4 роки навчається, живе і працює в Києві ужгородська співачка Рената Штіфель. Дитяча мрія здійснилася – спів став її професією. Та чи легко приїжджій підкорювачці столиці дається боротьба за місце в українському шоу-бізі та чи може щось змусити 20-річну Ренату відмовитися від кар’єри, – далі в інтерв’ю.
– Ренато, пригадую, коли ти була у випускному класі, твої батьки вагалися, чи варто пов’язувати майбутнє доньки з музикою і шоу-бізнесом, чи все ж таки зробити ставку на більш стабільну, "приземлену" професію. Чому, зрештою, вибір впав на Київську академію естрадно-циркового мистецтва?
– На це рішення вплинули 11 років занять з музики і співу та участь у 42 конкурсах. Було би шкода всіх цих витрачених років. Тому, якщо батьки і розглядали ще якісь варіанти, то я точно знала, чим займатимусь. Єдине, що мені подобалось і досі подобається, – це архітектурний дизайн. Тож я не виключаю можливості отримати додаткову освіту в цьому напрямку. Але тільки додаткову.
– У тебе був дійсно пристойний музичний досвід за спиною, коли ти вступала до академії. Але вже ставши студенткою вишу, ти відчувала комплекс провінціалки і чи вдалося його здолати?
– Таке відчуття тривало може з півроку, доки звикала до ритму великого міста. Важко було боротися із закарпатським акцентом, російська мова була жахливою, бо до цього майже нею не спілкувалася. Але ломка відбулася, призвичаїлася до теперішнього графіку, нажила багато нових знайомств, тож тепер чужою себе там не відчуваю.
– По життю ти борець?
– Я вмію за себе постояти. Цього навчив батько. Він досвідчений байкер, а там слабких не буває. Я так сама змалку їжджу на мотоциклі, не люблю нити, а в школі могла дати здачу будь-якому кривднику. Вмію досягати поставлених цілей. Для цього, якщо треба, працюю понад силу. Але при цьому, я дуже вразлива. Можу розчулитися і розплакатися через якусь дрібницю.
– Чи можна все ж таки сьогодні без грошовитого покровителя досягти певних суттєвих результатів в українському шоу-бізнесі?
– Я відповім так: гроші можуть допомогти зробити стрімкий ривок. Далі, якщо в тебе немає ніяких даних, можна якийсь час підігрівати популярність скандалами чи іншими подібними речами. Все. Поступово зірки гаснуть, бо хочеш-не-хочеш, а співати треба вміти. З іншого боку, навколо багато талановитих співаків з чудесними голосами і діапазоном у три октави. Зазирніть до будь-якого караоке-бару чи кавер-групи. Там люди таке виконують! У нашій академії сотні прекрасних голосів, але їх майже не чути. Тому якщо нема грошей, ти збираєш команду, починаєш працювати і накопичувати необхідний капітал.
– У тебе зараз саме такий період?
– Так. Я сама себе продюсую. Разом з моїм директором ми працюємо над матеріалом, шукаємо майданчики для виступів, збираємо гроші на зйомку відеокліпів, ротацій на радіостанціях і телебаченні.
– То ти зараз не маєш підписаного контракту з жодним із продюсерів?
– Я ніколи ніяких контрактів не підписувала і не збираюсь цього робити. Якщо продюсер береться за співака, то обидві сторони повинні довіряти одна одній. Бо те, що зазвичай прописується у подібних документах, я вважаю просто приниженням людської гідності.
– А скільки на сьогодні коштує розкрутка артиста?
– Для того, щоб з нуля досягти хоча б рівня впізнаваності, це півмільйона доларів терміном приблизно на 2 роки. Сюди входить підготовка матеріалу, рекламна кампанія, ротація на радіостанціях. Далі кожні 3 місяці необхідно випускати нову відеороботу. В залежності від рівня режисера, кліп може коштувати від 20 до 70 тис. дол. Ну і далі в такому дусі.
– Якими здобутками можеш похизуватися за той час, відколи працюєш в Києві?
– Етапами відбіркових турів на "Нову хвилю" і "Євробачення", запрошеннями виступити на численних презентаціях і різного роду заходах, відзнято 3 кліпи, записано 7 пісень. 2 роки поспіль моя пісня "Душа" знаходиться у лідерах по завантаженню рингтонів. Приємно, що на концертах в Україні і Росії глядачі знають і підспівують мої пісні. Тепер взяли курс на Казахстан. Думаю, якийсь час там доведеться інтенсивно попрацювати.
– Чому саме Казахстан?
– Це країна, де шоу-бізнес починає інтенсивно розвиватися і багато співаків з України і країн пострадянського простору їдуть туди працювати за хороші гонорари. Я теж планую там заробити достатньо грошей для того, щоб потім повернутися в Україну, але вже з тим необхідним капіталом, про який ми говорили раніше. Нещодавно була запрошена виступити в якості гостя на їхньому проекті "Х-фактор", на березень готуюся до випуску альбому, а на квітень – сольного концерту в Алмати.
– Твій нинішній репертуар тобі самій подобається?
– Я б не змогла виконувати пісню, яка мені не подобається. Хоча я віддаю належне розумінню, що це комерційний матеріал. Поки що я виконую те, що подобається широкій аудиторії, на що є попит. А паралельно досі знаходжуся в пошуку. Неймовірно важко віднайти свою нішу, але я наполегливо йду до цього. Іноді мені здається, що в часи Софії Ротару чи Алли Пугачової все було набагато простіше. Хоча, звісно, там були свої труднощі. Вже й тепер мій стиль, манера кардинально змінилися у порівнянні з тим, що я виконувала, живучи в Ужгороді. То був період фестивалів, конкурсів. Репертуар писався відповідний. І той період дуже важливий, бо до навчання в академії я приступила не з чистого аркуша, а з досвідом і численними пісенними перемогами. Попереду багато цікавого. Я впевнена, що змін у моєму житті буде ще чимало.
– В Інтернеті є відео на твою пісню "Жива планета", де ти використала документальні кадри майданівських подій. Що ти хотіла показати в цій роботі?
– Найголовніше – силу нашого народу, його енергію. Це фантастично, коли пів-країни може зібратися за один день, щоб відстояти своє майбутнє. Ще ми показали гарні краєвиди, живописні локації, часто в кадрі з’являється прапор України. Словом, патріотичне вийшло відео, я задоволена результатом.
– Чи зможе щось або хтось змусити тебе залишити співочу кар’єру?
– Якби вибір постав між сім’єю і сценою, я, не вагаючись, вибрала б сім’ю. Можливо, у це важко повірити, але в свої 20 років я так нагулялася і розважилася, що мені неймовірно хочеться домашнього тепла і затишку. Я дуже хочу народити дитину, доглядати, виховувати її. При цьому, я впевнена, що насправді близька людина ніколи не поставить мене перед вибором кар’єра-сім’я. Інакше вона просто не буде поряд зі мною. Завжди можна знайти компроміс. А сцену я точно вже ніколи не полишу.
– У твоїх словах відчувається якесь розчарування…
– Так, зараз не найкращий період в особистому житті. Але все, що довелося пережити, загартовує, робить ще сильнішою. Мені здається, що за останній рік я невпізнанно подорослішала. Всяке було – зрада друзів, нерозділене кохання, обман, підступність. Але я вдячна всім людям, хто так чи інакше мене вчив. Хтось добром, хтось неприємностями, але вчив. Тому тепер є досвід і дуже сильне бажання з головою зануритися в роботу.
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Андрій Кирилюк
