Чи могло подружжя Дімітрових із Краматорська, яке виховує 5 діток, ще на початку 2022 року подумати, що вже незабаром доведеться їхати аж за тисячі кілометрів від рідного дому до невідомої Словаччини, рятуючи від смертельних обстрілів найдорожче – чотирьох доньок та сина?
— У перші дні повномасштабної війни ми ховалися з дітьми у підвалі, в холоді й в страху. Коли ракети вже почали літати над будинком, вирішили, що треба будь-що вивозити дітей, – згадує перші дні війни краматорчанка Вероніка Дімітрова.
Зібрали речі, пішки дісталися вокзалу і сіли на евакуаційний потяг. 8 людей на двомісне купе, дві доби в дорозі – так розпочалася довга мандрівка багатодітної родини в невідоме. Так вони приїхали в Ужгород.
— На вокзалі нас зустріли волонтери, нагодували, вручили дітям купу іграшок. У Центрі гуманітарної допомоги «Совине гніздо» нас оформили й поселили в одну з ужгородських шкіл, – розповідає Вероніка.
На базі шостої школи в Ужгороді родина Дімітрових з дітьми жила 2 тижні – ночували в класах на матрацах, харчувалися у столовій за талонами. Врешті, отримали пропозицію від волонтерів ГО «Щасливі діти» про можливість евакуюватися до Словаччини в рамках проєкту «Татри допомагають Україні». Вероніка каже, що вони з чоловіком довго вагалися, все ж це шлях у невідомість. Але, зважаючи на потреби дітей у нормальному побуті, вирішили їхати.
Перетнувши кордон, вони потрапили у невеличке село Ченгов Кошицького краю, де всю багатодітну родину поселили у будинку гостинного господаря Езофа.
— Езоф показав нам, де ми будемо жити, будинок був такий гарний і затишний! Там ми гуляли горами, бачили водоспади, а головне – діти не чули цих страшних сирен і вибухів, – каже жінка.
Після двох тижнів перебування у Ченгові, родину Дімітрових переселили вже у Попрад, де вони живуть у будинку з господарями й понині. Батько сімейства влаштувався на роботу, старші дівчатка – допомагають мамі по господарству, поки найменший 8-річний хлопчик грає у футбол та бавиться у дворі на батуті. А ще Дімітрови всі разом доглядають за власноруч висадженим городом та квітником, який облаштували за згоди господарів будинку.
Родина підтримує зв’язок з іншими біженцями – і за кордоном, і в Україні. І не полишають надію, що незабаром таки зможуть повернутися на Батьківщину.
— Діти не забувають про рідне місто. Питають, чи ми ще повернемося додому. Я їм завжди кажу, що коли війна скінчиться, ми обов’язково повернемося. Ми дуже хочемо вірити, що наш будинок вціліє, і нам буде куди повертатися. А поки зі вдячністю до всіх добрих людей, які нам допомогли, облаштовуємо свій побут тут, – розповіла Вероніка Дімітрова.
«Татри допомагають Україні» — спільний словацько-український проєкт, який реалізує ГО “Щасливі діти” за підтримки фонду «Donio n. f.». Команда проєкту допомагає охочим виїхати до Словаччини. Консультує, допомагає з прихистком в Ужгороді людям, які не мають де зупинитися, щоб відпочити з дороги аби вирушати далі. У співпраці зі словацькими колегами, волонтери координаційного центру обробляють заявки, шукають доступне для людей житло, координують дії груп, надають інструкції й допомагають з трансфером. Крім того, ужгородська команда закуповує продуктові набори й роздає потребуючим.
Зареєструватися, аби отримати продукти харчування можна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfTpzYlZDf0Rlf38KN8xCTqnoFB-FwY7CsjC5_9bS2OCE8U4w/viewform.
Для виїзду до Словаччини реєстрація тут: https://forms.gle/Y2RVnj8J79CcJVHo9
За інформацією ГО «Щасливі діти»
Фото: ГО «Щасливі діти»
Дізнавайтеся більше історій порятунку на Varosh! Читайте нас у соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
