Перша вчителька — образ, який зринає у пам’яті разом з “Буквариком” та першими успіхами у школі. Цей образ настільки сталий, що важко собі уявити — а чи може бути вчителем початкових класів чоловік?

Факт того, що серед освітян переважають жінки, але при цьому у керівництві — чоловіки, різниця у зарплаті наштовхує на роздуми, а чи може все змінитися?

Ми поспілкувалися з двома вчителями початкових класів, викладачкою педагогічного коледжу та психологинею, аби з’ясувати, чому чоловіки у цій сфері така рідкість та чому варто змінювати цю тенденцію.

 

“Мене у школі тримає любов до дітей”

Михайло Дмитрович Капітан працює вчителем початкових класів у с. Горбок Мукачівського району. Свій перший клас він отримав ще у 1992 році, тож його стаж роботи на цій посаді становить вже 31 рік. За цей час він випустив десятки своїх четвертокласників, а зараз вже навчає і їхніх дітей, має беззаперечний авторитет серед односельців і, направду, зберігає життєрадісний настрій та підхід до роботи. Хоч з дитинства бачив своє майбутнє у сфері торгівлі, але за рекомендаціями мами все ж вирішив здобувати фах педагога.

 

— Ні дня не шкодую, що здобув цю професію, — зізнається під час розмови чоловік. — У мене був вибір стати вчителем старших класів, коли після Мукачівського педагогічного коледжу продовжив навчання в університеті в Тернополі. Я дуже люблю історію, географію (знаю столиці 150 країн світу!), але й не думав обирати щось інше, аніж свою “Початкову освіту”.

Михайло Дмитрович каже, що дуже любить свою роботу та учнів, і цей захват відчувається у його словах.

— Ну як їх можна не любити? Коли сидять малесенькі першокласники, дивляться на тебе з такими світлими добрими оченятами. Вони такі щирі, чесні, ніколи тобі не збрешуть. Я дуже радію, що можу бути для них провідником у навколишній світ, допомогти пізнати його. Я вчу їх як жити, як заробити, я з ними чесно обговорюю всі теми. Люблю з ними погратися, побігати, гуляти природою. Я на них завжди кажу: “Мої діти”. Вони можуть до мене підійти з будь-якими питаннями чи тривогами. І це відчувають і вони, і їхні батьки.

Він визнає, що передусім демотивують чоловіків йти в освіту саме зарплати:

— У моїй навчальній групі у коледжі було тільки 2 хлопці. Хто тоді хотів працювати за 20 карбованців? Чоловіки хочуть заробити більше.

— Так, я багато не заробив, маєтків не побудував, але мені й моїй родині вистачає. Мене у школі тримає любов до дітей. Я дуже хотів, щоб мій син пішов моїми слідами, він теж закінчив Мукачівський педагогічний коледж. Але він не працював жодного дня. Сказав: “Я дякую, що ти мене вивчив, але за ці копійки працювати вчителем не буду”. І я приймаю його вибір. Не можу вказувати дітям, хай самі обирають свій шлях.

“Популярність учительства спадає не тільки для чоловіків, а й для жінок через низьку зарплату”

Для забезпечення рівних прав у грудні 2022 року Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року та затвердив операційний план з її реалізації на 2022 – 2024 роки. Дані статистики та досліджень засвідчують значну фемінізацію сфери освіти (представленість жінок становить близько 78,3 відсотка), проте кількість жінок і чоловіків відрізняється на різних ланках освітньої ієрархії та на різних рівнях освіти.

— Сьогодні популярність учительства спадає не тільки для чоловіків, а й для жінок, оскільки на конкурентному ринку праці актуальними є інші спеціальності. Вчителів початкових класів чоловічої статі у закладах освіти працює не так багато, як могло б бути, якби було умови гідне фінансування для можливості утримання сім‘ї, та перспектив кар‘єрного росту, можливостей для самореалізації. Тому чоловіки у закладах освіти працюють здебільшого викладачами або на керівних посадах, — каже Марина Паук, заступниця директора з виховної роботи Мукачівського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу — закладу, який готує вчителів початкових класів ще з 1914 року.

— Мотиви вступу на спеціальність «Початкова освіта» суто індивідуальні, оскільки, крім фінансового чинника та популярності закладу освіти, необхідно враховувати здібності та головне — покликання бути вчителем. Врешті, набуті тут знання і навички, переконана, стали їм у пригоді в інших обраних професіях та у створених ними сім‘ях.

Тому Стратегія — це важливий документ для всієї сфери освіти і науки України, який визначає базові принципи, цільові групи, стратегічні цілі та завдання щодо реалізації державної політики стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, подолання стереотипів за ознакою статі під час формування політики у сфері освіти.

• Мріяла про медицину, а стала гірською рятувальницею. Василина Ломага про гори, параплани та переломи

“У перші тижні роботи батьки учнів трохи насторожено до мене ставилися”

Олександр Васильович Шпонтак працює вчителем початкових класів у Мукачівській школі №1 з 2009 року. Зараз має вже п’ятий набір учнів. Каже, що про своє покликання знав уже з раннього віку.

— Мої батьки, бабуся й дідусь — педагоги. В мене не було вибору — ким стати, як не вчителем, — усміхається пан Олександр. — Єдине, я не міг визначитися з напрямком, адже дуже люблю історію, а деякий час працював практичним психологом у школі. Але я, врешті, обрав роботу з молодшими школярами, тому що з ними найцікавіше працювати. Вони щодня вчаться чомусь новому, а з ними і я. Цей період найважливіший для формування особистості людини, і дуже важливо закласти правильні цінності.

Чоловік каже, що працювати у переважно жіночому колективі комфортно, а говорити про різницю у сприйнятті між учителем та вчителькою не доводиться.

— Так, у перші тижні, коли я тільки взяв свій перший клас, батьки трохи насторожено до мене ставилися. Вони не знали ні хто я такий, ні чому я пішов у початкові класи. Але потім заспокоїлися, бо побачили моє ставлення до учнів, а також реакцію дітей, які буквально не хотіли йти додому.

Пан Олександр спостерігає тенденцію, що багато батьків хочуть віддавати дітей саме в його клас, адже вважають, що чоловік-вчитель більше дисциплінує учнів. Це пов’язано з тим, що часто батьки дуже зайняті своїми клопотами, допізна на роботі, і вислів: “Школа — другий дім” стає як ніколи актуальним.

— Це дуже трепетно, коли, буває, дитина підходить до тебе і говорить, як до батька: “Тату, ти мене чуєш?”. І в мене від цього аж сльози. Я завжди відкритий до спілкування, приділяю увагу учням і вони це відчувають.

— У багатьох батьки на війні, захищають нас. І дітям не вистачає цього чоловічого елементу у вихованні. І це не тільки хлопчиків стосується, а й дівчаток.

З позитивного відзначу, що дітки всі у нас малюють кольоровими олівцями, навіть коли сидять у бомбосховищі під час повітряної тривоги. Це свідчить, що нема важких переживань, тривожності й вони вірять у те, що скоро буде Перемога.

 

Варто почати практично підходити до гендерного балансу в школі

Психологиня, консультантка з дитячо-батьківських стосунків Наталія Фельбаба каже, що в нашому суспільстві вважається, що вчителька — це жіноча професія.

— Але те, що серед освітян переважають жінки не є погано. Діти навчаються та виховуються повноцінно, — запевняє психологиня. — При цьому наявність вчителя-чоловіка добре впливає на дитину, адже вона бачить приклад чоловічої рольової моделі. Хлопчики, наприклад, можуть бути більш відкриті до них, розповідати про булінг, проблеми вдома. Для дівчаток це теж важливо, адже для них це — альтернатива ненасильницької турботливої маскулінності. Звичайно, це можливо, якщо між вчителем та ученицею встановлюються такі довірливі турботливі наставницькі стосунки.

— Враховуючи той факт, що, на жаль, багато дітей залишаться без батька, який загинув на війні проти росії, наявність чоловіків-вчителів буде допомагати дитині. Адже в його особі (або часто в особі тренера спортивних гуртків) дитина шукає того, хто може замінити його.

Але варто розуміти, що при цьому роль виховання буде залишатися на родині. Школа, гуртки, різні секції може тільки заповнювати деякі прогалини.

Пані Наталія також каже, що її син зараз навчається у школі, де першою вчителькою є жінка, а вихователем — чоловік. І йому обоє педагогів дуже подобаються.

— Якщо більше чоловіків буде йти на вчителювання, то це, в першу чергу, дозволить подолати стереотип про “жіночу професію”, бо учительство зараз не вважається чоловічою роботою. Дуже багато стереотипів про те, що найкраще може виховати жінка, чоловіки не такі емпатичні тощо. Це абсолютно не так, адже чоловіки теж можуть любити й навчати своїх учнів так само як і їхні колеги жінки.

Питання зарплати — це теж, до речі, питання гендерної рівності. Це видається нормою, що жінка погоджується менше заробляти, а отже може йти на вчителювання, а чоловік не може це зробити, тому що він є годувальником у сім’ї. Але це питання вже до держави, яка б мала подбати про гідну оплату такої праці. Адже робота з людьми — це найбільш ресурсозатратна та важка робота. Учительську працю потрібно цінувати незалежно від того, хто її виконує.

• Вчитель з Виноградова піднявся на Говерлу 30 разів та заснував клуб гірського туризму

Галина Гичка, Varosh

Фото: з архіву героїв матеріалу

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.