Для мандрівки збираємо команду, яку об’єднує рух #FreeSvydovets, з нами їдуть:
Приїжджаємо до Ясіня, звідти підіймаємось до Драгобрата вже ввечері і залишаємось на ніч в «Оселі». Ростислав розповідає, що загалом на Драгобраті близько сімдесяти готелів, та будується ще і ще. За день всі готелі можуть прийняти близько 3 000 туристів. Каже, взимку туристів тут досить багато, бо тут такі гори, де комфортно і на сноуборді, і на лижах. Ростислав отримав вищу освіту за спеціальністю гірського рятувальника, та зараз не полишає цієї справи: водить походи, ходить горами сам, прокладає траси для ski tour’ів тут, на Драгобраті.
Коли Ростислав розповідає про цінності свої та готелю, ми розуміємо, чому ми залишилися на ніч саме тут: в «Оселю» він запрошує відпочити лікарів, які служили в АТО, у негоду може прихистити туристів, є активним членом громади, та найголовніше – він #FreeSvydovets-френдлі.
Взимку Ростислав керує готелем, а протягом року організовує різноманітні походи. Каже, «робимо все що можна у Карпатах, окрім парапланеризму».
Зранку снідаємо та вирушаємо. Нам анонсують приблизно 22 кілометри дороги без дуже різких підйомів, а до вечора ми повинні дійти до села Лопухів, там на нас вже чекає Валерій Павлюк. Саме він разом з двома колегами у 2017 почав говорити про визнання нечинними громадські слухання, що були проведені в селах поруч, аби розпочати роботу над будівництвом курорту.
Якщо ви не знаєте, як закохати людину в якусь локацію, то спитайте в Ореста як – він у цьому профі.
Орест зізнається, що піші походи – то не його, так сьогодні він вперше за усі роки захисту Свидовця пішов хребтом пішки. «Для мене тут найважливіша природа. Я фермер, я живу у лісі, сюди я приходжу, аби захищати Свидовець. Бо мені відомо, як користуватися тим, що дає земля так, аби не завдавати їй шкоди».
Ми йдемо хребтом, під’їдаючи чорниці, а Орест та Ростислав показують: он там – то Говерлу видно, а з цього боку – вирубки, саме тут планують дорогу, яка з’єднає Буковель та Свидовець, завтра ми ще там будемо. «Лісники кажуть, що для курорту ліс не вирубують, але коли ми кладемо поруч план курорту та карту рубок, які зараз існують – то вони співпадають. Раніше дороги не було видно, але зараз там, де дорогу розширювали почав сохнути ліс, і можна навіть не дивитись в бінокль, бо видно і так», – розповідає Орест. На тому місці, де ми стоїмо, хочуть запустити лижну трасу, крім того, ще один готель планується біля озера. Якщо озирнутись довкола, то бачимо і заповідник Ґорґани, і букові праліси, які захищаються як спадщина ЮНЕСКО.
«Нам, групі #FreeSvydovets, дуже важливо захистити ці території від забудови. Для України та Європи важливо зберегти ці землі недоторканими. Зараз ця земля належить державі, а для її захисту цього недостатньо, бо вже починаються дії для передачі цієї дороги з балансу держлісгоспу до власності громади, і це дуже поганий знак, бо починається урбанізація гірського регіону, а це небезпечно для природи – будувати треба там, де є люди, є села, є дороги. Тому потрібно або створити нацпарк, або розширити територію Карпатського біосферного заповідника, додавши ці території», – транслює Орест Дель Соль думку усієї спільноти захисників Свидовця.
Цим пралісам близько 500-600 років, вони входять до переліку спадщини ЮНЕСКО в Україні.
Ростислав ділиться, що багато хто перестав приїздити до нього на Свидовець. І я розумію чому. Як людина зі степу, зі Слобожанщини, я приїжджаю у гори дуже рідко, бо це далеко, а тому довго і дорого. Тому, коли раз на кілька років я таки маю змогу піднятись до якогось хребта, то я сподіваюсь відчути спокій від усвідомлення малої себе серед усіх цих пагорбів, близьких до неба і насититись гармонією з природою. А коли приїздиш на Боржаву чи Свидовець — цього не відчуваєш. Бачиш заїзджені дороги на гору, і те, як на неї злітають УАЗи, квадроцикли, модні Ленд Ровери та мотоцикли.
Йдемо, і бачимо кілька крапочок на схилі хребта, придивляємось і розуміємо, що то – люди, вони тут збирають яфини на продаж. Майже повна відсутність людей довкола – це те, за чим я приїжджаю до Карпат, і дуже страшно уявити у цьому ж місці 28 тисяч людей одночасно, а саме на стільки гостей хочуть збудувати ТРК «Свидовець».
Якщо говорити про те, що робити зараз з цими дорогами – ми якраз проходимо повз типовий приклад руйнації Карпат: люди, які виїздять на гору джипами чи мотоциклами роблять нові і нові дороги до вершини – коли під час дощу старі колії розмиває потоками води і ними їхати складно, вони звертають трохи праворуч чи ліворуч та створюють новий шлях. Так за ними рушає ще кілька машин, і потім замість яфинових пагорбів ми бачимо просто грунтові дороги з камінням – і тут в гру вступає ерозія ґрунту. Те саме зараз можна побачити і на Боржаві, і на Чорногорі.
Ростислав вважає, що це можна перемогти, якщо в землі з’явиться власник. Наприклад, якщо за цим буде дбати територіальна громада, то це повинно працювати так: виїхав джипом на цю дорогу – заплатив гроші, з’їхав з цієї дороги – заплатив штраф. І повинні бути люди, які це контролюють.
Ми йдемо далі і бачимо ту ж ситуацію біля озера Ворожеска, туди теж вже дісталися джипами. Раніше, згадує Ростислав, там ледве можна було пройти єдиною стежкою, зараз джипи їдуть просто по ялівцю та яфинам, аби зупинитись ближче до води.
Переважна більшість людей, яка зараз підтримує рух #FreeSvydovets – не місцеві, або ті, хто виїздив жити чи вчитися десь, а потім повернувся сюди жити. Складається враження, що місцеві не готові думати стратегічно. Тому у спілкуванні із ними потрібно апелювати до більш загальних тем.
Наприклад, із багатьма говорять про проблему води. Зараз для існування Буковелю доводиться завозити воду, бо тої, що є на місці – не вистачає. Хоч тут і випадає багато опадів, через будівництво великого курорту із його інфраструктурою, питної води всім не вистачить. А вирубки та риття комунікацій спричиняють повені та забруднення води.
Близько четвертої ми вже підходимо до Лопухова, де Валерій радо нас чекає із фореллю та бограчем, які вони приготували разом із сином Юрком.
Окрім свого будинку, Валерій побудував ще кілька зрубів для тих, кому потрібен прихисток вiд дощу чи холоду у горах. Місце обрав ідеальне – прямо коло будинку є питна вода, а інше він облаштував: в будиночку є пічка, місце для вогнища та для вечері на вулиці, на двох поверхах будинку може влаштуватись на ніч близько 10 людей. Все що треба – берегти простір довкола себе та не залишати сміття.
Ранком прокидаємось від дзвонів. Та хоч поруч у горах є два монастирі, дзвони лунають не звідти. Через дорогу біля будинку на полонину ведуть отару овець, а на шиї в кожної – дзвоник. Коли нам пропонують навідатись в гості до вівчарів – радо погоджуємось.
Коли наближаємось до сироварні, нас зустрічають великі собаки, які разом із цуценятами допомагають випасати овець на полонині. Школи вівчарів тут давно нема, тому вчаться один в одного. Наприклад, дітей сюди приводять у 15 років, аби старші їх навчили.
На шляху до села Чорна Тиса зупиняємось, бо бачимо як грузять ліс. «Зараз, коли він грузить ліс на вантажівку, то на зпилах дерев ще не повинні бути чіпи, а от коли він зрушить з місця, то якщо не буде чіпів – це порушення», – ділиться тонкощами лісового законодавства Орест. Чи варто казати, що коли за кілька хвилин вантажівка рушає, чіпів на деревах немає.
Проїжджаємо ще пару кілометрів, і бачимо що зрубані дерева лежать в метрі від річки Тиса, тут же стоїть техніка, яка їх перевозить через воду, зневажаючи ті правила, які були введені Смарагдовою мережею стосовно річки. Тут же бачу просто під ногами, у калюжі, метушню головастиків, і одразу стає ясно для чого ті правила.
Коли в’їжджаємо у село Чорна Тиса, одразу в очі кидається кількість пилорам – лишається сподіватись, що всі вони отримують деревину легальним способом.
Село ну дуже схоже на якісь альпійські луки, але із своєю прекрасною специфікою, наприклад, сіно тут сушать не у снопах, як це переважно роблять на Закарпатті, а на спецальних вертикальних підставках, бо дощів тут чи не найбільше в усіх Карпатах.
Через те, що в усіх тут є деревина та навички роботи із нею, будинки облицьовані ромбами з різних порід дерева та пофарбованими усіма можливими кольорами.
Причин для захисту Свидовця багато, і кожен долучається до групи Free Svydovets через щось своє. Так, Орест та Ростислав вважають необхідним зберегти цю природу недоторканою через її роль для усього регіону. Валерій думає про майбутнє своє та дітей: «Ми десятки років жили з лісу, і ми хочемо продовжувати жити з нього! Якщо його вирубати так, як це роблять зараз – його буде просто знищено». Але всі вони не проти готелів глобально, бо це направду може принести кошти регіону, якому вони потрібні, але будувати прямо на горі – безглуздя, бо зрештою принесе тільки втрати.
Дорога, на території лісу, що входить до заповідника та не у заповідній території
Якщо ви відчуваєте необхідність долучитись до боротьби за Свидовець, то зараз саме час – приходьте на акцію 29 вересня об 11:00 біля Касаційного адміністративного суду (м. Київ, вул. Московська 8, корп.5) у Free Svydovets кажуть, що в цей день вирішиться доля Свидівця.
Олександра Кісель, Varosh
Фото авторки
Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.