12 липня, на Петра й Павла, в ужгородській галереї “Коридор” показали виставку досі не презентованих ніде фото Павла Бедзіра.
Вже багато років у майстерні-музеї Бедзіра працює художник Павло Ковач, який був його найближчим другом. А після його смерті, опікується майстернею та щоразу нагадує ужгородцям про унікальність та важливість Бедзіра в історії мистецтва міста.
– Так сталося, що у 2002 році, 10 липня помер Павло Юрійович Бедзір, а похорони були 12 липня на свято Петра і Павла. Колись, ще у 60-ті роки, це була творча майстерня Павла Юрійовича. Я отримав її у користування десь за пів року до смерті майстра і, коли його не стало, то спільні знайомі почали зношувати сюди різноманітні його речі, ескізи, меблі. З того часу кожен рік ми відмічали цей день. У коридорі я викладав, як правило, невідомі роботи Павла, звідси й пішла традиція. Зробити виставку тут було набагато простіше, ніж у якихось відомих галереях, виставкових залах. Сюди приходили знайомі, журналісти, художники, або просто люди, кого цікавила творчість Павла Бедзіра, – розповідає Павло Ковач.
Так Павло Ковач і працює, і проводить виставки прямо у майстерні, в якій колись працював Павло Бедзір.
– У 2016 році, саме коли Павлу Юрійовичу виповнилося б 90 років, мені дали ще одне приміщення, – розповідає нам Павло Павлович. – Одразу подумалося – а чи не забагато мені одному така площа? І я вирішив для себе – а давай я поділюся з Бедзіром. Одне приміщення лишу собі, а другим стане музей Павла Юрійовича. Так і сталося.
З цього року у галереї «Коридор» вирішили започаткувати щорічні виставки митців Петрів і Павлів на свято Петра і Павла.
– За ці роки у нас відбулися експозиції не тільки українських митців, але й багатьох іноземців. Зрозуміло, що це не галерея навмисне створена для виставок, але може якраз тим і цікава, має свій шарм. У нас є навіть щось схоже на каталог експозицій, що відбулися у нас, це дипломна робота одного з студентів художнього коледжу. Котра з галерей міста може чимось схожим похвалитися, – задає риторичне питання Павло Ковач.
— Наша перша зустріч з Павло Ковачем відбулася якраз 12 липня, на Петра і Павла, 1984 року, а вже 14 липня Павло Бедзір благословив наш союз і протягом багатьох років був не лише другом, а майже членом нашої родини. До речі, виставка в майстерні-музеї символічно змонтована з робот трьох Павлів — Павла Бедзіра, Павла Ковача і Павла Ковача-молодшого, — розповідає Ольга Ковач.
Довідково: Павло Бедзір – український художник та графік.
Народився в селі Калини Тячівського району у родині священика. 1946 року закінчив Ужгородське училище прикладного та декоративного мистецтва, викладачі — Федір Манайло, Ернест Контратович.
У 1960-х роках займався оздобленням автобусних зупинок із Ференцом Семаном.
Брав участь у обласних, республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставках — 1968, 1969, та 1989 — в Угорщині, 1972 та 1974 — в Словаччині, 1976-го — в Румунії.
1994 та 1995 року відбулися персональні виставки в Ужгороді та Будапешті відповідно.
Чоловік Єлизавети Бедзир-Кремницької.
Лауреат 1996 року обласних премій ім. Й. Бокшая та А. Ерделі. Твори зберігаються, зокрема, у Закарпатському художньому музеї.
