Культура – Архів

Юрій Славік: “Коли я взявся робити фестиваль “Срібний Татош” у кишені було 50 гривень”

16 Травня 2013 5 340

Фестиваль середньовічної культури "Срібний Татош" вдруге пройде на Закарпатті у Замку Сент Міклош 17-19-го травня.

Організатори кажуть, що хоча фестиваль молодий, але вже заслужив не аби якої слави. Головно, показав що на Закарпатті є місце тематичним фестам, а не тільки винно-шашличним, обов’язково безкоштовним та всім на одне обличчя. Для самих же організаторів цей фестиваль став ще одним доказом, що головне не гроші, а ідея.


– Юрію, з чого і коли почався фестиваль?

– Сама ідея з’явилася давно. Під час відвідин першого фестивалю історичної реконструкції. Тоді вперше таке побачив. Треба популяризувати Закарпаття, враховуючи ту культурну спадщину, яка в нас присутня. Майже у кожному містечку є Середньовічні замки, відповідно яскрава середньовічна історія.

Якось ми поїхали з другом до Львова, сиділи у кнайпі, пили пиво, розмовляли про фестивальний рух і зрозуміли, що у Закарпатті з цим проблеми. Друг підхопив цю ідею, потроху почали збирати гроші. Тоді в кафе у мене в кишені було 50 гривень і ніяких заощаджень, часу ще було з півроку і я розраховував ще підзаробити.

У 2010 році я познайомився з Йосипом Бартошем, з замком Сент Міклош і був вражений тим, що він зробив за той період, відколи взяв його в оренду. Видно було, що він захоплений цією ідеєю. Ну і поступово, коли трохи фінансово підкріпилися, уже мали певні знайомства серед клубів історичної реконструкції, можна було щось планувати, думати.

Місце для фестивалю, звісно ж, вибрали замок Сент Міклош, у Чинадієві.


– А за чий кошт ви його робите?

– Матеріально ніхто нас не підтримав, вклали кошти я і мій друг Ігор. Бартош розділив з нами тяготи розміщення фестивалю, ресурсно, так би мовити. Після фестивалю ми втрьох підбили підсумки – рівномірно розділили втрати між собою. Але як для першого разу це ще було відносно не багато. Ми думали що більший збиток може бути. Але, на щастя, обійшлося. (ред. – сміється)

Цьогоріч же нам вдалося залучити підтримку Угорського консульства – воно фінансує приїзд угорських музикантів та реконструкторів. Минулого разу ми їх за власні гроші привозили. Також є незначна підтримка Міністерства молоді і спорту, решта – мої власні кошти.

Торік ми ділили витрати між трьома організаторами. Тепер, це я та Бартош. Він робить великі потуги, щоб забезпечити перебування фестивалю на території замку Сент Міклош.

– Для кого цей фестиваль? Кому він буде цікавий?

– Ми націлені, що нашими відвідувачами будуть молодь, діти, люди середнього віку. Звісно, ми б дуже хотіли, аби молодь зацікавилася цим, захопилася. Фестиваль поширює рух історичної реконструкції, який популярний в Україні, Європі. Це є хорошою альтернативою проведення часу з пізнавальною метою.


Звісно, після першого фестивалю інтерес збільшився, у нас в ужгородському клубі реконструкції вже зараз близько 25-ти учасників. Звісно не всі беруть участь в боях. У когось немає обладунків, хтось більше цікавиться середньовічними танцями, хтось більше займається фаєром. Дехто, і тим, і тим. Утім, кожен може знайти, що йому до вподоби.

Нам є до чого прагнути. Є клуби, що існують по 10-12 років – у тому ж Львові, до прикладу. А ми, у межах Закарпаття, першовідкривачі і лише останні 3 роки більш-менш активні. Втім, ми пишаємося, що вдалося зробити фестиваль. Бо деяким клубам і на 10-тому році існування цього не вдається втілити.

– Що найбільше вам запам’яталося з минулорічного фесту?

– Весь фестиваль був яскравий, бо він і все, що на ньому діялося, відбувалося на Закарпатті вперше. Зокрема, масові лицарські бої, середньовічні танці та майстер-класи.

До нас приїхало близько 30-ти реконструкторів з всієї України, були клуби реконструкції зі Словаччини, Угорщини. Одразу ми взяли досить високий рівень, тому подія викликала ажіотаж в Закарпатті. Відвідало фестиваль близько тисячі людей.

Це був певний перелом у нашій ментальності, бо загалом фестивалі є, але такого ще не було. До того ж він платний. Але дійства такого формату завжди передбачають оплату. Адже навіть такий момент, що на території є багато реквізиту учасників, обладунки, і є небезпека що його просто розтягнуть з території.


Квиток торік коштував 50 гривень в передпродажі і 60 в день фестивалю. Цього року він буде трохи ліберальнішим, і в передпродажі фестивальний день коштуватиме 50 гривень, 20 гривень – для дітей шкільного віку і безкоштовно для дошкільного. Ми йдемо на це, бо дуже хотіли б залучити якомога більше дітей.

– Яка програма запланована цьогоріч?

– Цього року у нас буде дуже широкий вибір майстер-класів – більше інтерактивності. Ми хочемо відвідувачів залучити безпосередньо до практичної діяльності.

Діятиме ціле ремесельне містечко. Ми співпрацюємо з Карпатським мистецьким порталом, який об’єднує всіх майстрів по обидва боки Карпат – ковальство, гончарство, плетіння, бісероплетіння. А ще гостей фесту чекає стільба з лука, театри, дегустація середньовічних солодощів, вогняне шоу, ярмарки та багато музики.

Щодо лицарських боїв, то цьогоріч вони будуть масштабніші. Учасники також будуть з трьох країн як і раніше – Україна, Словаччина та Угорщина. Діятиме наметове містечко.


Також ми плануємо широку музичну програму. Ми намагалися все витримувати в стилістиці фестивалю, а це, в першу чергу, етнічна музика. Вдень – волинки для супроводу танців, ввечері гурти виконуватимуть музику у стилі етно, етно-рок, фран-етно-рок з України та Угорщини.

В денній програмі будуть відбуватимуться виключно середньовічні ігри – танці під живу музику, бої, показові виступи лицарів. Центральним дійством цієї частини буде декілька годин лицарського турніру, в якому буде визначено кращу команду 5 на 5 та індивідуальні бої між лицарями. Це найтитулованіша номінація, у ній беруть участь тільки найкращі, і вони є дуже ефектними, бо вони фактично відбуваються без правил. Всі удари справжні і повноконтактні.

– А це безпечно?

– Так, якщо в тебе грамотно побудований обладунок і якщо ти нормально його собі сформував. Хоча, звичайно, різні травми бувають, але без них ніяк, адже це не театралізовані бої. Єдине, що відрізняється від справжніх боїв, те що зброя не загострена і не може нанести ріжучих ударів, а все решта повністю як і було в Середньовіччі. Повний контакт, повне відчуття себе на полі бою.

Цікаво ще й те, що такі повноконтактні бої поширені тільки на території України, Росії та Білорусії. Зараз географія трохи розширюється, вже десь і в Польщі, до прикладу є. Але угорці і словаки, які до нас приїздять, вони тільки театралізовані показують, і коли вони бачать як це робимо ми – для них це просто шок.


– Чи впливає таке захоплення на спосіб життя людей? Чи вживають, до прикладу, "лицарі" алкоголь, чи палять?

– Ну це вже річ індивідуальна. Ми безпосередньо не пропагуємо здоровий спосіб життя, ми більше прагнемо зацікавити людей історією, причому в практичному плані, адже щось можна зробити своїми руками, і це хороша альтернатива проведення вільного часу.

Мене ж це певною мірою загартувало, бо рух передбачає ночівлю у наметах, важкі умови, нелегкі обладунки (від 20 –ти до 30-ти кілограмів). Потрібно бути витривалим.

– А ось чи мають "сучасні лицарі" лицарські кодекси? Чи реконструйовують вони філософію тих часів, цінності? Чи це тільки розвага?

– Певною мірою, так. Коли ти на фестивалі входиш в роль, і дуже часто входиш, то якось воно перекочовує у побут щоденний. 

– А лицарське ставлення до жінок? В сучасному світі це рідкість.


– Звичайно, що лицарі були галантні. Але також варто згадати, що поважали вони тільки рівних за статусом, до неписемних селянок та міщанок вони ставилися по-різному, аби не казати зверхньо. Але я знаю приклади, коли мої колеги реконструктори настільки входили в роль, що навіть у мові, словах, вчинках по відношенню до дівчат намагалися дотримуватися того етикету, який був поширений за тих часів.

– А чи були лицарі на Закарпатті? Нам це має бути близьким?

– У XIV столітті Закарпаття було центром повстання проти угорського короля Роберта Анжуйскього. У документах зафіксовано бій проти повстанців. В радянські часи тут знаходили металеві обладунки, шоломи, мечі.

– Які обладунки відтворили ви для себе? За тими зразами, що були знайдені біля Невицького замку?

– Я конкретно робив не по них, на жаль, вони були вивезені в невідомому напрямку. Я відтворив італійські обладунки, адже знаємо, що довгий час закарпатськими землями володіла родина Друґетів.

– Організовувати фестиваль – непроста справа.


– Це давня мрія. Я відчував велику підтримку батьків та багатьох інших людей. Були, звісно, перестороги, як це сприйме суспільство, середовище, але на наше приємне здивування фестиваль викликав обговорення, інтерес. Найцікавішим результатом цього всього стало те, що фестиваль увійшов у четвірку кращих туристичних атракцій Закарпаття.

Тетяна Лемак, для Varosh.com.ua

Фото автора

0 #