісіади» і споглядання роботи режисера «зсередини» Слава вирішив: час опановувати секрети кіновиробництва професійно.

Спершу пройшов режисерський курс Марисі Нікітюк (режисерка та сценаристка фільмів «Я, Ніна», «Коли падають дерева» тощо – ред.), опісля – вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, де й завершив магістратуру у майстерні Василя Вітера за спеціальністю «режисура телебачення».

З шанобливою вдячністю розповідає, як на кожному кроці відчував цілковиту підтримку батьків. Якби не вони, котрі своєю турботою та уважністю створили своєрідний «трамплін» для старту в новій справі, чи опинився він там, де є зараз – велике питання, каже В’ячеслав.

Наразі він цілковито зайнятий у зйомках короткометражного кіно: без цього, за словами Слави, одразу в повний метр режисери не приходять.

«Ти маєш підтвердити, що здатен на великий фільм. Плюс треба «набити руку». Я навіть не знаю людей, які прийшли одразу у повний метр без того, щоб спочатку добряче не попрацювати з короткометражним кіно. Це звичайний шлях, який треба пройти, щоб тобі довірили великий фільм із великим бюджетом. Я зараз перебуваю на початку шляху, хоч і не бачу себе в ролі, коли все життя знімаю короткометражні фільми», – розповідає В’ячеслав.

Питаю, скільки зазвичай триває перехід від коротких до повних форм. По-різному – відповідає Слава: у когось це може зайняти і 8-9 років, а хтось здатен вже й за пару років роботи з коротким метром зняти достойний повнометражний якісний фільм.

Інше серйозне питання – пошук фінансування. Адже повнометражні фільми вимагають вже зовсім інших витрат, і власним коштом, як це може статися з коротким метром, ти їх не знімеш. Скажімо, перший свій фільм «Харків мюзік фест відбувся» Слава спромігся відзняти винятково власними силами.

фільм Харків мюзік фест відбувя

Кадр з фільму “Харків мюзік фест відбувся”

«Харків мюзік фест відбувся» я зняв за власні кошти, я цього й не приховую: вистачило 10 тисяч гривень. На щастя, ми вже маємо сформовану кіноспільноту, готову сприяти молодим режисерам. Тож усі задіяні до зйомок працювали безкоштовно, гроші йшли на якісь найбанальніші організаційні моменти: нагодувати команду, забезпечити транспорт, логістику. У виробництво мого другого короткого метру вклалися продюсери: Інна Ласточкіна, Валерія Сочивець, Філіп Сотниченко. Філіп і Валерія – засновники вже згаданої продакшн-компанії «Сучасне Українське Кіно» – всіляко підтримують молоде покоління українських кінематографістів. У них така мета навіть у статуті прописана, здається… А от як шукати кошти на повний метр в нинішніх умовах – не знаю, це питання дуже серйозне. Напевно, через якісь європейські фонди, адже пітчинги кіно в Україні нині не проводяться, тому режисерам-початківцям сьогодні не позаздриш», – розповідає В’ячеслав Туряниця.

Про українське кіно у світовому контексті та плани на майбутнє

Повертаючись до згадок співрозмовника про можливості пошуку фінансування за кордоном, цікавлюся: як загалом сприймає роботи українських режисерів європейський глядач і чи оцінюють українських кіномитців на достойному рівні у світі.

Слава каже: українські фільми давно є невіддільною складовою європейської кінофестивальної індустрії: «Українські режисери вже впродовж багатьох років – постійні учасники європейських кінофестивалів: Канни, Венеція, Берлін, Роттердам. Режисерка Марина Врода нещодавно привезла нагороду за найкращу режисуру з кінофестивалю у Локарно (Марина Врода отримала нагороду на Міжнародному кінофестивалі в Локарно за фільм «Степне» – ред.). Це фестиваль класу А, який входить, напевно, у п’ятірку кращих кінофестивалів світу. Українське кіно цікаве світу, на українських режисерів ідуть і ними цікавляться».

Чимдалі посилюється інтерес до фестивального кіно і в українського глядача, стверджує В’ячеслав Туряниця. Відзначає, що сучасний український глядач – вимогливий, «надивлений» й розумний, тож із цікавістю йде на авторське кіно, потребуючи інтелектуальних надбань і духовного збагачення.

Розповідає, що й сам на майбутнє прагне працювати саме в жанрі авторського фестивального кіно, щоразу вдосконалюючись як кіномитець. Воно й зрозуміло, коли В’ячеслав згадує улюблених режисерів та роботи, на яких виховував особистий «смак»:  «Тихе світло» мексиканського режисера Карлоса Рейгадаса, південнокорейська стрічка «Історія кіно» режисера Хон Сан Су, «Свобода» іспанця Альбера Сера, аргентинський фільм «Мертві» Лісандро Алонсо.

Насамкінець питаю, чи думав він над тим, коли буде готовий до зйомок свого першого повнометражного фільму і чи має вже бодай натяки на те, про що він буде?

«Ой, ні, я поки ще на тому етапі, де лише тренуюся в режисурі, в естетиці, «набиваю руку», шукаю і знаходжу свій стиль. Поки конкретної ідеї для повного метру не маю. Хоча, напевно, треба вже починати думати й про це», – підсумовує В’ячеслав Туряниця.

фільм Харків мюзік фест відбувя

Кадр з фільму “Харків мюзік фест відбувся”

Замість післямови

Безсумнівно: за кілька років він таки зніме свій дебютний успішний повнометражний фільм. З того, з яким завзяттям В’ячеслав говорить про кіно, в цьому не доводиться сумніватися. І коли його ім’я нарешті стане відоме широкому загалу, ми згадаємо, як бесідували з ним за чаєм у січні 2024-го у затишній кав’ярні в Ужгороді, і він із гарячим захватом розповідав про любов усього свого життя – любов до кіномистецтва.

Тетяна Клим-Кашуба, Varosh

Фото: особистий архів В’ячеслава Туряниці

Якщо вам подобається Varosh – ви можете підтримати нас.

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.

0 #