До нового міні-альбому гурту увійшло п’ять пісень. Усі вони настільки драйвові та запальні, що слухати можна до безкінечності. Самі ж хлопці обіцяють презентувати довгоочікуване аудіо вже цього тижня. Побажаємо їм гарної презентації і якомога більше палких шанувальників. У нас наразі – розмова з солістом гурту Павлом Геновим.
– Павле, хто сьогодні входить до складу "варош банди"?
– Я – Генов Павло, Стас Микульця – акордеон, Вова Щобак – труба, Ігор Магада – барабани, Андрій Шаповалов – бас-гітара, наш новий гітарист – Сергій та звукорежисер – Олег Орєшников. Але насправді банда значно більша.
У нас є така стара пісня "Я дружу с девочкой Васькой". Ця дівчина – досі частина нашої банди, вона нам робила обкладинку для пісні "Дислокація", яку ми випустили, як радіосингл кілька місяців тому. З нею ми знайомі більше десяти років. Зараз вона поїхала до Польщі за програмою.
Є ще наш добрий друг – дизайнер зі Львова – Андрій Ленчук. Він нам допомагав з дизайном обкладинки до альбому.
Частина нашої банди – Беата Дудаш – фотограф, зараз живе у Львові. Перший час допомагала нам з організацією концертів у Тернополі, Івано-Франківську, Львові та Ужгороді.
А також, це дівчата хлопців з гурту, які їздять з нами на фестивалі, концерти та виступи і починають танцювати і заводити публіку тоді, коли ще всі стоять, соромлячись танцювати.
– Як ви всі зібралися?
– Більшість з нас вчилася разом. Тому вийшло так, що ми створили гурт з однокурсників. Потім захотілося додати ще інструментів, прикрасити музику. На Чічаронес ми кілька разів робили кавери разом з Вовою Щобаком, що грає на трубі. Поговорили, порадилися і вирішили, що потрібно робити гурт. Потім знайшли Стаса, що грає на акордеоні. Він сказав, що теж не проти спробувати.
І от, перший раз ми зіграли усі разом у "Дзизі" у Львові. З того часу ми граємо разом. Тоді з нами грав Андрій Стебівка – вокаліст. Його можна побачити на перших фото та відео. Він з нами грав досить тривалий час, але потім відчув, що це не його, що він змушує себе виходити на сцену, тому вирішив піти. Але ми дуже дружимо й сьогодні.
– Де ви сьогодні репетируєте?
– Ми знімаємо репетиційну базу біля автопарку у Віталіка Лєвшакова. Роки три вже там.
– У 2011 році у вас було 30 концертів. Цьогоріч скільки?
Близько 50 було у 2012. Але до цього числа входять і виступи на весіллях, корпоративах. Ми взагалі концерти не плануємо ніколи навмисно. Також не займалися активною популяризацією гурту, не розсилали нікому матеріал.
Утім, на сьогодні ми нарешті записали в Івано-Франківську міні-альбом. Тому, вже будемо їздити країною, популяризувати закарпатську музику з ним. Побачимо як воно піде. А щодо кількості концертів, то це для нас немає суттєвого значення. Хочеться просто бути там, де ти потрібен.
– Ваша музика змінювалася за сім років існування гурту?
– Коли ми зібралися грати як гурт, то це була зовсім інша музика: трохи року, трохи лірики. Потім ми росли, музика змінювалася, і от сьогодні вона стала такою. Думаю, що нам вдається знайти якусь свою родзинку і те звучання, яке й чіпляє людей.
Здається, зараз ми починаємо по справжньому розкриватися. Наш трубач, до прикладу, раніше лише грав, а сьогодні він і підспівує, деякі партії джазовим голосом виконує. Нам дуже подобається, як у нього це виходить.
– Ви себе називаєте "унґварський заробітчанський фолк панк рок гурт". Чому саме так?
– Багато людей знали нас за піснею "Заробітчано". Через це ми вирішили додати це слово. Думаю, що скоро знімемо ще й кліп. Втім, напевно, від "заробітчанський" у назві все ж – відмовимось. (ред. – сміється)
– Складно було записати альбом?
– Насправді, якщо ти музику, яку хочеш записувати, грав два роки – то не складно.
– Ти займаєшся вокалом з викладачами?
– Я закінчив музичну школу по фортепіано і гітарі. А сьогодні вокалом займаюся з викладачем приблизно раз на тиждень. Мені ці заняття дуже допомагають. Якщо раніше я багато не міг бути не сцені, то зараз можу співати по дві години без упину.
– Яким чином приходить рішення "змішувати" стилі?
– Ми ніколи не ставимо собі на меті змішувати щось. Усі граємо те, що нам подобається. У кожного – повна свобода дій.
На концертах завжди додаються ще якісь нові штуки. Але насправді ми граємо, бо це нам страшно подобається. Ми й на репетиціях так само скачемо, як на концертах.
– У ваших текстах багато діалекту. Утім, є й українська мова. Чому не оберете щось одне?
– Ми не робимо пісень суто на діалекті, бо ми так не розмовляємо. У житті ми користуємося українською та закарпатською. Тому, як говоримо, так і співаємо. (ред. – сміється)
– Звідки вираз "варош банда"?
– Я запам’ятав його з класу восьмого. Один хлопець якось говорячи з циганським акцентом сказав "варош цігань банда брокер піпаньо". Поняття не маю, що це означає. Але "варош банда" запам’яталося.
– Що тебе найбільше надихає у роботі?
– Наша команда, класні історії, які відбуваються з закарпатцями, самі закарпатці, природа. Усе це надає сил робити щось класне. Коли ти любиш місто і місце, у якому живеш, людей, що тебе оточують, то все у тебе вдається.
У мене, наприклад, зовсім не виникає бажання переїхати кудись. На Закарпатті можна робити багато корисних і гарних речей. Ми любимо і хочемо робити класні речі у місті і для міста.
Наші пісні про людей, які тут живуть, як вони живуть і власне про те, де вони живуть. Ми закохані у це все. Нам приємно розповідати про це й іншим.
Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua
Фото: Сергій Мазур