Війна торкнулася усіх сфер життя в Україні. Не оминула й мистецтва. Внаслідок бомбардувань російськими окупантами вже зруйновані сотні будівель у країні, у тому числі унікальні пам’ятки архітектури, історико-культурні заповідники, музеї, театри, церкви й галереї. Міністерство культури почало фіксувати свідчення злочинів військ рф проти вітчизняної культурної спадщини, аби згодом вимагати справедливого покарання. Паралельно у містах, що зазнають ворожих атак або мають таку загрозу, комунальники та мешканці проводять роботи із захисту пам’ятників. Є відомості про те, що окремі музеї евакуювали свої колекції у безпечні місця. Частину з них готується прийняти Закарпаття.
В Ужгороді, на щастя, обстрілів не було, проте часто лунають повітряні сирени. А значить треба бути готовими до воєнних дій.
Як захищає унікальні фонди Закарпатський обласний художній музей ім. Й. Бокшая – ми дізналися у його директора Ференца Ерфана.
Порожні зали
Виставкові зали із постійною експозицією закарпатських і закордонних класиків спорожніли. Вперше за період існування Закарпатського обласного художнього музею ім. Й.Бокшая, а відкрито його у приміщенні на площі Жупанатській як філію краєзнавчого музею 1979 року, довелося зняти всі роботи та евакуювати їх до підземного сховища. У кімнатах, де раніше експонувалися колекції «золотого фонду», залишилися тільки таблички із зазначеними прізвищами художників: Шевченко, Ревес, Ерделі, Бокшай…
Разом із директором Ференцом Ерфаном, до речі, внуком одного із засновників Закарпатської школи живопису Йосипа Бокшая, минаємо кімнату за кімнатою. Понад місяць тому тут іще милували око шедеври світового й крайового мистецтва. Зараз кроки відлунюють пусткою і від цього стає моторошно.
– Це не тільки у вас таке відчуття. Наша Олена Приходько (мистецтвознавиця, – ред.), яка пропрацювала тут понад 30 років, коли вперше побачила ці пусті кімнати, гірко заплакала, – сумно розповідає Ференц.
За словами директора, підготовкою до евакуації творів мистецтва музей зайнявся з початком повномасштабного вторгнення росії. Знімати картини почали 24 лютого, а наступного дня вже все складали до бомбосховища. Тоді ж місцевою поліцією було встановлено посилену цілодобову охорону музею.
– Ми зняли чинні експозиції, все спакували у надійне місце. Розподілили роботи за категоріями. Найбільш унікальні старовинні полотна зібрали до однієї групи, сучасників – до іншої. Все завантажили до фондосховища. Ці заходи проведено згідно зі встановленими правилами при надзвичайних ситуаціях, а саме – бойових діях. Великогабаритні роботи, наприклад, дерев’яні скульптури Василя Свиди, ми не переміщали у підвал, але розмістили їх у кімнатах між вікнами, щоб уберегти від осколків у разі чого, – пояснює директор.
Співробітники музею керуються положенням об’єктової Комісії техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій при Департаменті культури, туризму та культурної спадщини Закарпатської ОВА. Правила базуються на світовому досвіді та міжнародних стратегіях захисту пам’яток культури. До речі, брошуру роздають усім охочим, щоб люди знали, як поводитися із творами мистецтва у разі загострення збройного конфлікту. В інструкції зазначено, наприклад, що транспортабельні цінності (живопис) потрібно пакувати у герметичні водонепроникні пакети з вологопоглиначем. Ним може бути звичайний пористий обгортковий папір. Полотна повинні зберігатися у темному місці, не щільно прилягати одне до одного для можливості вентиляції.
Ференц Ерфан розповідає, що ще у 2019 році в Україні для директорів музеїв проводився семінар, учасників якого знайомили з правилами безпеки та діями у випадку екстреної евакуації творів мистецтва. Він також брав участь у заході, тож у Закарпатському художньому музеї знали, що робити при військовій ескалації.
Музейні переселенці
Після того, як з’явилася інформація про розбомблені крилатими ракетами, обстріляні танками пам’ятки культури, співробітники музеїв України у місцях воєнних дій попросили прихистку своїх колекцій у колег західних регіонів.
– Тиждень тому приїжджав до нас директор київського літературно-меморіального музею імені Максима Рильського. Просили допомогти знайти місце, куди евакуювати їхні експонати. Ми знайшли відповідне приміщення на території області. Тепер там працюють наші фахівці, аби перевірити ступінь вологості, температурний режим, захистити ці місця від можливих обстрілів і мародерства. Колеги, які звертаються до нас, описують цінні речі у книзі записів, ми потім оформимо книгу надходжень. Тепер чекаємо, коли вони залізницею все привезуть. В основному всі музеї так роблять: пакують речі, дивляться, який об’єм виходить, і замовляють вагони. На сьогодні залізничний транспорт виявився найбільш безпечним, його рідко обстрілюють, – пояснює Ференц.
Очільник Закарпатського художнього музею ім. Й. Бокшая розповідає, що в Україні створено Музейний кризовий центр. Ініціаторкою створення цієї інституції була директорка львівського музею «Територія терору». Центр узяв на себе місію допомоги музеям, які опинилися під загрозою втрати своїх колекцій. Особливо це стосується закладів, які знаходяться на Сході країни. Від них закарпатці також отримали лист-прохання знайти місце для прихистку збірок цінних експонатів. Закарпатські музейники відгукнулися і дали згоду. Окрім внутрішньої евакуації, співробітники українських музеїв розглядають також можливість тимчасового переміщення творів мистецтва закордон.
– Це не так просто, – каже Франциск Ерфан, – оскільки відповідні урядові інституції зараз не працюють, а потрібно розробити дипломатичну методику таких дій. Щоб везти в іншу країну колекції, треба створити хаб і оформити все належним чином. Зараз на Закарпаття передислокувалося багато посольств і консульств, також тут перебувають як переселенці чиновники й урядовці, тож плануємо збиратися разом з ними та місцевою владою та працювати над механізмами.
Допомога з Європи
Закордонні музеї та інші міжнародні мистецькі організації переймаються збереженням культурної спадщини України. Вони готові прихистити як колекції, так і надавати інші послуги. Багато хто пропонує фінансову допомогу. Для цього обласний музей активував роботу власного благодійного фонду Йосипа Бокшая. Австрійська галерея звернулася із пропозицією долучити до своїх онлайн-аукціонів та виставок сучасних українських митців і таким чином їх підтримати. Такі дозволи вже почав оформляти обласний музей ім. Й. Бокшая.
Окремий напрямок роботи – каталогізація робіт сучасних художників, які постраждали від російських бомбардувань. Європейські інституції надають правові консультації щодо того, як правильно фіксувати випадки знищення авторського надбання, аби потім порушувати справу у міжнародних судах, вимагаючи відшкодування матеріальних та інтелектуальних збитків.
Це стосується і приватних збірок колекціонерів. Є інформація, що окремі з них перевезені з місць бойових дій, проте багато чого залишилося вдома. На жаль, твори мистецтва, антикварні речі не покладеш до «тривожної» валізи. Тому потрібно фіксувати випадки знищень, аби мати правову підставу вимагати у Гаазі справедливого покарання за злочини росіян.
Коли мовчать музи
Закарпатська обласна філія Національної спілки художників України намагається не втрачати зв’язок зі своїми членами. Хоча, за словами її керівника Бориса Кузьми, художники чуттєво відреагували на події війни. Багато хто закрився в собі, перестав творити та виходити в люди.
– Розумієте, творчі особистості дуже вразливі, сильніше й гостріше відчувають біль. Це засвідчує навіть історія мистецтва – війну тяжко переживають усі митці. А в декого навпаки – горе, безпорадність, відчай вихлюпується на полотно. Це потрібно для того, щоб врятувати психіку і не самознищитися, – говорить Кузьма.
У музеї зустрічаємо заслуженого художника України Антона Ковача. На запитання, як сприймає навколишню реальність і чи вдалося творити з початку війни, відповідає:
– У день початку агресії, 24 лютого, я закінчував розпочату раніше роботу. Тоді ще якось знайшов внутрішні сили для цього. Потім було дві графіки – як реакція на факт вторгнення. І все. Повне заціпеніння. Лише за місяць спромігся якось видавити на палітру фарби. Бачу внутрішню потребу рятувати себе і інших, заповнювати порожнечу якимись мирними позитивними і світлими думками. Тому що весь цей місяць я був у підвішеному стані. Так само мої колеги, друзі – ні в кого не було активної роботи.
Місцеві митці, як і всі закарпатці, активно увімкнутися до волонтерства з перших днів війни. У коридорах музею співробітниці плетуть захисні сітки на фронт, приносять їжу і одяг у внутрішній дворик, де розмістився пункт допомоги тимчасово переміщеним особам. Майже кожен художник прихистив у себе вдома родини зі східних, північних і центральних регіонів країни. Важко сприймають звістки про загиблих колег. На жаль, Національна спілка художників України має втрати у цій війні.
Платформа для творчості
Попри те, що колекційні кімнати спорожніли, Закарпатський обласний музей відкритий для відвідувачів. Вже кілька тижнів у одній залі триває виставка «Під час війни». У ній представлені твори місцевих митців, а також вимушених переселенців та художників, які передали свої роботи з інших регіонів.
– Ця платформа створена для того, щоб допомагати митцям і членам їх сімей. А також щоб музей мав змогу вижити у час, коли людям не до мистецтва, – каже Ференц Ерфан.
Він наголошує, що культурний фронт – також дуже ефективний у війні. Недаремно вороги так несамовито намагаються знищити мистецтво, освіту, історію, культуру. І наша задача – зберегти їх. Під час війни ця ланка життя занепадає, але історія доводить, що потім неодмінно настає епоха Ренесансу. Так само станеться і цього разу. Ми переможемо і відродимо мистецтво.
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Каріна Асад
