Ужгород відчинив нову кав’ярню-галерею, яка приваблює навіть не так доброю кавою, як мистецтвом на рівні, романтичною концепцією, історією ХVІІ століття, своєрідною містикою та унікальними авторськими деталями інтер’єру. Заклад має потенціал стати майданчиком для пропаганди закарпатських художників, комунікації креативної спільноти, яка генерує і втілює ідеї, та осередком для гурманів усього справді прекрасного.
Арт-кафе має назву Voto. "Вото-утсо" (угорською) — саме так називалася стара вуличка в Ужгороді, перша згадка про яку була в 1691 році. Вона знаходилася поблизу сьогоднішнього Кафедрального собору, там мешкало дев’ять родин, переважно ремісників. Багато-хто прагнув віднайти цю вулицю. Вона є, мовби, фантомом, оскільки навряд чи хтось може знати однозначно, де саме вона знаходилася. Назва походить з латині й означає "вотум", себто обітницю.
— Оскільки назва закладу перекладається українською як "обітниця", то одна з ідей кафе — створення особливої атмосфери, в якій молоді й закохані люди можуть дати обітницю один одному, — каже власниця Юліанна Стойка.
Вона додає, хоч сьогодні екскурсію вулицею Вото не можливо провести, бо не відомо, де вона точно знаходиться, зате ми тепер знаємо, де вона починається. А букіністичний куточок наповнений книгами про історію і сучасність Ужгорода й Закарпаття, а також, зокрема, про закарпатське мистецтво.
Найкращий бонус для гостя закладу — художня експозиція, яка мінятиметься щомісяця. Вважайте, що ви у арт-центрі, де, радше, улюблений напій доповнює антураж, ніж навпаки. Ідея закладу полягає і в тому, аби зосереджувати навколо себе, об’єднувати людей творчості, мистецтва. Тут виставлятимуться відомі, можливо не відомі або маловідомі закарпатські художники, скульптори, керамісти. Першою презентувала свої роботи заслужений художник України, лауреат обласних премій імені Бокшая і Ерделі Людмила Корж-Радько.
— Мені хотілося створити щось таке, що давало би змогу насолоджуватися всіма своїми чуттями. Тобто це — приємна музика, смачна кава і візуальне задоволення. Від цього ми й відштовхувалися, втілюючи ідею арт-кафе. Ми готові до співпраці з усіма креативними людьми, які хочуть показати іншим свої витвори і вміння робити це якісно. Хочеться, аби кафе показувало саме якісний рівень наших закарпатських митців. Ми маємо честь відкрити наш заклад, розпочати діяльність з полотен Людмили Корж-Радько, — додала Юліанна.
Художнім напрямком займається Валентина Глюк-Александрова, донька відомого художника Гаврила Глюка — наставниця, натхненниця, відтак арт-директор кав’ярні. На її думку, місцева молодь не достатньо знає про закарпатських художників.
— Молоді завжди ходять у кафе. А тут нагода показати й ознайомити. Ми будемо пропагувати не тільки стару закарпатську школу, відому на весь світ, а й сучасних наших митців — відомих і не дуже відомих. Це буде можливістю, аби показати, яка у нас багата культура. У нас є прекрасні скульптори, кераміки, а про них нічого не знаємо, бо вони не мають змоги показатися, — переконує пані Валентина.
Щодо сьогоднішньої композиції, то вона має кодову назву "Життя однієї жінки". Авторка каже, що це не буквально автобіографічна річ, а роботи зображають жінку з її складним внутрішнім світом.
— Коли заклад закривається, він "працює на вулицю", там настільки крізь вікна проглядається і інтригує…, — висловлюється художниця.
Ця атмосфера для тих людей, які цінують усе красиве у нашому житті, аби вони мали ще один майданчик для спілкування. Кафе створювалося для гурманів, для тих, хто цінує гарний смак. Не сидіти у кафе й дивитися телевізор, не слухати попсову музику по радіо, не дивитися на одні й ті самі картинки і фото. Були створені відповідний кольоровий фон й освітлення для виставок, аби можна було якісно представити будь-яку композицію.
— Що було необхідно — правильне освітлення, оскільки сюди забігають вранці випити кави, але ж є і вина, які п’ють ввечері, а це вже має бути зовсім інша атмосфера. Освітлення вранці й освітлення ввечері — воно різне. Взимку і влітку, відповідно, теж усе по-різному, — наголошує на деталях дизайнер Наталія Шталь. — Тому я зробила ось цю люстру. Якщо хочу повне світло, білу тінь, то роблю білу тінь. Якщо хочу відчуття, як у Гарі Поттера, ось ці свічки, що звисають, то закручую на мінімум. Аби добре представити картини — обладнана спеціальна система освітлення.
Кав’ярня синтезує у собі вишуканість і стриманість галереї та затишок оселі. Дизайнер пояснює, у домашній атмосфері кав’ярні картини сприймаються не як щось віддалене, бо ж картини — не лише для музеїв, галерей…
— Дуже хочеться, аби завдяки цьому інтер’єру, цьому всьому задуму мистецтво та побут стали трішки ближчими, тому що правильна пропорція побуту і буття — запорука щасливого життя, — усміхається пані Наталія.
Хоч смаколики тут далеко не ключові, проте добра кава пробуджує і натхнення також. Не йдеться про їжу, якої тут нема, а виключно про напої та кондитерські вироби. До речі, тістечка тут невдовзі будуть власного виробництва. Ціна на кавові напої коливається від 8 до 16 гривень. Безалкогольний коктейль, на кшталт, мохіто й лимонадів можна випити за ціною до 25 гривень. Також тут широкий вибір смузі (банановий з йогуртом та медом, вишнево-ванільний, полунично-м’ятний, з сезонних фруктів та інші). Коштують вони 20 гривень з гаком.
Евеліна Гурницька, Varosh
Фото: Андрій Кирилюк