Наскільки ефективним є навчання під час повномасштабного вторгнення? Наскільки якісною є освіта у бомбосховищах?
За результатом дослідження УІМ, яке проводилося ще до 24 лютого, майже три чверті (72%) громадян вважають, що запровадження дистанційних інструментів і методів навчання у 2020-2021 роках частково або відчутно знизило якість шкільної освіти.
Зараз більшість дітей продовжує навчатися в онлайн-форматі, а ті ж, що повернулися до звичного формату, повинні час від часу відриватися від книг та спускатися до бомбосховищ.
Вражають кадри, де київські першокласники співають “Ой, у лузі червона калина” в підвалі, але виникає цілком логічне запитання — чи робимо ми все можливе, аби ці дітки мали якісну освіту і змогли жити у країні, яка вже не буде зажуреною.
“Зараз нам як ніколи потрібна якісна освіта для наших дітей, бо вони будуть відбудовувати Україну” — каже засновниця ліцею Educator Владислава Бандурко.
З вересня в Ужгороді відкрилася філія ліцею Educator з повним днем навчання, а також продовжує діяти освітній хаб Inspiration cafe для дітей з числа ВПО.
Команда Владислави тестує різні формати навчання, які поєднують онлайн та офлайн, й готова ділитися його результатами.
Як до нових умов адаптувався ліцей та який досвід він може передати іншим навчальним закладам — спілкуємося з пані Владиславою.
— Освіта для дітей у час війни важлива? Це більше про прагнення академічних результатів, психологічне розвантаження для дітей чи все одразу?
— Освіта важлива завжди. І тільки під час війни люди почали це усвідомлювати. Якщо раніше освіта знецінювалася, то зараз, коли багато людей втратили роботу, домівку і все своє звичне життя, вони зрозуміли: єдине, що ти можеш взяти з собою — це свої знання та навички. Бо чим більше більше досвіду маєш, тим легше знайти роботу та адаптуватися в нових умовах.
В перший день повномасштабного вторгнення ми одразу перейшли на онлайн. Наша дітвора тоді попросила не робити домашку, “бо війна”. Натомість ми з вчителями порадилися сказали, що це навпаки означає, що треба стати “вдвічі сильнішими, втричі розумнішими”. І збільшили кількість домашніх завдань (усміхається).
Навчання для дітей зараз — це також і психологічне розвантаження, бо діти зайняті, знаходяться серед однолітків, отримують підтримку від дорослих. Але не забуваємо й про академічні результати, бо випускні іспити ніхто не скасовував.
Ми в Educator не звикли вибирати між психологічним комфортом та успішним навчанням. Треба охопити все.
— Зараз діти в Україні навчаються у різних форматах: у західних регіонах — офлайн, в інших — онлайн. То який формат навчання зараз кращий, безпечніший?
— Досвід говорить, що формат може відрізнятися залежно від нахилів та характеру дитини.
Я знаю дітей, які вчаться онлайн з першого класу й при цьому показують фантастичні результати. Але водночас до нас на курси після 9 класу приходили школярі, котрі після онлайну не можуть ні читати, ні писати.
Приймаючи рішення про формат, я б враховувала кілька моментів.
Найперше — безпека, бо російські ракети летять у всі куточки України. Друге — це результативність навчання дитини у онлайн чи офлайн-форматі, і останнє — чи має заклад можливості для організації того чи іншого виду навчання.
Я знаю, що для більшості дітей офлайн-навчання є кращим.
У онлайні діти ізольовані, у них втрачається і мотивація, і рівень знань, і контакт з дорослими, які б спонукали дитину рухатися й вирішувати труднощі.
Водночас при онлайн-навчанні дуже велика відповідальність лягає на плечі батьків. І нерідко буває, що робота над домашкою з мамою призводить до того, що руйнуються стосунки у сім’ї. А до вивчення матеріалу так і не доходить.
Як на мене, то школи з якісними бомбосховищами, які пройшли перевірку ДСНС й де дітям комфортно, можуть продовжувати офлайн-навчання, але за виконання всіх безпекових вимог, які ставить держава.
Щоб вийти на навчання у своїх школах, ми переймали досвід ізраїльських колег, які вже давно живуть у стані війни й мають ці безпекові алгоритми.
Існує ще такий формат навчання, коли діти можуть теорію пройти вдома, у дистанційному форматі, а потім збиратися на очні практикуми. І, власне, в нашій онлайн-школі Educator ми так і зробили.
Тобто, діти 2 місяці вчаться в онлайні, потім збираються на спільний кемп, де здобувають soft skills, які може дати тільки офлайн.
Другий формат діє у нашому хабі: уроки проходиш на дистанційній платформі, а у просторі спілкуєшся з однолітками та викладачами.
Такі 2 формати дистанційного навчання можуть бути результативними та посилювати самостійність дітей, а не стресувати їх додатково.
— Чи впливає на успішність постійна потреба ховатися у бомбосховища на час повітряних тривог? Адже бувають дні, коли за день можуть бути дві, а то й три тривалі тривоги.
— На успішність в цілому впливає хронічний стрес, якому піддається дитина. Тому важливо, аби в школі думали не тільки про академічні результати, але й комплексно підходили до розуміння ситуації, в якій зараз знаходяться діти. У нас у школі дітей супроводжує як шкільний психолог, так і тьютор, який має психологічну освіту.
Зараз ми запроваджуємо Хібукі-терапію — унікальну практику з Ізраїлю, яка зараз дуже помічна в Україні. Це такі іграшки, собаки-обіймаки Хібукі, які допомагають дітям впоратися зі стресом.
Інше питання — чим займаються діти у бомбосховищах: перечікують тривогу чи продовжують уроки?
В ліцеї уроки продовжуються — діти працюють над завданнями. І навіть під час повітряних тривог, коли вони перейшли в укриття, вони продовжують урок.
— А як вчителі реагують на ці стреси? Адже часто про це думають в останню чергу…
— Важливо, аби вчителі дбали про своє ментальне здоров’я, бо від нього залежить і атмосфера у класі.
Програми підтримки вчителів — коучинг, психотерапію — ми започаткували ще з ковідних часів. І це допомагає нашим вчителям самими впоратися зі стресом і бути опорою для дітей.
З початком повномасштабного вторгнення ми запровадили регулярні супервізії, де самі вчителі можуть ділитися тим, що проживають. Після останніх масованих ракетних обстрілів у чаті команди в той де день з’являється повідомлення: “Хто хоче сьогодні прийти на супервізію й обговорити сьогоднішній день?”. Дуже важливо ділитися між собою переживаннями.
— Дистанційне навчання. Чи знизиться загальний рівень знань після 3-х років навчання вдома?
— Дуже часто якість залежить від сумлінності вчителя. Важливо, щоб вчителі розуміли, яким має бути кінцевий результат. Одна справа, коли діти навчаються в режимі реального часу. А інша, коли діти або отримують завдання у вайбері, які вони мають самостійно виконати й прислати назад. Чи вміє ваша дитина вчитися самостійно настільки, щоб впоратися з цим?
Під час карантину ми за один день перешли на онлайн-навчання і розробили чіткі правила, як у нас проходить дистанційка:
1) Ми працюємо в режимі реального часу.
2) Всі діти під’єднуються до уроку. Якщо ні, то тьютор відразу зв’язується з батьками, аби з’ясувати причину. Є ситуації, коли тьютор будить дітей на урок (усміхається).
Для дітей важливо, як влаштоване зовнішнє середовище. І сталий розклад допомагає знизити рівень стресу і виробити дисципліну. Бо до 7-8 класу вчитель значні зусилля спрямовує на формування різних моделей поведінки.
Тож якщо вчитель і під час дистанційки є достатньо вимогливим у своїх стандартах, і вчителі під час занять реально розбирають матеріал, то рівень знань не знизиться.
Але ці знання треба моніторити. В Україні такі дослідження не проводилися, які б показали результати до і після дистанційки.
Якщо поглянути на результати дослідження УМУ торік, то понад 70% батьків сказали, що не задоволені дистанційним навчанням й мусять наздоганяти це через роботу репетиторів або ж самостійно працювати з дітьми.
В Educator 98% батьків задоволені якістю дистанційної освіти. Про це говорять й результати наших випускників, які 2 роки вчилися онлайн й завершували навчання вже під час активних бойових дій, — наразі вони успішно вступили до вишів. 8 з них — за кордон, де отримали стипендії на суму понад 340 тис.доларів разом.
Тож наш досвід — якщо відповідально підійти до організації онлайн-навчання, то дитина нічого не втратить.
— Навчання дітей ВПО. Яким його бачите та в чому його особливості?
— Важко втрачати свій дім та звичне середовище для життя.
Я теж людина, яка на собі відчула це. Зараз я б не виділяла когось окремо, адже всі українські діти відчули на собі вплив війни й кожен потребує підтримки.
У травні ми створили в Ужгороді благодійний проєкт — освітній хаб, де б могли продовжити навчання ті школярі, котрі були змушені перервати своє навчання через російське вторгнення.
Так народилось Inspiration cafe. Фізичне місце, де діти беруть планшет і підключаються до уроків на онлайн-платформі. А живі тьютори та викладачі надають учням консультації та проводять заняття з розвитку soft skills, спорт, проєктну роботу і різні тусовки.
Це наш сміливий експеримент, відповідь на виклик системі освіти. І цей пілот вдався.
Я знаю, що після нас відкрили ще 6 подібних просторів, в тому числі й для українських дітей за кордоном.
— Як щодо дітей за кордоном? Для них є можливості хоча б частково навчатися на дистанційці в Україні?
— Так, наші діти мають можливість зберегти зв’язок з українською освітою. Ба більше, я вірю, що цей масовий досвід батьків, які побачили якість освіти у Європі, буде сприяти поліпшенню української системи освіти після їх повернення.
Бо буде бачення і розуміння іншого підходу. Не хардового, коли “мусить знати”, а дитиноцентричного.
Діти можуть навчатися на дистанційці за кордоном у двох варіянтах:
1) коли в країні дозволене дистанційне навчання й діти повністю відвідують українські онлайн-школи;
2) коли діти ходять до школи за кордоном, а потім онлайн у другу зміну вчаться в українській школі.
Є країни, де онлайн-навчання не дозволене, як-от Польща або Кіпр, де обов’язкове фізичне відвідування. Але вони пішли назустріч українцям й дозволили навчатися дітям онлайн в українських закладах.
Це важливо, адже дає можливість нашим дітям не асимілюватися, а розвивати свою мультикультурність і мати вибір. А мати право вибору дуже важливо для вільної людини.
— Як зробити так, аби вони не асимілювалися, не забули своє українське коріння?
— Насправді це вибір родини. І я рада, що зараз бренд українця у світі є популярним. Бути українцем круто.
Наші випускники, які цього року вступили до закордонних вишів, багато розповідають іноземцям про війну в Україні й свій досвід. І таким чином несуть у світ розуміння того, ким є українці — сильними та сміливими борцями за свою свободу.
Насправді за кордоном створюються осередки для українців. Це суботні школи, які прийняли до себе внутрішньо переміщених дітей тощо.
Країни Балтії, наприклад, фінансують створення українських культурних центрів. Ми вдячні нашим друзям та партнерам за кордоном за повагу до нашої ідентичності.
Й подивіться на Канаду, куди давно переселилися українці! А зараз це ті діаспори, які найбільше допомагають Україні.
Тож я впевнена, що українці будуть залишатися українцями, де б вони не були у цьому світі!
Галина Гичка, Varosh
Фото надані вчителями філії ліцею Educator в Ужгороді
Про людей, які роблять Закарпаття кращим, читайте в соцмережах Varosh! Підписуйтеся на наш Facebook, Instagram та Тelegram.
