Культура

10 міфів про Ужгород, які варто розповідати своїм друзям

17 Червня 2013 21 802

Пам'ятник Рошковичу о 7:30 повертається на 180°, у сумці ліхтарника дяді Колі пляшка Закарпатського вина, а у трубах, де тече малий Уж, щорічно проводять змагання дігерів. Як казав Dr. House: "Всі брешуть". Але все по порядку...

Часто до багатьох з нас приїздять друзі з столиці, Львова, Харкова чи будь-якого іншого міста. Ми щоразу водимо їх одними й тими ж місцями і розповідаємо одні й ті ж історії, намагаючись презентувати наше місто у найкращому світлі.

Та якщо ваш товариш в Ужгороді був вже кілька разів, цікавих фактів про наше місто може забракнути. Пропонуємо поєднати корисне із приємним – розіграти вашого друга розповідаючи байки про Ужгород, які є просто витвором нашої (деколи хворобливої) уяви. І вашому товаришу-туристу буде цікаво, і ви потішитесь. Отже, представляємо вашій увазі 10 міфів про Ужгород, які можна сміливо розповідати своїм довірливим друзям-приїжджим.

Міф 1: Срібна капсула часу

Почніть екскурсію містом з набережної Незалежності. Відведіть свого друга до школи №1 і покажіть йому найдовшу липову алею Європи, яку заклали чехословацькі ботаніки.

А далі починайте розмову про капсулу часу з картою Ужгорода 30-х років у срібному тубусі, яка закопана під 8-ю липою:

– Цю капсулу подарував місту тоді перший президент Чехословаччини Томаш Масарик. Сам запаковував карту в тубус он біля того ясена. Тому його зараз називають "Ясен Масарика". Ось і табличка стоїть, ще можеш почитати про нього в Інтернеті.

– А що, ніхто не пробує ночами її відкопати?

– Із 1930-х років кілька лип на алеї вирубали, тому тепер достеменно невідомо, яка з них 8-ма і під якою срібний тубус.

Цю історію ваш друг перевірить ще не скоро. Та й в Інтернеті є інформація і про алею, і про «Ясен Масарика». Тому можна продовжити розважатись.

Міф 2: "Білий дім" щомиті може піти під землю

Прогулюючись набережною переходьте на площу Народну, де на вашого товариша чекатиме другий міф.

Заводьте розмову про те, що цей район стоїть на болотах і чехи засипали усе це привозною землею, аби збудувати мікрорайон. Та природу не обдуриш – під будівлею Закарпатської ОДА за 80 років набралося води і підземні течії вимивають землю з-під фундаменту "білого дому".

– Зараз під фундаментом багато порожнин – у будь-який момент може провалитися. Вже багато років про це говорять. Дуже складна ситуація. Схожа із шахтами у Солотвині.

– Та ну, а чому не перенесуть установу в іншу будівлю?

– Грошей бракує. Три роки тому був вибір: рятувати оцю будівлю чи Солотвино – грошей на те, аби урятувати все не було. Вже сам здогадуєшся, що обрали.

– А нічого не можна зробити? Люди і далі працюють?

– Цю інформацію тримають у таємниці, бояться паніки. Співробітники ОДА не здогадуються про проблему і далі працюють. Площу спеціально залишають такою великою і незабудованою, аби у разі чого мінімізувати катастрофу. Мені цю інформацію близький друг-СБУшник злив.

Міф 3: Дігери в малому Ужі

Далі рухайтесь в бік площі Корятовича. Коли будете проходити вулицею Фединця, просто скажіть: "Чув про ужгородську річку в трубі?". Далі, починайте розповідати історію про річку Малий Уж, яка колись текла на місці цієї вулиці і як її в 30-х пустили в трубу.

А от з 97-го року ужгородські дігери в липні тут проводять змагання з підземної орієнтації. Ще можна додати, що починаючи з 2003-го змагання стали міжнародними:

– А що, не чув ніколи?

– Ні, а влада дозволяє?

– Так це ж вони і ініціювали. Аби туристів привабити.

У доказ своїх слів можете показати на телефоні старі фото Малого Ужа, або показати його на старій карті міста, коли будете в Ужгородському замку.

Міф 4: Палинка із сакури – найдорожчий напій Закарпаття

Сакури. Хто ж не знає, що це одна із основних фішок Ужгорода. Проходячи біля сакур – починайте байку про найдорожчий напій Закарпаття. Ця історія актуальна завжди, навіть якщо сакури зараз не квітнуть. Людині ще більше закортить хоч якось поєднати свою поїздку із сакурою. Для більшої переконливості, дорогою до сакур, можна вести розмову про улюблені напої – вино, Закарпатський коньяк і плавно переходити до міфу №4.

– Фото сакури – це добре, але зараз не сезон. Та й найбільша користь від неї в напоях. Сакурова палинка… Ммм.. Згадав і аж захотілось… Її роблять із пелюсток цієї японської вишні, але вона дорога до фраса – лиш зрідка можна собі дозволити. Зате смак неперевершений! (Якщо ваш друг гурман в напоях, його ця тема обов’язково зацікавить)

– Яка ще сакурова палинка, ти про що?

– Не чув ніколи? Ааа… Дійсно, як ти міг чути, якщо і тут не всі знають. Справа у тому, що в Ужгороді кілька років тому почали робити горілку із сакури. Але це ж нелегально, та й цвіту для неї дістати важкувато. Пару днів у році лише цвіте. Ті, хто роблять, вночі приходять рвати цвіт на цю вулицю. Бо це ж не звичайна слива якась, так просто цвіт не дістанеш. Палинка шедевральна. Її можна замовити з-під полиці у кількох кафе на Корзо. Для цього треба просто приховано попросити її. Коли будеш у закладі якомусь – замовив "рожевий Уж". Але попереджаю – дорогувата зараза.

Міф 5: Пляшка горілки для ліхтарника

Продовжіть екскурсію з "хреста" біля колишнього "Золотого ключика".

Коли підійдете до пам’ятника ліхтарника на Корзо, запитайте:

– Чув, що на Закарпатті порожня сумка чи відро – до нещастя?

– Та я думав, то всюди так…

– Ні, тільки тут. На Україну вже від нас пішло. Тому навіть коли ставили цей пам’ятник, не могли залишити пусту сумку у ліхтарника дяді Колі. Про це згадали, коли вже монтували пам’ятник, тому скульптор забіг в найближчий нон-стоп магазин під час монтажу сумки і поклав туди пляшку горілки. Вона і зараз у сумці ліхтарника. Деколи місцеві п’яниці пробують зняти її, щоб добратись до шарової пляшки. Бачиш, яка ручка потерта?

Порожнину в сумці поясніть тим, що економили бронзу коли відливали пам’ятник.

До речі, ця історія – правдива. Це вже зараз вона стала легендою. Скульптуру ліхтарника Михайло Колодко створював з реальної особи – дяді Колі, який був місцевою знаменитістю. Він ходив містом з плоскогубцями та запалював старі ліхтарі, і у своєму портфелі окрім інструментів завжди носив також купу газет, "чекушку" горілки та закуску, щоб у перерві між завданнями пригоститися за чтивом періодики.

Тому коли монтували скульптуру, не забули і про палинку.

Міф 6: Рошкович – поціновувач світанків

Від ліхтраника сміливо ведіть товариша на площу Театральну і розповідайте наступну "нісенітницю": із 5:30 до 6:00 пам’ятник Ігнатію Рошковичу повертається рівно на 90 градусів.

Коли вийдете на площу, можете заводити наступний діалог:

– Бачиш пам’ятник? Це художнику Рошковичу. От зараз він ніби малює пішохідний міст. Але щоранку він повертається на 90 градусів.

– Не може бути. Кому це треба?

– Чесно. Просто Рошкович завжди любив зустрічати світанки на цій площі. Тому меценат, який проплатив встановлення пам’ятника, не пошкодував грошей, аби зробити так, щоб Рошкович повертався. Чомусь не кожний ранок повертається, певно вже ламатись почало. Сам розумієш, зараз всюди китайські механізми ставлять.

Міф 7: Костюми Свободки ховають у трубі

Свободка постійно міняє костюми – це не міф, а факт. Починайте розповідати про це і переходьте до теми костюмів.

Політ фантазії тут вільний:

– Ніколи не вгадаєш, де її костюми зберігають.

– У якомусь музеї? Чи виставка якась?

– Ні, от бачиш, я ж казав. На перилах набережної є труба, яку просто викручують акуратно і туди ставлять костюми. Усе тому, що на Закарпатті є традиція, що речі пам’ятників мають зберігатися поруч з ними. Оскільки люди у нас люблять забирати те, що не так лежить – їх прячуть в перилах.

Аби підтвердити свої слова можете показати йому трубу біля пам’ятника Миколайчику, яка недавно заварена комунальниками.

Міф 8: Міні-скульптура кішки Берчені

Після Свободки покажіть товаришеві фігурку Швейка напроти драмтеарту, можна перед тим зазирнути на площу Корятовича і показати міні-пам’ятник Глюку (аби відстані більшими були). А далі починайте розповідь про те, що в Ужгороді нараховується 23 міні-скульптури, з яких ми постійно бачимо тільки 6. Інші ж розкидані всім містом і треба витратити цілий день, аби їх побачити.

Найстаріша була встановлена на стіні ужгородського замку в 1704 році. Це була фігура улюбленої кішки Міклоша Берчені. Це була кішка-сфінкс, така лисенька. Скульптура й донині там. Можна відправити друга її пошукати. Або просто пообіцяти потім зазирнути в замок і знайти самому.

Міф 9: Шандор Петефі – фонтан

Не всі знають, що пам’ятник Шандору Петефі – колишній діючий фонтан. Він споруджений в 1913 році, коли на цьому місці ще був ринок. І всі намагались помити руки під струмом води, тому його і закрили. Зараз його запускають тільки 23 жовтня – на День початку революції 1956 року.

Через те, що він постійно закритий від тиску періодично ламається шабля. Хоча влада звалює це на хуліганів. Навіть вночі ППС біля нього чергує, аби оперативно контролювати можливі прориви. Коли ввечері будете гуляти площею і побачите наряд ППС обов’язково ткніть на них пальцем і скажіть: "Дивись, я ж сказав, що слідкують, аби не прорвало".

Міф 10: Фламінго на чорних озерах

Починайте розмову про лебедів, які постійно прилітають в Ужгород. Можете навіть фото через телефон в Інтернеті показати. Але наостанок обов’язково розкажіть про ужгородські чорні озера і як туди кожен рік прилітали рожеві фламінго.

Довести ви це не зможете, тому краще додати:

– Востаннє прилітали 27 років тому, тоді із усієї Європи приїздили подивитися на них. Хоча, як недавно з’ясувалося, що це рідкісний вид – рожева чапля. Орнітологи вже й самі заплутались, що то була за птиця. Добре, що рожевих лебедів там не вгледіли. Але через глобальне потепління прогнозують, що незабаром вони повернуться. Як прилетять, обов’язково зв’якну тобі, приїдеш пофотографувати. Рідкісний вид же.

Через тиждень-другий можете розповісти товаришу про свої байки, або залишити його і далі вірити у вашу нісенітницю. Та й чи повірить товариш у сказане вами – залежить тільки від вашого бажання і вміння переконувати. Гарних вам екскурсій та прогулянок містом.

Віталій Глагола, для Varosh.com.ua

Фото: Олександр Смутко

3 #