Авторська колонка голови правління Регіональної туристичної організації Закарпаття Валентина Волошина.
Куди не зайду – всюди чую, що “пріоритет”, “світле майбутнє”, “єдиний вихід”, і мало не панацея для Закарпаття – це туризм. Що ми, закарпатці, підприємливі, у нас широкий вибір послуг для туриста, висока якість обслуговування і богом дані умови, краще яких неможливо знайти.
З іншого боку, трохи катаюсь по світу, і смію твердити, що це не так. На жаль. Не так.
Анонсована тут дискусія “Чи справді Закарпаття є туристичним регіоном?” містить риторичне запитання і має однозначну відповідь. Так, є. Але від цього нам не легше, оскільки ця ствердна відповідь породжує цілий ряд направду важливих запитань:
– а чом у нас не так файний туризм, як у сусідів у Карпатах, Татрах, Альпах?
– а чом не видко великих грошей у галузі, та від галузі?
– чи нищить наш край туризм, чи береже?
– а чому держава не допомагає (дає гроші) створити у нас рай?
Формат колонки не дає розігнатись, але може це на краще — маю можливість без претензії на системність покласти кілька важливих акцентів.
У сусідів туризм кращий
Це дійсно так, маємо визнати. І — врахувати у своїх планах. Факти показують, що кожен! з сусідніх до Закарпаття регіонів (7 регіонів у ЄС та три в Українських Карпатах) розвивається у чомусь краще за нас (мовчу вже про мікрорегіони Татр, Закопаного, Банської Штявниці, Альп, Крконошів).
Маємо той випадок, коли недостатньо йти — треба бігти, аби хоча б залишатися на місці.Чому так? Причин можна назвати багато. Але навіть сторонньому спостерігачу видно такі явища як нескоординованість дій всередині регіону, низьке залучення місцевого населення, нерозуміння базових принципів дії ринку, тощо. Вишенька на торті — схильність закарпатців переводити стрілки на владу в Києві, чи в області, чи на податкову, банки, мера, і так до нескінченності.
Згадані регіони вчаться, і досить успішно, брати на себе відповідальність, чути свій бізнес, і винаходити нові реакції на нові умови. Ми ж переважно пасивно повторюємо вчорашні, нині недієві рецепти. А ще — мавпуємо зовнішнє, не розуміючи змісту.
Фітнес, велнес, топлес
Кожен з нас бодай раз тихенько посміявся над недоречно наведеними на вивісках та банерах написах типу “еко”, “фітнес-коктейлі”, “детокс-дієти”. Ми пишемо що завгодно, і не думаємо ані про сенси, ані про наслідки. Закарпаття славне своїм карго-культом в туризмі. Раки в меді, офуро в етно-велнесі, квадроцикли на полонині — пробуємо скомбінувати як краще, а виглядаємо щоразу дикіше. І це впливає на риси тих, хто до нас приїжджає.
Поле гри – планета
Бігти потрібно ще тому, що світ пришвидшується і туризм у цьому світі стрімко перебудовує правила гри. Наведу кілька трендів (список не повний):
– туризм переходить в онлайн. І це не лише про букінг чи Інстаграм. Це про те, які регіони раптом стають популярнішими, ніж учора.
– відстані скорочуються. Якщо навіть “ужгородські аеропорти” Дебрецен і Будапешт наблизили нам Барселону та Париж, то що вже казати про західного чи київського гостя, котрим в Алжир дешевше, ніж в Лумшори.
– турист стає обізнаним і свідомим. Його починає цікавити куди тече каналізація з готелю, у якому він/вона ночує, турист доплачує за баланс вуглецевого сліду літака, яким прилетів, і йому вже не впариш міфодизайнерські легенди про скелю і Марічку. Турист починає відрізняти Мерло від Сапераві, і хоче купити карпатський чай без гібіскусу, а мед без соснових шишок.
– туристи, виявляється бувають різні, і група німців не розуміє, коли з ними себе поводять так само як з білорусами, які щойно поїхали.
Коли витопчуть Карпати?
У кожному жарті є частка жарту;) І якщо на Закарпаття подивитися у довшій перспективі, то можна відзначити такі імовірності:
– імовірно, Карпати не витопчуть. Не встигнуть. Карпати — забудують. І якраз це — не жарт. Таким є невідворотнє майбутнє будь якої туристичної дестинації, де слабо координуються процеси розвитку. Прямо як у нас;
–якщо потепління вже доводить до банкрутства лижні курорти в Альпах, то інвестиції в зимовий туризм Карпат — безперспективні;
– від витоптування Карпати порятує безвіз і подальше зближення з ЄС (невиховані земляки робитимуть свої диверсії в Європі, а допитливі європейці приїдуть до нас, але від забудови нас ніхто не порятує. Надія лиш на самих себе.
Туристи є – грошей не видко
Так кажуть часто. Але як визначитися, куди саме треба дивитися, чи з’явилися гроші від туристів? Справді, де мають бути гроші від туриста? У власника готелю має з’явитися нова машина? Сільрада має збудувати нову лікарню? Пенсіонери на селі почнуть літати в Дубай?
Кажуть, головна вигода туризму, що кожна гривня, привнесена туристом, породжує до десяти гривень, обертаючись у місцевій економіці. І навпаки, кожна гривня, вимита з регіону немісцевими власниками — вбиває туризм регіону.
На Закарпатті села і міста збирають 3, 4, а цьогоріч і понад 5 млн грн лише туристичнгого збору. Але нам з вами їх не видко. Більше того — ще жоден бізнес не зміг вплинути на напрямки використання цих мільйонів.
Замість резюме
Я ризикну припустити, знаючи, як від скрути їздять на заробітки сільські голови дестинацій, як змушені підробляти у міжсезоння гіди та екскурсоводи, як турфірми вводять додаткові нетуристичні послуги, як скрипить продаж сувенірів, як гаснуть автентичні без бенкетних залів заклади — сьогодні туризм нам лише шкодить. Він дає марні надії, але виснажує природу, закарпатців та їхні гаманці.
Однак рішення бачу не в тому, аби припинити, а в тому, аби пробити скляну стелю і вийти на той рівень, де туризм дає достойні доходи і є рятівником регіону як в екологічному, так і у соціальному плані.
Індикатором бачу приблизно трикратне зростання кількості відвідувачів до Закарпаття. Якщо ми це зробимо — стелю пробито.
Для цього нам прийдеться навчитися співпрацювати, приймати нетривіальні рішення, попрощатися з ілюзіями стосовно “турботливих благодійників” та знайти нових союзників. Створити галузь наново. Але вірю, ми це зробимо.
Шукаю свідомих однодумців, що здатні бачити далеко! До зустрічі на дискусіях!
… Ідея статті прийшла під час присвяченої велнес конференції, яку організовано у Закарпатті, та ще й профінансовано за кошти обласного бюджету. Однак послугу з організації заходу та конференц-сервісу надала компанія зі Львова, яка виграла на тендері. На Закарпатті. Фірма зі Львова… Це так, для ілюстрації.
Валентин Волошин, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
