Life

Екскурсовод Юрій Славік: «Навіть в еру інформації люди живуть стереотипами про Закарпаття»

16 Лютого 2022 753

«В Ужгороді добре, сюди повертаються», – чую, щойно прощаюся зі своїм співрозмовником після інтерв’ю і крокую набережною у справах. Ці слова незнайомої брюнетки з собакою на повідку стали настільки вдалою крапкою після нашої розмови про Ужгород, що вирішую з цього і розпочати текст. То за що любити Ужгород? Говоримо про це з гідом-екскурсоводом, істориком Юрієм Славіком. Саме Юрія містяни номінували на перемогу в номінації «Люди промоції Ужгорода» у рамках проєкту Фонду Андрія Півня «Ужгородці, якими ми пишаємося».

Люди промоції 8 Славік

Юро, ти за фахом історик і туризмознавець, викладаєш в університеті. Як вважаєш, чи обов’язкова для екскурсовода фахова освіта? 

– Історія – це той базис, із якого складається кожна екскурсія. Орієнтуватися в історії надзвичайно важливо при формуванні екскурсії, знайомстві з локацією, якщо це не природній об’єкт. Але фах історика не обов’язковий. У мене дуже багато колег, які без історичних знань, але з палкою любов’ю до історії можуть відтворити базовий набір інформації, який потрібен для знайомства з регіоном та його об’єктами. Освіта не так важлива, як важливі знання. Є багато людей, які цікавляться історією, люблять її. Як, наприклад, і мій батько, кандидат фізико-математичних наук, – він дуже любив історію. Можливо, така його любов і постійне обговорення історії в сім’ї вплинули на мене й мого брата, який не є фаховим істориком, але також є екскурсоводом. Із дитинства у нас культивували любов до історії і ми знали її.

А які ще має мати якості екскурсовод?

– Комунікабельність і любов до людей. Без любові до людей і спілкування стати екскурсоводом надзвичайно складно. Це багатогранна професія, яка передбачає не тільки знання, але й уміння представити це. А ще зараз підготовка до екскурсії вимагає більших зусиль, бо якщо 10-15 років тому люди просто слухали, то зараз можуть і перевірити достовірність інформації. Багато хто на екскурсії ставить питання, буквально штурмують ними. І якщо ти не знаєш чогось раз чи двічі, то на третій раз уже мусиш відповісти – від цього залежить твоя оцінка і майбутня співпраця з туристичними фірмами. Зараз жвава конкуренція через спад туристичних потоків, екскурсоводів стає більше, а кількість туристів не збільшується. Тому це вимагає роботи над собою, нових цікавих локацій, розвитку. Тим, хто мають давно завчену інформацію, тим більше лише однією мовою, на ринку надзвичайно складно.

Яка, на твою думку, основна задача екскурсовода?

– Познайомити з локацією так, щоб людина отримала і знання, і моральне, духовне та естетичне задоволення. Щоб твоя робота не втомлювала, а була корисною.

243022038 4399616723465439 5297161586932559794 N

Чи бачиш зміни в поведінці чи сфері інтересів туристів? Що хочуть слухати гості: дати і факти чи легенди і байки?

– Буває по-різному. Але за 10 років роботи помічаю тенденцію, що якщо раніше це був переважно розважальний формат із жартами, легендами і спрощеною подачею, то зараз туристи більш інтелектуальні. Мені це подобається і я відчуваю попит на інформацію історичного характеру, факти про побут, традиції місцевих жителів. Очевидно, це з огляду на складну політичну ситуацію. Наше суспільство багате стереотипами. Негативні стереотипи екскурсовод має руйнувати, а позитивні – підкреслювати. Питають і про сепаратизм, про ромське питання. Я іноді сам порушую цю тему, бо бачу, що люди соромляться спитати, але мають це на думці. Тому розповідаю про нюанси життя на Закарпатті у зонах компактного проживання угорського населення, про ті ж угорські паспорти, русинське питання. Це те, що турбує людей. І ми, як екскурсоводи, маємо заспокоїти їх. Не брехати. Але пояснити, що не таке страшне Закарпаття, як його часто малюють. Я завжди пояснюю, що ми край сільськогосподарський, а село підняти на якісь складні політичні процеси дуже складно, воно самодостатнє. Люди зайняті своїми справами, тому часто проявляється аполітичність Закарпаття. Коли говоримо про ромів, розповідаю про першу ромську школу в Європі, про те, що це корінне населення, яке живе тут 6-7 століть, згадую, що це талановиті музиканти, без яких не можна було уявити ключові ресторани. Потрібно і іншу сторону медалі показувати. Тоді люди виходять із іншими враженнями та знаннями про Закарпаття й Ужгород. Все ж таки навіть в еру інформації люди живуть стереотипами.

А ти сам ходиш на екскурсії?

– Ходжу на екскурсії до місцевих колег. Часто їх організовують самі екскурсоводи, які займаються певним напрямком. Так знайомимося із природніми аспектами, замками, культурою певного регіону тощо. Та й на вільні екскурсії до колег часто ходив. Хоча сам дуже рідко їжджу в екскурсійні тури, зараз переосмислив це і хочу їздити частіше, бо ти бачиш, як це звучить збоку і робиш для себе певні висновки.

Ти є автором кількох аудіомаршрутів у рамках проєктів «Пізнай Ужгород» і «Пізнай Ужанську долину». Як вважаєш, чи створюють аудіогіди конкуренцію живим екскурсіям?

– Ніколи. Це давно підтвердили і самі туристи. Живе спілкування – це живе спілкування. Аудіогід ніколи не створить конкуренції живому гіду. Певною мірою, це як онлайн-навчання. В аудіогіда ти не зможеш розпитати чи уточнити – у ньому просто зафіксована певна інформація, ти отримаєш набір знань, але емоцій не отримаєш. Вважаю, це навпаки тільки добре, бо навіть ми, екскурсоводи, можемо поглибити свої знання і послухати таким чином колег.

Як змінився туризм на Закарпатті з ковідом і чи можемо говорити, що він уже прокинувся після ковідної сплячки?

– Багато хто з екскурсоводів не витримав цієї перерви без туристів. Для багатьох це був справді великий удар і їм довелося задуматися про паралельний чи інший напрямок діяльності. Бо внутрішній туризм на Закарпатті ще не має таких потоків, як, скажімо, Львів, де навіть у депресивному листопаді є гості. Але більшість тих, хто активно працював, залишилися. Якщо говорити про туристів, то у поведінковому плані вони, як на мене, не змінилися. Піковий сезон зараз не лише період цвітіння сакур, а й літо. І цьогоріч воно було дуже добрим. Для екскурсоводів, які хочуть працювати, літо часто проходить практично без відпустки. Це золоте правило туризму: коли люди відпочивають – ми працюємо. Коли люди працюють – ми відпочиваємо.

Щойно ти згадував про туристичний Львів, куди активно їдуть навіть у несезон. А чи складно зараз популяризувати Ужгород? За чим сюди їдуть туристи?

– Про Ужгород мало знають. На жаль. Постійно стикаюся з тим, що для багатьох наше місто – це відкриття. Люди дивуються, наскільки воно варте уваги. З одного боку, вони очікують одне, а отримують значно більше. Звісно, у промоції міста ще є багато проблем. Образ міста формують подієві речі. Чи не кожен турист знає торт «Ужгород» чи мініскульптурки – це ті бренди і родзинки, що наше місто представляють. Сакури, фестивалі вина приваблюють. Але в місті все одно мало яскравих подій та особливих локацій, які могли би підірвати інформаційний простір, представляти місто. Довгий час певним брендом був «Сакура фест». Про нього мене питали і турфірми, і індивідуальні туристи, отже, подієва складова важлива і для позиціонування міста, і для створення асоціативного ряду з ним. Деталі творять образ. У нас цих деталей не так багато, але Ужгород відкривається людям. І вони не розчаровані тим, що приїхали до нас. Це приємно. Ми повинні відправляти людей із Ужгорода з позитивними враженнями і останніми роками це стало легше робити. Безперечно, ще не все ідеально у центрі міста в інфраструктурному плані і на цьому акцентують туристи, порівнюючи з іншим нашим сусідом. Але в цілому Ужгород залишає у майже 90% моїх туристів приємні враження.

240194129 1805250523018548 8982055109059966635 N

Чи погоджуєшся з думкою, що проблема маленьких міст — брак атракцій, якими можна приваблювати сюди вдруге, вп’яте і вдесяте? Як гадаєш, Ужгороду є чим приваблювати повторно?

– Це проблема всіх центральноєвропейських міст під Карпатами. Люди часто стикаються з тим, що вечірнє життя в нас відсутнє. Вдень відпочили, погуляли, а що ввечері? А запит є. Але це не тільки проблема Ужгорода, а й Мукачева, Берегова, Хуста, певною мірою словацьких Кошиць чи будь-якого іншого словацького або угорського містечка. Особливо влітку, коли хочеться чогось цікавого, а окрім як гуляти більше нічого нема. Магазини працюють до 6-7, заклади до 8-9, окремі максимум до 12 і те не для всіх підходить їхній формат. Розумію, що для бізнесу попит не є настільки сильним і бачу таку ж тенденцію в містах колишнього Угорського королівства – можливо, це така традиція. Але це псує загальне враження і бажання приїхати ще раз сюди. Особливо для молодої категорії людей це дуже важливо.

Ужгород – місто одного-двох днів, виходить?

– По перше, це залежить від сезону. В цілому це так. Ужгород не може бути містом на тиждень. Як і Мукачево чи інші міста Закарпаття. Але в поєднанні з якимись додатковими послугами чи об’єктами, можна формувати цікаві програми. В нас поруч із містом є термальні та гастрономічні об’єкти. І все це розширить час перебування на Закарпатті. Та в той же час без свого транспорту не всюди можна дістатися. Навіть озеро Синевир чи ті ж Лумшори – громадськими транспортом туди складно доїхати і не всім такий формат підходить. Але є організований туризм і ті, хто хоче, можуть собі влаштувати огляд таких місць із групою.

Ти ідейний натхненник та співорганізатор фестивалю Срібний Татош. Також береш участь в історичних реконструкціях в Ужгороді та Мукачеві. Чим реконструкція тебе приваблює особисто і як на неї реагують туристи: як на карнавал чи все ж як на можливість дізнатися більше про тогочасну культуру?

– Безперечно, це презентабельне візуальне дійство. Люди їдять очима спочатку. Не дарма кажуть, що зустрічають за одягом, а проводжають за розумом. Так і тут: людей приваблює романтизована лицарська епоха, можливість побачити атрактивні бої, костюми – візуальна складова приваблює. Але на фестивалі ми пропонуємо майстер-класи, лекторіуми – люди є і там. Вони долучаються до чогось, що можна зробити своїми руками, почути, беруть участь у стрільбі з лука тощо. Це природньо, бо візуальне сприйняття перше. Мені ж це цікаво через пригодницький формат, що породжує багато емоцій. Це нестандартне дійство, емоційно забарвлене. А ще мені, як історику, цікаво відтворювати на практиці те, що я вивчаю в теорії. Це активний відпочинок, знайомства, завжди новий досвід, що розбавляє буденну монотонність. 

Ужгородці ходять на екскурсії?

– Нещодавно була 9 річниця Вільних екскурсій. Я часто брав участь у цій ініціативі і бачу, що приходили по 10-20-30, а то й 100 туристів. І це більшою мірою ужгородці. Тож серед ужгородців є запит на знання історії свого міста. Хоч на індивідуальних екскурсіях мені таке не зустрічалося, це не свідчить про те, що ми не любимо своє місто – це так само, як люди, що живуть біля моря, не ходять на море.

Як вважаєш, за що варто любити Ужгород? За що його любиш сам?

– Особисто в мене за 10 днів за межами міста починається туга за домом. Мені хочеться знати, як там Ужгород, що відбувається, пройтися по набережній, Корзо. Хочу побачити, чим місто живе у цю мить. Хоча я знаю, бо ж слідкую за соцмережами. Тут атмосфера маленького і надзвичайно затишного міста, що притягує. Заради цього варто приїжджати – це комфорт, затишок, пішохідний центр, річка. Особливо це відчутно, коли сидиш за кавою і спостерігаєш за життям міста. Специфіка малого міста у тому, що ти багатьох знаєш – місто для тебе живе, бо ти бачиш людей, обмінюєшся з ними емоціями та враженнями. Мабуть, усе у комплексі притягує сюди.

6979

Які неочевидні місця чи атракції ти б порадив туристу для відвідин в Ужгороді? Адже замок, філармонія і Кафедральний — це стандарт.

– Я би рекомендував кафе-музей «Під замком». У людей є запит на тематичні й автентичні заклади. А це найстаріший заклад, що зараз діє в місті. Набережна. При чому прогулянка не перші 100 метрів, а від моста до моста. Це дуже класний маршрут з точки зору можливості оглянути два різні Ужгорода: австро-угорський і чехословацький. Звідси видно і колишній Василіанський монастир, і площу Театральну, і ОДА, чехословацьку архітектуру і радянську зону міста. І третє – Горянська ротонда. Туди рідко потрапляють туристи, але це цікаво і з точки зору панорамного огляду міста, і в плані історичної цінності цього об’єкта. Там своя енергетика.

Найцінніший і найкращий сувенір із Ужгорода: він є? І якщо так, то що це?

– Не буду оригінальним. Це торт «Ужгород». Навіть нещодавно у Києві директор турфірми, з якою давно працюю, сказав: «Так хочу в Ужгород! Так хочу ужгородський торт». Це найкраще гастрономічне представлення, що приносить емоцію. І це той сувенір, який хочеться привезти і розділити його з близькими. 

Що для тебе Ужгород?

– Це гармонія.

 

Ксенія Шокіна, Varosh

Фото Наталії Світлинець та Сергія Гудака

0 #
# екскурсовод # закарпаття # стереотипи