“Червене вино” в Мукачеві є найстарішим винним фестивалем Закарпаття, проводять його в місті вже 26 років поспіль. На фест традиційно з’їжджаються закарпатські винороби, в межах фесту проводять конкурс на краще вино року та кращого винороба – цьогоріч їх на фестивалі мало, всього 22 – проти понад чотирьох десятків, як зазвичай.
Ціни на фесті – допандемічні
Переважна більшість виноробів на фесті представляють Мукачівщину, відтак, фестиваль отримав виразний локальний відтінок. Через пандемію обмежили вхід – пускають тільки з сертифікатами вакцинації чи негативними тестами, вхід до парку, де розгорнули фестивальне містечко, теж обмежений, відмовилися і від вечірньої концертної програми на великій сцені, аби уникнути скупчень. Відтак, люди на фестивалі дегустують та купують вина, частуються на фудкорті: тут пропонують традиційну закарпатську та вуличну кухню, угорську випічку кюртош-колач. До слова, фестивальні ціни залишилися на рівні допандемічних: за погарчик вина на фесті заплатите від 20 гривень, за літр – від 100-150 гривень за пляшку.
“Батько брав участь у першому Червеному вині, для нас це –
традиція”
Мукачівський винороб Іван Муха – перший, з ким розмовляємо у фестивальному містечку. Він із Мукачева, має свій виноградник, дегустаційну залу, виробляють 20 тисяч літрів вина. Батько Івана бере участь у фестивалі із першого року його існування. Зараз справу продовжує син.
“Фестиваль – це добра традиція, це перш за все спілкуватися з людьми. Це для душі, от людина зробила вино і хоче поділитися своїм трудом, хоче, щоб її роботу оцінили, сказали, чи смачно і що саме смачно. Цікаво, що журі скаже на вина. Цікаво спробувати вино у колег. Тому я тут”, – каже Іван Муха. Винороб зазначає, що минулий рік без фестивалів був незвичним. “Добре, що зараз це все потроху повертається, на Закарпатті мають бути винні фестивалі – бо це такий варіант спілкування за вином, який нічим не замінити”, – каже винороб Муха.
“Нас ще в листопаді питали, чи будемо на “Червеному вині”
Заходимо до будиночку одного із аксакалів “Червеного вина” Василя Анталовського з Бобовищ. Винороба немає, поїхав додому грітися – все ж, -6 морозу надворі. В будиночку силує людей вином донька Анталовського пані Марина. Каже, що навіть не думали про те, аби не брати участь у фестивалі, коли оголосили про те, що він таки буде в Мукачеві.
“До нас телефонували клієнти із Мукачева, інших куточків області, з інших регіонів щодо нашої участі у “Червеному вині” ще у листопаді. Добре, що зробили фестиваль, хоча й пандемія. Людям треба мативіддушину і свято, поспілкуватися за погарчиком вина, зібратися поговорити, поколядувати, посміятися”, – каже донька винороба. За її словами, минулий 2021 рік був добрий для вина. “У нас ідеально вийшло Каберне, Мерло, “Променисте” дуже хороше, “Чорний принц” – авторські вина батька. “Букет Мартина”, “Сяйво”, “Троянда Закарпаття” – трамінер цьогоріч мав дуже гарні показники, але вино “Троянда Закарпаття” ще доходить вдома у підвалі, на фестиваль ми його не взяли. Загалом на фестиваль ми привезли 21 вино, на конкурсздали шість вин – сухі та одне напівсолодке,” – каже пані Марина.
“Видно, що люди заскучилися”
Винороб Михайло Черепаня зі свого боку відзначає, що головневраження від фестивалю – те, що “люди заскучилися”. “І ми, винороби, заскучилися за людьми, і вони за нами. Це дуже добре, бо це створює атмосферу фестивалю – люди всі усміхнені, всім весело, гарний настрій. І мороз не відчувається. Я тут заряджаються позитивною енергією від цього дійства”, – каже винороб.
Винороб виготовляє 15 тисяч літрів вина, виноград закуповує на Берегівщині та в Завидові. У фестивалі брав участь раніше, показує призову “бронзу” з 2019 року за каберне та “срібло” за совіньйон. Цьогоріч, каже, вражає клієнтів і журі ігристим. “З нового у нас ігристе – робимо його вже два роки, із мускатних сортів, є купажні білі сорти. Беруть дуже! Як правило, чоловіки жонам”, – каже Черепаня.
“Більше просять на фестивалі сухих вин, це по-європейськи”
Винороб з Дерцена (це угорське село, що нині входить до складу Мукачівської тергромади) Руслан Орос вже вісім років бере участь у фестивалі. “Це – традиція, яку не хочеться порушувати. Крім того, останні 4-5 роківпідряд я був зі своїми винами на сцені між переможцями і цього року також маю хороші вина, наприклад, Цитрон Магарача, цікаво, що на них скаже професійне журі. Ну і багато гостей, клієнтів, які мене шукають на фестивалі і хочуть бачити, дзвонять заздалегідь. Тому я тут ще й заради них. Цього року так склалося, що з угорських виноробів Берегівщини жоден не бере участь в мукачівському фестивалі – може, пандемія вплинула, може, морози (для вина такі погодні умови дуже некорисні). Тому я як угорський винороб із Мукачівського району вирішив підтримати фестиваль”, – каже Руслан Орос.
Винороб також відмічає, що на фестивалі змінився попит на вина. “Раніше усі запитували і найбільше продавалося солодких та напівсолодких вин. У співвідношенні до сухих це було 70% на 30%. Зараз ситуація змінилася до 50-50%, більше просять сухих вин, особливо молодь. Це дуже правильно, бо в Європі п’ють переважно сухі вина. Це говорить, що й у нас формується культура вина”, – каже Орос.
“Закарпатським виноробам треба повертатися до сортів-автохтонів”
Винороб Олександр Гарновдій із Середнього (винна мануфактура Штифко) вражає на фестивалі винами із місцевих сортів. У нього на прилавку білі вина Іршаї, Черсегі, Мулер Тургау. “Я цьогоріч на фестивалі помітив одну штуку: ті винороби, що ставлять собі за мету робити якісне вино, конкурентноздатне, що прагнуть до цивілізованої форми роботи в дегустаційних залах, що хочуть працювати в юридичній площині – їх практично на фестивалі нема. Це не погано і не добре, я вважаю, що це форма руху уперед. Ті винороби вже пройшли рівень фестивалю і їм робити тут нічого. Але є інші, яким зручний і комфортний фестивальний варіант. І це має жити. Можливо, цей фест узагалі треба переформатувати і залишити його для початківців, для аматорів виноробства, не мучити їх конкурсами і дегустаціями. Залишити цей фестивальний варіант і хай до складу фестивальної комісії входять самі ж винороби, колегіально оцінюють один одного. Адже дуже багато відвідувачів фестивалю не вимагають дорогих вин високої якості. Це нормально. Це також ринок”, – відзначає Гарновдій.
“Щодо традиційних сортів я теж маю свою думку — вважаю, що закарпатцям не варто гнатися за французами і робити мерло чи совіньйон, бо ми все рівно за ними не вженемося, французькі вина із французьких сортів — це еталон, це класика. У нас має бути інша сортова база, адже у нас на Закарпатті є своя класика. Друге діло, що вона забута”, – акцентує Гарновдій. Він каже, що в нашому краї робили класні вина до 20-30 років ХХ століття. “Європейське виноробство знищила філоксера наприкінці ХІХ століття, до нас вона дійшла у 20х роках – тоді на Закарпатті була масово замінена сортова база, а далі пішла масово ізабела. Радянський час не приніс чогось доброго у виноробство краю, оадянське виноробство народило на Закарпатті один шедевр – “Троянду Закарпаття”, це треба відзначити, але це й усе.
Нам тепер треба відмотати картинку на 120 років назад, розібратися у винах-автохтонах і сортах-аборигенах, розібратися у селекційній науці ХХ століття і стояти на цьому, не копіюючи Францію та Італію”, – каже Олександр Гарновдій. Винороб розповідає про сорти, з яких він робить свої вина. “Свого часу в Чехословаччині селекціонували цікавий сорт Ґрон, хочу посадити його у себе. Також маю цікавий сорт Блау Бургунде – це німецький клон Піно Нуара, районований до наших умов, не просто копія француза. Цікаво працювати також із сортами Цвайгельт, Харшлевелю, Мюлер Тургау”, – розповідає Гарновдій.
Винороб каже, що зараз він свої сорти, з якими хоче працювати надалі, розширюючи виноградник, віддав науковцям на біологічний факультет УжНУ – хай, мовляв, подивляться за ними, а вже тоді садитиме ці сорти на винограднику. “Це такий мій специфічний шлях. Не заохочую до нього інших виноробів, але мені цікаво ним іти, і такий варіант може бути непоганим поштовхом до розвитку Закарпаття”, – каже власник “Винної мануфактури Штифко”.
Тетяна Когутич, для Varosh
Фото автора
