V35 Varosh
Головна V35 Анатолій Герей: фехтування – вид спорту, у якому немає стелі
Анатолій Герей: фехтування – вид спорту, у якому немає стелі
Анатолій Герей: фехтування – вид спорту, у якому немає стелі

Фехтування – один із видів спорту, який на Закарпатті бере початок ще з 19 ст. Пізніше відомі спортсмени краю проявляли себе на найвищому світовому рівні. За сприяння заслуженого тренера України Василя Герея в області створено відому фехтувальну школу, яка увійшла в топ-5 провідних в Україні. Справу брата підхопив Анатолій Герей, а тепер фехтувальну традицію продовжує і племінник – Анатолій Герей-молодший.

Наразі неодноразовий переможець чемпіонатів України і світу готується до Олімпіади в Бразилії, куди вирушає в складі Національної збірної. Це один з представників представник Закарпаття, який братиме участь в літніх Олімпійських іграх 2016 року.

Напередодні від’їзду до Києва, а затим в Ріо-де-Жанейро, ми встигли поспілкуватися з Анатолієм та сказати йому напутні слова перед найвідповідальнішим спортивним випробуванням.

– Як почуваєшся? Бо навіть складно уявити стан спортсмена незадовго до участі в Олімпіаді…

– Так, напруга колосальна. Це найважливіший старт 4-річчя, тому це дуже важливо. Тренування займають всі дні: зранку плавання і тренажерний зал, ввечері заняття з тренером. До того ж, це перша Олімпіада в моєму житті, і тому така хвилююча.

– Хто тебе тренує?

– Батько Анатолій Герей в Ужгороді, а в Києві – особистий тренер Михайло Подольський. Також у нас є тренер Національної збірної Володимир Станкевич. Це 3 основні людини, які впливають на мою систему тренування.

– Як давно ти займаєшся фехтуванням?

– 19 років.

– За цей час не було бажання все кинути і зайнятися чимось іншим?

– Після того, як це перестає бути просто захопленням, а переростає у професію, сприймається інакше. У спортсмена якийсь час іде гонка за медалями, грамотами, а потім воно переходить на більш професійний рівень. Ну, і є такі речі, як чемпіонати світу, Олімпійські ігри. Жага до перемоги – це величезний стимул.

– Оскільки ти продовжувач династії Гереїв, мабуть, у тебе не було шансу не займатися фехтуванням. Не спостерігалося юнацького спротиву? Може ти бажав собі іншої долі?

– Дійсно, в дитинстві мене просто приводили в зал і не питали, чи це подобається. Але там було дуже цікаво, багато ігор, багато дітей, і це затягує. А потім я маленьким сидів і дивився, як великі дяді у білих костюмах б’ються, і це було захоплююче. Почав займатися, сподобалося, з’явилися перші грамоти. Потихеньку я зрозумів, що фехтування – це вид спорту, у якому немає стелі. Ти постійно можеш іти вгору і вдосконалюватися, здобувати нові перемоги. Не так, як у плаванні, скажімо, де людина пливе свої 30-40 секунд і більше організм не може. Тоді додаються всілякі допінгові препарати. У нас єдиноборство, і все впирається в техніку і тактику. Ти розумієш: якщо у суперника сильний удар правої руки, так тобі треба зробити так, щоб він нею не бив, тримати її заблокованою. І бити його по лівій руці. Це надзвичайно захоплює. Мені дійсно подобається цей вид спорту.

– Чи вплинув на твоє становлення як спортсмена твій дядько Василь Герей?

– Дуже вплинув. Тому що він був старший від мого тата, був авторитетом у сім’ї і мав радянський професіоналізм. У хорошому розумінні слова. Якось він мені приніс книжечку з усіма іменитими світовими фехтувальниками. Там було багато іноземців, радянські спортсмени, як от наш земляк Василь Станкович родом із Нового Давидкова Мукачівського району. Він призер Олімпійських ігор і 6-кратний чемпіон світу з фехтування на рапірах. Тому з дитинства я бачив, що можна пробитися в еліту і марив цим. А родичі стимулювали. Тобто середовище, звісно, впливало.

– Ти цікавився історією фехтування на Закарпатті? Адже це досить незвичний вид спорту для такого регіону…

– Наші земляки угорського походження у 19 ст. поїхали вчитися в Будапешт здобувати педагогічну освіту. А на той час у 1800-ті роки в університетах Угорщини було прийнято займатися якимись аристократичними видами спорту – кінним спортом, фехтуванням, тенісом і т.д. От вони і привезли фехтування в Ужгород, зробили клуб, закупили кільках рапір, шпаг і всіх охочих почали навчати фехтуванню. З того часу на Закарпатті зародилася така школа. На час війни, зрозуміло, все зупинилося, але в Радянському Союзі знову була заснована школа. Тому у нас такий мікс – угорсько-радянські традиції.

– Які школи зараз вважаються найсильнішими?

– Пострадянська. Туди зараз входить Україна, Росія Білорусь, Естонія. На даний момент ці збірні вважаються лідерами у світі. Ще французька школа – там зародилося фехтування. Вони дуже круті. Там куди пальцем не ткнеш – ім’я чемпіона чи призера. Італійська, угорська. Ось ці 4 школи – кити, на яких тримається світове фехтування, і тренери з цих країн роз’їжджаються по всьому світу і навчають інших. Наприклад, Америка піднялася за рахунок Угорщини і Радянського Союзу. Китай, Куба ще з радянських часів мали контакти з нашими тренерами по лінії комунізму і ті їх навчали.

– У тебе є кумири?

– Багато таких. Павло Колобков – росіянин, багатократний чемпіон, Юг Обрі – француз, тренер Національної збірної Франції, а до того був дуже іменитим діючим спортсменом. З угорців – Пал Ковач, свого часу сильний фехтувальник з характером, головою, дуже холоднокровний. На нього емоції ніяк не впливали. Він виходив на доріжку і робив ідеальну програму. На жаль, я їх не застав. Коли я зайшов у великий міжнародний спорт, вони вже закінчили спортивну кар’єру.

– А чому ти обрав саме шпагу?

– Вона найбільш масова. На чемпіонати світу на такі змагання збираються до 300 чоловік. Якщо порівняти з шаблею, то збирається половина. Шабля збереглася як кавалерійський вид, коли на конях їздили. Там коли билися, то удари наносилися до половини тіла. Тому і у шаблі спортивній всі удари наносяться тільки до пояса, ноги не рахуються. У шпазі рахується будь-який укол. Як раніше фехтували на дуелях. Якщо ти перший наносив супернику удар, то залишався живим. Такий принцип зараз і спортивний: якщо ти першим наніс укол, апарат фіксує замикання, лампочка загорається – ти переміг.

– Які переваги цього виду спорту?

– Розвивається хороша координація рухів, силова витривалість і найважливіше - що в якійсь екстремальній ситуації ти не розгублюєшся, а відразу включаєшся. У фехтуванні все відбувається дуже стрімко і треба за долі секунди прийняти рішення – захищатися, або атакувати, або взагалі тікати і робити нову ситуацію.

– Фехтування – дороге задоволення?

– Досить дороге. Один клинок, яким може спортсмен виступати за кордоном, коштує 70 євро. Він ламається кожні 2 місяці. Маска – 300 євро. Костюм – 500 євро. Все це має термін дії 5 років, не більше. Виїзди на змагання коштують грошей, і все це спочатку мусять оплачувати батьки, поки дитина не заявить про себе на європейському рівні. Але до цього потрібно потратити хороші гроші. Тому, на жаль, сьогодні батьки рідко розглядають спорт, як майбутню професію для своєї дитини. Вони воліють бачити своїх нащадків юристами і депутатами.

– Яка вікова межа у цьому виді спорту?

– Вона дуже індивідуальна. Тому що кожен спортсмен має різні фізичні дані і різний ступінь підготовленості. Нещодавно, у 2015 році, у Москві чемпіоном світу став угорець Імре Гейза. Йому 42 роки, хоча це вже такий вік, що професійно займатися досить важко. Багато хто каже, що до 30-ти фехтувати треба. А я знаю, що є такі випадки, коли в 30-31 тільки повигравали супер-змагання. Це дуже індивідуально. А є такі, що у 18 стають олімпійськими чемпіонами, зав’язують і більше їх ніколи не видно.

– Ти вивчаєш суперників перед поєдинком?

– Обов’язково. Дивлюся відео, вивчаю сильні і слабкі сторони. Якщо я щось не побачу, тренер підказує. Деяких людей з роками вже напам’ять знаєш, тому що в дорослому віці мало хто змінює свої прийоми.

– А що кажуть про тебе? Яка твоя сильна сторона?

– Кажуть, що у мене швидкі рухи і реакція хороша. І вибір моменту підбирається правильно. Є такі фізіологічні моменти, коли людина не контролює деякі рухи через втому, втрату концентрації, і я ловлю такий момент.

– Чи у рівних умовах виступають на Олімпіаді спортсмени? Чи піклується Україна про своїх представників так само, як інші країни?

– Це болюча тема. Нещодавно 10 днів ми були в Італії на тренувальному зборі на базі легкої атлетики цієї країни. Море, горе - просто нереальне місце. Так от, у них такі методи відновлення, яких у нас ще не буде років 20. Ти лягаєш у віск з льодом, тобі дають трубочку, щоб ти міг дихати, і це покращує обмін в тканинах, якщо в тебе ноги болять – кріпатура, висловлюючись по-спортивному. Через 15 хв. її нема. Їжа неймовірна, вся таблиця Мендєлєєва у ній. Кухар, який працює на тій базі, їздив на 3 Олімпіади збірної Італії, щоб вони харчувалися максимально правильно. А ми за фехтувальний зал боремося. От на базі олімпійського табору в Києві: приходимо, розбираємо мати дзюдоїстів, викладаємо собі доріжки. Тиждень потренувалися - зібрали доріжки. Я дивуюся, як українці примудряються перемагати. Це феномен якийсь. Просто за рахунок духу, неймовірної жаги перемоги, і для цього людина вкладає всі ресурси. Якби у нас були такі можливості, як закордоном, ми були б непереможні.

– Скільки часу забирає у тебе спорт, робота? Є ще якісь захоплення?

– Це правда, спорт забирає дуже багато сил. Наприклад, цей сезон я весь був у спорті, тому що це був відбірковий набір на Олімпійські ігри, а туди не всі потрапляють. Якщо є 300 спортсменів у шпазі, то тільки 32 братимуть участь в Олімпіаді з усієї планети. А у ці 32 ще треба потрапити, що дуже нелегко. Крок за кроком у цьому сезоні ми відвойовували можливість участі. Окрім того, що ти займаєшся фехтуванням, ти ще мусиш підтримувати фізичну форму. Тому що як тільки перестаєш займатися тілом, відразу з’являються травми. Якщо м’язи не тримати весь час в тонусі, відразу починаються проблеми з кісками і суглобами. Але у перерві між серйозними змаганнями, я вирушаю в гори, ліси. Особливо люблю кемпінги з наметами, вогнищами, люблю піднімалися на вершини. З 2011 року я майже не відпочивав, бо з року в рік займався собою. От повернуся з Олімпіади – і подамся у відпустку.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Олександр Смутко

23 липня 2016, сб, 16:45     1 5977

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити